Із львівського театру - на Бродвей: історія Берти Каліш та інших мандрівних акторів

У рамках лекторію “Гордість міста” 4.0 від ГО “КонтрФорс”, у приміщенні Львівського академічного духовного театру “Воскресіння” відбулась лекція керівниці музею “Слідами галицьких євреїв” Ольги Купчинської-Лідовської, яка розповіла про мандрівних зірок єврейського театру та популярну актрису театру й кіно зі Львова - Берту Каліш.

Кореспондент сайту 032.ua побував на лекції та занотував найосновнішу інформацію для читачів про зірку кінця 19 - початку 20 століття, що осяяла своїм талантом європейські та американські сцени, і навіть виконала роль Гамлета у єврейській версії твору Вільяма Шекспіра.

***

Берта Каліш - багатогранна особистість, яка з одної сторони була яскравим представником єврейської театральної традиції, а з іншої - стала однією з перших єврейських актрис, які перейшли на англомовну сцену. У цьому контексті слід розуміти, що єврейський театр почав зароджуватися ще у 15 столітті і аж до кінця 19 століття базувався більше та культурних традиціях та релігії, на відміну від сучасного театру.

Перші такі театри пов’язані з пурімшпілями - театралізованими переказами біблійних історій про визволення єврейського народу, які ставили до весняного свята Пурім. І оскільки єврейська традиція не сильно дозволяє зображати релігійні теми, до сучасного заходу України, ці театри прийшли аж в середині 19 століття у вигляді бедзвінтерів - мандрівних музикантів, що виконують музичні сценки на різні теми й таким чином заробляють на життя.

Відтак, єврейські актори з’явилися набагато швидше, ніж сам єврейський театр у більш класичному розумінні. Починали вони свою кар’єру в інших театрах. У Львові одним із таких був театр Скарбека, відомий нині як Національний драматичний театр імені Марії Заньковецької. Тут діяло два колективи - польськомовна та німецькомовна трупи, у яких грали і євреї. Сюди ж у 1885 році прийшла юна, 13-річна актриса Берта Каліш (Бейлке Каліх), де розпочала кар’єру роллю в операх “Травіата” та “Міньйон”.

Досить швидко дівчина вивчила німецьку мову, що дозволило їх брати участь і у постановках другої театральної трупи. Таким чином вона не лише покращувала свою майстерність, але й отримувала більшу зарплату, ніж її колеги - цілих 10 гульденів на місяць, що було шаленою сумою і викликало заздрість інших акторів.

Талант Берти Каліш помітили й поза театром та запропонували поїхати на навчання до Італії, де вона б розвивала свій голос та повернулася додому вже примою. Втім, на долю дівчини повпливав інший талановитий митець - Яків Бер Гімпель, який поїздив по світу та вирішив відкрити єврейський театр у Львові. І саме завдяки йому актриса залишилась у Львові, щоб стати примою місцевого єврейського театру.

Яків Гімпель у свої 50-ть був дуже шанованою людиною, тож на відміну від інших, яким доводилось чекати роками, щоб отримати дозвіл на театральну концесію, він зробив це за 3 місяці. Посприяли в цьому й рекомендації від директора театру Скарбека. Єдиною проблемою було знайти місце для виступів.

Після отримання дозволу у 1889 році, актори театру Гімпеля виступали у дворі на розі вулиць Замкової і Татарської, у місці, яке називалось “Під сорокою”. У холодну ж пору року давали вистави в приміщенні. Популярність театру зростала, тож не забарилась і перевірка, яка акцентувала увагу на тому, що глядачам там незручно. Гімпель мусив призупинити покази і шукати нове приміщення.

У цей період актори виступали у різних місцях, зокрема, у Казино де Парі на вулиці Рейтана (сучасна Курбаса), аж поки не перебрались у подвір’я на вулиці Ягеллонській, 11 (зараз - Гнатюка), де першу будівлю літнього театру звів відомий архітектор Саломон Рімер. Будівля, де розташувався театр, також символічна: під час подорожі до Львова, тут жив письменник Шолом-Алейхем і автор скетчів та водевілів Маріан Хемар. У новому приміщенні почала виступати талановита Берта Каліш.

Але не все було спокійно і тут: виступам заважала львівська примхлива погода та злі сусіди. У будинку поруч, через який глядачі проходили до театру, інший єврей відкрив ресторан. Йому дуже не подобалось, що люди сновигають туди-сюди, а ті, що були без квитків, ще й вилазять на дахи та спостерігають з вікон за дійством на подвір’ї. Тож сусід почав писати кляузи на театралів, щоб виселити їх, виливав помиї на доріжку та робив інші капості. Почалися суди, які Бер Гімпель виграв, тож ресторан змушений був переїхати.

Умови роботи також були нестабільними: часто актори сиділи без роботи і не могли заробити грошей. Засновник єврейського театру вирішив розділити трупу на дві частини: одну відправляв на гастролі, щоб актори могли підзаробити, а інша залишалась виступати у Львові на стаціонарній сцені. Через деякий час групи мінялись місцями. Берта Каліш подорожувала разом із колегами, усюди їх чекали та приймали з пошаною, а особливу увагу приділяли їм у Бродах австрійські офіцери, які навіть водили племінницю місцевого інтенданта в ресторан.

Попри насичене виставами життя, львівська трупа єврейського театру була радше “транзитом”, де “запалювали” молоді зірки, а ті потім мандрували далі, на сцени Європи та США. Такою була й доля Берти Каліш, яка покинула Львів разом із Авраамом Гольдфаденом, “батьком” єврейського театру в Східній Європі. Театр Гольдфадена часто гастролював Російською імперією, але коли там почали забороняти єврейські вистави, актори вирушили на пошуки кращої долі. У Львові ж навпаки, єврейські актори були, але шукали шляхи реалізації свого мистецтва: на той час у місті діяло два таких театри - на вулиці Ягеллонській, 11 та на вулиці Сонячній (сучасній  Куліша), між будинками 23 та 25.

Отже, Берта Каліш, яка була відома своїм талантом серед львівської публіки, вирішила поїхати з Гольдфаденом в Бухарест, де виступала на сцені Румунського театру, а згодом і в Єврейському театрі в Будапешті. На той час Румунію охопила хвиля антисемітизму, тож на початках єврейську акторку хотіли закидати гнилою цибулею, але її вміння зачарували публіку, тож закидали Берту лише квітами.

Дівчина народилася в сім’ї дрібного підприємця (батько виготовляв пензлики) та кравчині (мати шила театральні костюми). Саме мама посприяла любові доньки до сцени, бо часто водила її в театр. Тож не дивно, що юна Берта Каліш отримала дозвіл від батьків самостійно поїхати в Румунію.

Уже за кордоном вона вийшла заміж та народила двох дітей - хлопчика й дівчинку. Через деякий час молода сім’я разом із батьками дівчини перебралася до Нью-Йорка, де розпочалася нова сторінка її театральної кар’єри. Берта Каліш стала однією з перших єврейських актрис, які перейшли на американську сцену та вивели єврейський театр з розважального у справжній драматичний. 

“Таліа-театр” на Бродвеї, де виступала і який згодом очолювала Берта Каліш, мав довгу історію. Його створили ще у 1826 році, а наприкінці 19 століття викупили і почали розвивати як драматичний театр. Своїм талантом юна актриса вивела ідишський театр на надзвичайно високий рівень, затребуваний глядачами.

У США дівчина деякий час виступала на англомовній сцені, а потім знову повернулася до єврейського театру. Загалом за Бертою Каліш налічують 120 - 125 ролей, які вона виконувала сімома мовами. Пізніше зірка почала зніматися у американського німому кіно та паралельно грала в театрі. У 1931 році в неї почалися проблеми з зором, тож актриса покинула сцену, але деякий час виступала на радіо, де читала п’єси. 

Померла у 1939 році, похована у Нью-Йорку. На її похорони прийшло 1500 осіб, що дуже мало для зірки такого масштабу, адже вона була однією з перших і найяскравіших в своєму роді.

Донині збереглося багато афіш “Таліа-театру”, де зображена Берта Каліш та інші актори, які починали тут кар’єру після приїзду в Штати, а також ті, яких актриса переконала не залишати сцену, щоб їхній талант бачили глядачі. На цих же афішах можна зустріти й згадки про Якова Гордіна, вихідця з Миргорода на Полтавщині, який творив театр у Східній Європі. Видатний драматург писав під псевдонімами Яків Михайлович та Іван Колючий, його роботи ставили в Європі та США. Натхненний творчістю Льва Толстого, він культивував у творах мистецтво народної говірки, робив свої п’єси “живими” і зрозумілими. Створив він кілька п’єс і для Берти Каліш.

Окрім цього, у львівських архівах можна знайти афіші єврейського театру, де раніше працювала юна актриса. На той час у театрах були хори, керувати якими запрошували людей з музичною освітою. Часто це були кантори синагоги. І у Львові був випадок, коли кантора передміської синагоги не допустили до служб за те, що він працював у єврейському театрі і вийшов одного разу на сцену на поклон. Чоловік образився на равинів і через певний час виїхав до Америки.

Лео Фукс, фото з Google

Лео Фукс - ще один із тих, хто творив єврейський театр у Львові. Його батьки також починали тут кар’єру, у Львові народився й Лео, вчився тут грати на скрипці, яка йому дуже не подобалась. Але за наполяганням батьків він завершив свою музичну освіту та був відомий тим, що грав на інструменті, тримаючи його за спиною. Згодом він виїхав у США та став зіркою театральної сцени й кіно. Був номінований на “Оскар”, але престижної нагороди так і не отримав. Називав він себе “галицьким ковбоєм” або “галицьким бадхеном”, тобто тим, хто розважає людей на весіллі, ставить маленькі сценки, своєрідний тамада. І незважаючи на те, що Лео Фукс  став відомим за кордоном, він завжди пам’ятав, звідки родом і де його корені. Деякі з фільмів, у яких зіграв цей актор, можна переглянути в мережі інтернет.

Пол Муні, фото з Google

Пол Муні - під таким псевдонімом у США виступав Фредерік Мешілем Маєр Вайзенфройнд, уродженець Львова. Найвідоміша його акторська робота - чиказький гангстер з фільму “Обличчя зі шрамом”, але його спадщина дуже багата, зокрема і на біографічні фільми. Славу в театрі він здобув дещо пізніше, після 30 років. Пол Муні також став єдиним єврейським акором-вихідцем зі Львова, який отримав “Оскара”. Це й не дивно, адже вперше він почав грати у 9 років: його взяли у театральну трупу до батьків на заміну актора, який грав старого діда. Ця роль була настільки успішною для хлопця, що багато хто згодом не вірив у те, що її зіграла дитина.

Іда Камінська в образі, фото з Google

Ще однією важливою постаттю в контексті єврейського театру у Львові була Іда Камінська. Попри те, що провела вона в нашому місті відносно небагато часу і вимушено переїхала з Польщі, але своїм талантом здобула тут славу та навіть очолила Львівський єврейський театр, де зуміла об’єднати абсолютно різних акторів, частина з яких прибула сюди на клич компартії зі сходу України. Актриса була настільки шанованою, що навіть певний час була депутатом Львівської міської ради. У театрі на Ягеллонській вона працювала близько двох місяців після реконструкції будівлі у 1939 році, але згодом єврейську трупу переселили на вулицю Сонячну, оскільки приміщення віддали польським театралам.

Ольга Лідовська переконує, що єврейських театрів у Львові було більше, ніж два. Просто інші не мали постійного місця для виступів та орендували сцени в українських та польських колег. Слід пам’ятати, що єврейський театр був нерозривно пов’язаний із їхньою народною традицією і релігією, тож деякі моменти можуть бути незрозумілими пересічним глядачам, які з ними не ознайомлені. Разом із тим, це аж ніяк не применшує заслуг і талантів неймовірних акторів, єврейських зірок, які “запалювали” сцени в Європі та Сполучених Штатах Америки, але походили зі Львова.

Відеозапис (пряму трансляцію) лекції можна переглянути нижче:

Нагадаємо, що більше інформації про видатних діячів зі Львова можете дізнатися з інших лекцій у рамках “Гордості міста” ТУТ.