Історія львівських шпиталів та феномен Фелікса Сельського, - ФОТО, ВІДЕО

У рамках лекторію “Гордість міста” 4.0 від ГО “КонтрФорс” у Львові відбулась лекція-екскурсія завідувачки організаційно-методичного відділу Львівської обласної клінічної лікарні, дослідниці історії медицини Оксани Стадник про історію найстарішої лікарні Галичини та життєпис Фелікса Сельського (1852 - 1922).

Кореспондентка сайту 032.ua побувала на події та зафіксувала найцікавішу інформацію для читачів. Нижче пропонуємо ознайомитися з відеозаписом лекції, екскурсії та текстовим витягом щодо історичних шпиталів нашого міста й постаті згаданого громадського діяча та представника української медичної спільноти.

***

Усім охочим дізнатися більше про розвиток медичної справи у Львові кінця ХІХ - початку ХХ століття у рамках лекторію “Гордість міста” провели невелику екскурсію територією Львівської обласної клінічної лікарні. Учасники заходу побували на вул. Чернігівській, 3 біля корпусу ЛОР-відділення лікарні; вул. Чернігівській, 7 в приміщенні колишньої Колегії Піярів, а зараз - головному корпусі лікарні; і наостанок відбулася лекція у приміщенні телемедичного кабінету на вул. Нєкрасова, 2.

Будинок на вулиці Чернігівській, 3 у Львові є не лише ЛОР-відділенням Львівської обласної клінічної лікарні (ЛОКЛ), але й пам’яткою архітектури та першою у Польщі дитячою лікарнею, яка була створена 1845 року. Перше її приміщення було на вулиці Сапєги, і тільки у 1880-му лікарню перенесли у спеціально збудоване приміщення першої у Польщі дитячої лікарні, в якому було 70 ліжок. Дослідниця Оксана Стадник згадує, що у Кракові з 1835 року вже існувало дитяче відділення при шпиталю боніфратрів, але у Львові почала діяти ціла лікарня, якою опікувалося Товариство дитячого шпиталю імені святої Софії, і могли приєднуватися інші меценати. До слова, Товариство назвали на честь померлої доньки графині Сапєги.

Дитяча лікарня окрім власного приміщення мала відділення терапії (педіатрії за сучасними мірками), хірургію, інфекційне відділення. У цьому будиночку працювали дуже талановиті лікарі, зокрема, завідувачем хірургічного відділення був лікар Шандауер, який виконав першу на Галичині операцію з видалення нирки (нефректомію) у 1885 році. На той час такі операції були дуже об’ємні і їх тільки почали виконувати у світі, всього статисти нарахували 223 нефректомії, велика частина з яких мала летальне завершення. У Львові ж операція Шандауреа пройшла успішно.

Окрім цього, тут лікарі надавали допомогу найбіднішим діткам міста, яких не лише лікували, але й одягали, до тих, хто лишався в лікарні на тривалий період приходили вчителі, які навчали їх писати й читати, а коли наставало літо, лікарі безкоштовно везли своїх дітей-пацієнтів на курорт в Івонічі (зараз - територія Польщі). Так тривало до 1910 року, а потім два педіатричних відділення та хірургію об’єднали з ЛОКЛ.

Чернігівська, 5

На вулиці Чернігівській, 5 у Львові є будинок, збудований першочергово як педіатрична клініка. Він не є пам’яткою архітектури, але в цьому будинку розташувалась кафедра педіатрії Львівського медуніверситету. Із 1976 року тут лікують новонароджених дітей.

Будувати головний корпус ЛОКЛ, що на вул. Чернігівській, 7 у Львові почали 1748 році. Центральна кам’яна частина (вхід до лікарні), за даними деяких дослідників, була збудована у 1752 році, праве крило будівлі будували до 1776 року, а половину східного крила - до 1780-го. Меценатом був львівський єпископ Гловінський, який мав намір відкрити тут начальне приміщення ордену Піярів - Колегію. 

Духівник був дуже заможним, йому належала вся земля від сучасної вулиці Чернігівської і приблизно до Підгірців. У Львові він зводив місце для навчання польської незаможної шляхетської молоді. Хоча можна знайти і свідчення про те, що тут навчались талановиті українці, зокрема, Маркіян Панчишин. Гловінський продав свої землі в Підгірцях та частину інших володінь, щоби збудувати приміщення сучасної Львівської обласної клінічної лікарні. Обрав для її розташування саме це місце - край своїх володінь, щоби Колегія була якомога ближче до центру Львова.

Коли єпископ помер, будівництво зупинилось, але у місті діяв Фонд Гловінського, кошти з якого скеровували на навчання талановитої молоді. А вже 1783 року у приміщенні Колегії Піярів запрацювала лікарня. Це пов’язано з тим, що цісар Йосиф ІІ почав впроваджувати реформи на Галичині, одна з яких була секуляризаційною, тобто закривали монастирі, але в деяких з них змінювали функціональне призначення. 

Лише через понад сотню років, 1866-го заклад перетворили на загальноміський шпиталь, а остаточно завершили будівництво лівого крила лікарні у 1885 році.

Відеозапис екскурсії територією Львівської обласної клінічної лікарні:

Оксана Стадник зауважує, що у Львові минулих століть було дуже різноманітне соціальне життя, діяло багато інститутів соціального захисту - це і шпиталі, і доброчинні фундації, і місцеві заклади для хворих, сиротинці та притулки, будинки для людей з інвалідністю та інші каритативні установи. 

За принципом функціонування шпиталю Hôtel-Dieu de Paris відкрили чотири загальні шпиталі у великих містах тогочасної Австро-Угорщини - Відні, Будапешті, Празі та Львові. Саме тому в Колегію Піярів “переселили” боніфратрів, які були на той час чи не єдиною установою, яка здійснювала лікарський нагляд у Львові. Також за зразком французького шпиталю почали будувати аналогічні медзаклади у місті. Самі боніфратри були ченцями-шпитальниками та славились найсучаснішою як на 17 століття медичною освітою, вміли лікувати травами, опікувались божевільними. Тож не дивно, що 1693 року Ян Собеський дозволив їм збудувати шпиталь. Йосиф ІІ також вирішив боніфратрів не нищити, а перевести у інше приміщення, де відкрили загальний шпиталь.

У львівських шпиталях того часу активно працювали хірурги, хоч статус лікарів вони набули аж у середині ХІХ століття. До того моменту вони разом із цирюльниками входили в один ремісничий цех, це було поширеним явищем у всій Європі. А шпиталі мали функції притулку для бідних, немічних та людей похилого віку, гостинного дому та лічниці. У Львові було 8 шпиталів, які діяли при церквах св. Івана Хрестителя, Успіння, Богоявлення, Благовіщення, св. Миколая, св. Параскеви П’ятниці, св. Теодора, св. Юра, а також 6 шпиталів при костелах св. Духа, св. Станіслава, св. Лазаря, св. Мартина, був вірменський шпиталь св. Анни та шпиталь сестер Милосердя св. Вінсента де Поля.

Згодом з’явилися інші шпиталі: дитяча лікарня св. Софії (на сучасній Чернігівській, 3), єврейський шпиталь, шпиталь боніфратрів, Крайовий загальний шпиталь у Львові, психіатрична лікарня на Кульпаркові, Народна лічниця, шпиталь соціального забезпечення, військовий шпиталь та тюремна лікаря тощо. Одним із найстаріших у Львові вважається шпиталь Успенського братства, який спершу діяв на вулиці Руській, а згодом переїхав до Онуфріївського монастиря на вул. Хмельницького.

Із 1538 року на перехресті вулиць Князя Романа та Фредра діяв шпиталь при церкві Богоявлення, але у 1800 році сакральну споруду розібрали. Історично ця місцина теж важлива для львів’ян, бо 1648 року під час облоги Львова Богданом Хмельницьким тут відбулася запекла битва козаків, після якої територію почали називати Кровиськом.

Найстарішим шпиталем Львова вважається шпиталь святої Єлизавети, закладений 1377 року, згодом біля нього збудували костел св. Духа і з 1390 року шпиталь почали пов’язувати з назвою костелу. Був розташований у Львові на сучасній площі Івана Підкова, але його знесли 1780 року. Близько 1370 року у Львові збудовано костел св. Станіслава Єпископа і Мученика, де з 1404 року діяв монастир і шпиталь. У свій час медзаклад виконував функцію лепрозорію, був розташований на розі вулиць Городоцької та Наливайка. Розібраний 1784 року.

До 1621 року на Калічій горі звели будинки шпиталю та каплицю при костелі св. Лазаря. У 1639 році в цьому місці, на сучасній вулиці Коперника з’явився мурований костел, який зберігся до наших днів. І коли боніфратрів перевели у головний корпус сучасної Обласної лікарні, усіх немічних та людей з інвалідністю, якими ті опікувались, переселили саме у шпиталь св. Лазаря. Заклад при цьому перетворився на притулок. За церквою Онуфрія 1363 року почав діяти вірменський храм св. Анни з монастирем. Тут також діяв шпиталь, який розібрали разом із сакральними спорудами 1796 року.

Із 1714 року на сучасній вулиці Кривоноса, 1а у Львові монахині ордену сестер Милосердя (шаритки) звели будівлю шпиталю св. Вінсента де Поля. Після Другої світової війни усіх монахинь виселили з монастиря, а будівлю перетворили на жіночу трудову колонію. У 1980 році комплекс споруд передали у власність Міністерства внутрішніх справ СРСР, зараз його використовує Університет внутрішніх справ та мають намір облаштувати там музей Митрополита Андрея Шептицького.

Чернігівська,7 ЛОКЛ

Загальний шпиталь, що працював у сучасному головному корпусі ЛОКЛ на Чернігівській, 7 у Львові, з’явився 1783 року. За кілька років тут створили відділення для хворих, божевільних, породіль та невелике клінічне відділення, де могли навчатись студенти-медики. 1850 року добудували східне крило корпусу, 1875 року відбулась реформа і усіх божевільних переселили у щойно зведену споруду на Кульпаркові. Тоді ж у шпиталі облаштували хімічну лабораторію та прозекторій, покращили благоустрій, провели воду тощо. Під кінець ХІХ століття на Пекарській зробили будинок для корпусів інфекційних відділень лікарні,  а також споруду пологового будинку.

Окрім цього, з 1922 року у Львові діяло Українське товариство допомоги інвалідам, яке серед іншого надавало матеріальну допомогу воїнам УГА та Армії УНР з інвалідністю. Станом на 1937 рік було зареєстровано у Львові 2016 таких осіб, яким надавали допомогу. Товариство мало свій будинок на сучасній вулиці Чупринки, 48 та робітні для людей з інвалідністю. 

Також у місті діяла Українська самаритянська поміч з 1915 по 1918 роки, яка розгорнула шпиталь “Захист для хворих УСС” на базі монастиря Студитів, що був на вул. П. Скарги, 2 (сучасна Озаркевича). По сусідству, на цій же вулиці з ініціативи Митрополита Шептицького облаштували безкоштовну українську “Народну лічницю”, яка проіснувала з 1903 до 1944 року, і відновила свою діяльність після проголошення незалежності України 1992 року, як перша в країні недержавна лікарня “Український шпиталь “Народна лічниця” імені Митрополита А. Шептицького”. Зараз нею опікується БФ “Карітас України”.

Народна лічниця митрополита Шептицького

У 1840 році у Львові відкрили перший дитячий садочок - це був християнський притулок для малих дітей, який заклали у місті за кошти магістрату з метою щоденного догляду за дітьми від 3 до 6 років для родин, які не мали змоги ними опікуватись в силу своїх занять. Дітям забезпечували годування, нагляд та ігри, відповідно до віку. 1891 року у місті з’явився перший хоспіс у сучасному розуміння цього слова. Це була фундація Титуса Коляновського для невиліковно хворих християн. Окрім цього, з 1810 року у Львові діяло медичне страхування, якого зараз українським пацієнтам уже не надають.

***

Оксана Стадник зауважує, що лікар Фелікс Сельський був не лише відмінним медиком з передовими поглядами та вміннями, але й громадським діячем і різноплановою особистістю, саме в цьому й полягає його феномен. Історично Сельський реалізував себе швидше за Озаркевича чи Панчишина, які лише продовжили утверджувати українську медицину того часу. Мало хто пам’ятає і лікарів середини ХІХ століття Михайла Верещинського, Василя Чернянського, Василя Ключенка, який згодом став протомедиком Буковини, Василя Гетьманчика чи Івана Залужного. Про них збереглося вкрай мало відомостей.

Що стосується Фелікса Сельського, то родом він із села Колодниці біля Стрия, народився 1852 року в родині багатого управителя, який мав достатньо грошей, щоб дати медичну освіту Феліксу, а  також юридичну - його братові Юліану й відправити на теологічні студії Владислава Сельського, котрий потім став священиком.

Відтак, Фелікс  вступив на навчання у Віденський університет, на медичний факультет. Паралельно цікавився політикою, бачив себе в рядах соціалістів, поруч із Франком, Павликом, Терлецьким, Ганною Павлик. Підтримував у поглядах Драгоманова та навіть зберігав пристойну колекцію його творів у себе вдома, що на той час було заборонено. Відомо також, що 1876 року Фелікса Сельського заарештували за політичні погляди та публікації (писав під псевдо Іван Бойчук та Сельський Щасний) разом з Іваном Франком, Ганною Павлик, Остапом Терлецьким та іншими і впродовж місяця він перебував за ґратами. У зв’язку з цим, його навчання в університеті тривало довше, із 1872 аж до 1880 року.

Як і його колеги, співпрацював із польськими соціалістами: Людвіком Варинським, Болеславом Вислоусом, Еразмом Кобилянським (псевдо Михайло Котурницький), Едмундом Бжезінським, Яном Гласком, Олександром Вєнцковським. Тогочасні польські соціалісти вважали, що Україна має бути незалежною, повинна мати свою мову, культуру та інші речі. 

У 1880 році Фелікс Сельський закінчив навчання на медичному факультеті у Відні та 1884-го повернувся до Львова, де жив на вулиці Академічній, 8 та Січових Стрільців, 11. Окрім цього, він став головою української громадської організації “Січ”, після нього за інформацією деяких дослідників, цю посаду обійняв Озаркевич. У Львові Сельський працював медиком, вів свою практику, був членом різноманітних громадських організацій та автором багатьох наукових праць в царині акушерства та гінекології, німецькою, польською та українською мовами. 

Разом із Озаркевичем, Соловієм та іншими колегами працював над створенням української медичної термінології наприкінці ХІХ століття. Писав передові на той час статті про захворювання матки, до прикладу, нормальне та патологічне положення матки донині є проблемою багатьох жінок. Статтю Сельського тоді дуже високо оцінили поважні європейські лікарі-гінекологи. 

На V з’їзді лікарів та природознавців у Львові 1888 року медик продемонстрував операцію перинеопластики. Станом на нині це нескладна операція, але на той час це була новинка, і те, що його вибрали для демонстрації, свідчить - він її виконував відмінно. Фелікс Сельський був також автором ряду медичних винаходів. Зокрема, розробив “шприц” для внутрішньоматкового введення ліків, яким донині користуються акушери з невеликими модифікаціями, і - пристрій для підтримки ніг в сіднично-спинному положенні при гінекологічних операціях у 1887 році, про який збереглося мало даних, та інші речі.

Окрім цього, Фелікс Сельський з 1891 року був у складі Русько-української радикальної партії, а з 1897 - заступник голови математично-природописно-лікарської секції НТШ, і потім її головою. Із 1900 року очолював Львівську секцію Товариства самодопомоги лікарів, яке було дуже демократичним, статті приймали до друку українською, польською та німецькою мовою.

1912 року став співзасновником спілки “Світанок кінематографічний”, метою якої був розвиток кіно у Львові. Фелікс вклав величезні гроші в спілку. На той час це був один зі способів донести до мас певні знання про медицину та гігієну. Уже існувало Львівське гігієнічне товариство, яке займалося профілактикою, і короткі інформаційні кінозамітки перед переглядом фільмів були дуже популярними. 1913 року його номінували до Найвищої Ради Здоров’я у Відні та був нагороджений орденом Франца Йосифа за заслуги в розбудові лікарської справи.

У 1914 році вийшов на пенсію, купив дім у Івано-Франківській області, де колись жила його родина та працював батько. Для цього він продав свої обидва будинки у Львові та купив у Вигодівці велику садибу. Ще до початку Першої світової війни працював там як сімейний лікар, безоплатно. Даних про його діяльність під час війни немає, але судячи зі всього, Сельський продовжив безкоштовну фельдшерську діяльність та допомагав селянам, особливо жінкам під час патологічних пологів. Із 1919 року обіймав посаду повітового лікаря в Долинському районі на Франківщині, помер в Болехові 1922 року. Нащадків не мав, але залишив після себе величезну медичну спадщину, яка все ще потребує подальших досліджень.

Відеозапис лекції "Фелікс Сельський - лікар та громадський діяч":

За матеріалами лекції Оксани Стадник

Більше матеріалів з лекторію “Гордість міста” читайте ТУТ. Нагадаємо, раніше сайт 032.ua писав про історичні аптеки Львова, які працюють донині.