Стефанія Шабатура: львівська килимарниця, що зуміла протистояти радянському режиму

У 2018 році в Україні відзначили 80-річчя з Дня народження мисткині, майстрині гобеленів, радянського політв’язня, учасниці Української Гельсінської Групи - Стефанії Шабатури.

З цієї нагоди у Львові, в рамках лекторію “Гордість міста 2.0” від ГО “КонтрФорс”, дослідниця українського визвольного руху другої половини ХХ ст. Ольга Ігнатенко розповіла детальніше про творчу постать Стефанії Шабатури й про те, чому за нею прискіпливо стежили працівники КДБ. Кореспондент сайту 032.ua занотував найосновніше з лекції та пропонує ознайомитися читачам з цією інформацією нижче.

Хто така Стефанія Шабатура?

Талановита рисувальниця та гобеленниця народилася 5 листопада 1938 року в селі Іване-Золоте на Тернопільщині, в сім’ї знаної народної художниці Ганни Шабатури. Її батько Михайло загинув на війні.

Стефанія Шабатура навчалася у Львівському художньому училищі (нині - коледж ім. Івана Труша) та Львівському інституті прикладного й декоративного мистецтва (нині - Академія мистецтв).

Основним напрямком творчості мисткині була текстильна промисловість: пані Стефанія такала гобелени, які потім відправляла на виставки. Окрім цього, художниця тісно спілкувалася з представниками львівської інтеліґенції: письменниками, художниками; розповсюджувала український самвидав та була учасницею Української Гельсінської Групи.

Пізніше - стала  головою Жіночого християнського Марійського товариства “Милосердя” і депутатом І демократичного скликання Львівської міської ради (1990 - 1995). Померла 17 грудня 2014 року у Львові, похована на Личаківському цвинтарі.

Якими діями молода дівчина привернула увагу до себе КГБ?

Після збройної боротьби за Україну до 1960-х років, настала епоха діяльності українського інформаційного фронту. На зміну організаціям ОУН та УПА прийшла група літераторів та митців: діяла Українська Гельсінська Група, розповсюджувався самвидав, до інформаційного поля долучилася УГКЦ. Збройний опір перейшов у беззбройний, але не менш серйозний.

Відтак, агенти СРСР поставили собі за мету тотальний контроль митців, чия творчість виходила за встановлені комуністичною владою рамки. 1971 року вийшла таємна постанова і почалося “полювання” на дисидентів: В’ячеслава Чорновола, Ірину та Ігора Калинців, Івана Геля, Володимира Івасюка та інших. До їхнього числа входила і Стефанія Шабатура.

Офіційною підставою для арештів стала “справа Добоша” - молодого бельгійця українського походження, що приїхав в Україну нібито для того, щоб розвідувати інформацію для “зарубіжного антирадянського центру”.

Львівська килимарниця, яка виросла в націоналістичному дусі, здавна привернула до себе увагу КДБ. Зокрема тим, що була присутня на судових засіданнях В’ячеслава Чорновола 1967-го та Валентина Мороза 1970-го року.

Читайте також: Олекса Новаківський: самобутній український художник і педагог

А вже у січні 1972 року, Стефанію Шабатуру заарештували у ході сумнозвісних “різдвяних” арештів. Архівна кримінальна справа, яку завели на мисткиню, складається із 4 томів, по 300 - 400 сторінок кожен.

Напередодні арештів, 11 січня 1972 року Стефанія Шабатура разом із іншими митцями була присутня на з’їзді творчої молоді у музеї Леніна. Захід мав продовжитися наступного дня в Брюховичах, але килимарниця туди не поїхала, оскільки її знайомий киянин мав забрати у неї вдома рюкзак.

А вже 12 грудня о 6-й годині ранку до неї прийшло близько десятка радянських слідчих з ордером на обшук. Упродовж цілого дня працівники КДБ обшукували квартиру Шабатури і виявили низку “антирадянських” знахідок: самвидавні праці В. Чорновола “Як і що обстоює Богдан Стенчук”, В. Мороза “Серед снігів”, міні-фотоапарат “Мінокс” і п’ять касет, які Шабатурі передали з Америки щоби вона це віддала іншій особі для зйомки українського самвидаву, збірки віршів М. Холодного “Крик з могили”, І. Калинця ”Відчинення вертепу” та В. Стуса ”Веселий цвинтар”, котрі ніде не було опубліковано до того; шкільний підручник з історії часів німецької окупації (1942 року) “За народ”, листування з Б. Черняхівським.

Пізніше слідчі почали вбачати антирадянські ознаки і в персональній творчості килимарниці, зокрема у її гобеленах “Кассандра” та “Леся Українка”, і навіть замовляли мистецьку експертизу щоби це довести.

Але попри все, Стефанія Шабатура говорила зі слідчими дуже впевнено й сміливо. Допити відбувались у спокійному тоні, українською мовою, протоколи записів теж здійснені українською мовою. Художниця могла сперечатися зі слідчим, доводити його неправоту, наголошувала на тому, що вона не робить криміналу, на відміну від радянських слідчих.

Читайте також: Перерваний “політ” Василя Бобинського

Від 13 січня до 8 квітня Стефанію Шабатуру допитували як свідка у кримінальній справі В’ячеслава Чорновола. І лише пізніше їй інкримінували окрему статтю і відкрили окрему справу.

Слідчі часто використовували методи впливу і тиску на обвинувачених та свідків, наприклад, запитували: “Чому у вас був поганий настрій?”. Був також метод “характеристик”, коли наближеним особам пропонували розповісти щось про людину. Різні люди давали протилежні за змістом характеристики про Стефанію Шабатуру.

Наприклад, тодішній директор Львівського училища прикладного мистецтва В. Тарасов надавав характеристику російською мовою, де зазначив, що мисткиня пропускала багато занять для викладачів щодо вивчення марксистсько-ленінської ідеології.Іншу характеристику надав з її місця праці львівський художник Роман Турин, який зазначив, що претензій до неї немає.

Загалом у справі Шабатури допитали близько 120 осіб, включно з її родичами з села Іване-Золоте. Було також проведено три очні ставки, у тому числі - зі знайомим Стефанії Богданом Черняхівським.

Львівська художниця не хотіла “прив’язувати” його до справи і намагалася усіляко відсторонити, але Черняхівський наполягав на тому, що їхнє листування носило націоналістичний характер, і тим самим свідчити про Шабатури.

Читайте також: Іларіон Свєнціцький: львів’янин, що рятував від забуття українські ікони й стародруки

Негативно про мисткиню висловлювалась і власниця квартири, де Стефанія Шабатура проживала упродовж двох років, Олександра Ізубенко. Остання була закоренілою комуністкою, говорила російською мовою і дуже дратувалась через те, що художниця облаштувала свою кімнату в націоналістичному дусі, з образами та вишиванками.

Як свідків у справі також допитали художників Андрія Бокотея та Леопольда Левицького, Карла Звіринського, письменника Ігора Калинця які висловились про неї як про чудову килимарницю без антирадянських висловлювань. Василь Стус також свідчив на користь Шабатури і найчастіше відповідав на запитання: “Це КДБ не стосується”.

В’ячеслав Чорновіл відмовився надавати будь-які свідчення у справі Шабатури, так само як і пояснювати причину відмови. Не свідчила проти мисткині і дружина Ігора Калинця - Ірина, яка заявила, що сама є обвинуваченою і відповідає лише за себе.

Коли слідчий запитував Шабатуру, що її зближувало з цими людьми, яких вона захищала та називала однодумцями, пані Стефанія відповідала, що людяність та добро, а також те, що у них були спільні знайомі з літературно-мистецького кола, яких, на її думку, несправедливо осудили 1965 року. Сама ж художниця часто повторювала, що вона завжди виступає проти усілякої несправедливості.

Читайте також: Юзеф Більчевський - Архієпископ Львівський, визнаний святим

Варто зазначити, що після допитів Ігора Калинця, у справі Стефанії Шабатури йшла заява, яку вона нібито написала сама до начальника місцевого КДБ у Львівській області. Особливе занепокоєння у багатьох дослідників викликає достовірність тексту заяви, оскільки Шабатура категорично заперечувала каяття, яке присутнє в ній.

Дехто припускає, що на художницю могли здійснити психологічний вплив і тимчасово вплинути на свідомість та переконати у справедливості пануючого ладу або ж просто підробити заяву. Втім, значних змін у кримінальній справі ця заява не спричинила.

Ще до затвердження судом обвинувального вироку щодо Стефанії Шабатури, 5 червня 1972 року, на засіданні спілки художників УРСР прийняли рішення про виключення її з організації за “дії, несумісні з високим званням члена спілки художників УРСР”.

Справу Шабатури закрили 29 червня 1972 року, а остаточну риску підвели 13 липня того ж року: судова колегія у кримінальних справах Львівського обласного суду ухвалила визнати художницю винною у антирадянській агітації й пропаганді  (ч.1 ст. 62 КК УРСР) та засудити до 5 років ув’язнення у виправно-трудовій колонії суворого режиму із засланням на 3 роки. Окрім цього, у неї конфіскували за різними даними, від 150 до 200 екслібрисів та рисунків і стягнули 132 карбованці судового збору.

Читайте також: Рудольф Вайгль: творець вакцини проти висипного тифу, що врятував мільйони

Покарання львів’янка відбувала у жіночій у виправно-трудовій колонії суворого режиму в Мордовії. Полегшити вирок не змогла навіть апеляція до Верховного суду УРСР.

На засланні Стефанія Шабатура неодноразово брала участь в протестах, оголошувала голодування та писала листи до радянського керівництва з різними вимогами, за що була часто покарана: їй забороняли малювати, відправляли у карцер, приміщення карцерного типу, переводили на хліб з водою.

До Львова художниця повернулася в грудні 1979 року. Спершу їй не хотіли надавати прописку, але у зв’язку зі станом здоров’я мами, Шабатуру все ж прописали в невеликій кооперативній квартирі.

Перебування в концтаборі не зламало патріотичного духу килимарниці, вона стала активною учасницею Української Гельсінської Групи, організації “Меморіал”, Народного Руху України, боролася за відродження репресованої УГКЦ, тож за Шабатурою здійснювали адміністративний нагляд аж до розвалу СРСР.

Уже в часи незалежної України Стефанія Шабатура змогла вільно продовжувати свою активну діяльність. Вона стала депутатом Львівської міськради, головою Марійського товариства “Милосердя”. А творчий та інтелектуальний спадок мисткині засяяв новими барвами на сторінках новітньої історії України.

За матеріалами лекції Ольги Ігнатенко, фото з відкритих джерел

Відеозапис лекції можете переглянути нижче:

Повне або часткове копіювання матеріалу забороняється і вважається порушенням авторських прав