Олекса Новаківський: самобутній український художник і педагог

Упродовж вересня-жовтня у Львові відбувся цикл лекцій від ГО “КонтрФорс” про видатних львів’ян - “Гордість міста 2.0”. У рамках лекторію завідувачка Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського - Ірина Різун розповіла про патрона установи, який був самобутнім українським художником та педагогом.

Хто такий Олекса Новаківський?

Олекса Новаківський (1872, с. Ободівка, Вінницька обл. - 1935, м. Львів) - одна з найяскравіших постатей в історії української культури 20 століття. Митець творив нову естетику в українському мистецтві, синтезувавши у своїх полотнах багатство традицій української формотворчості, фольклору, міфології, релігійного живопису із модерними здобутками західноєвропейського малярства. Мав власний неповторний стиль.

У канву своїх різножанрових полотен Олекса Новаківський вводить розмаїття знаків-символів, які наповнюють і художню мову, і образне полотно алюзіями, алегоріями та метафорами.

Читайте також: Іларіон Свєнціцький: львів’янин, що рятував від забуття українські ікони й стародруки

Народився на східному Поділлі 14 березня 1872 року в селі Слободо-Ободівка (нині - село Ободівка Вінницької області) в сім’ї Євдокії Дагдій-Білецької та Харлампія Новаківського, який працював спочатку підлісним у графа Фелікса Собанського, а пізніше - лісничим у вельмож Бжозовських в Попелюхах.

Спершу навчався вдома, під керівництвом вчителя Туровського, а через два роки перейшов до приватного інтернату Марії Щегоцької в Турканівці, де провчився чотири роки та готувався до вступу в гімназію, але оскільки його батько втратив роботу, Олекса Новаківський пішов працювати в Ободівське волосне правління писарчуком.

Згодом батько майбутнього художника отримав роботу в Попелюхах, тому родина переїхала саме туди, де Новаківський познайомився із інженером Павласом, який посприяв подальшому вступу хлопця у приватну майстерню Пилипа Клименка, де Олекса навчається живопису з 1888 до 1892 року.

На Одещині художник разом зі своїм наставником розписує храми та малює ікони. А вечорами юнак ходив малювати краєвиди над морем. На жаль, твори Новаківського того періоду не збереглися, оскільки майже всі храми в Одеській області були знищені радянською владою.

Краківський період

1892 року повернувся додому в Попелюхи, де продовжив малювати. Один із його пейзажів - “Після дощу” зацікавив художника з Кракова, який тоді давав лекції малювання дітям поміщиків у Попелюхах. Чоловік купив картину Новаківського та запросив до себе. Згодом Олекса Новаківський настільки добре себе проявив, що йому вдалося виклопотати у Бжозовських стипендію та виїхати на навчання до Краківської школи образотворчих мистецтв (нині - Краківська академія мистецтв).

Читайте також: Перерваний “політ” Василя Бобинського

В Кракові Новаківський мав можливість ознайомитися вживу зі зразками західноєвропейського мистецтва, а також спілкувався з молоддю, яка гуртувалася навколо постаті Богдана Лепкого, який вплинув і на формування патріотичного спрямування у творчості Новаківського. Втім, після двох років навчання у Кракові, митець мусив повернутися додому, через брак коштів. Відновити свої мистецькі студії Олексі вдалося лише через два роки.

1900 року Новаківський із золотою медаллю закінчив Академію та переїхав до села Могили поблизу Кракова, де продовжив малювати пейзажі та познайомився із майбутньою дружиною - селянською дівчиною Марією Пальмовською, яка стала його музою, попри те, що була на 16 років молодшою.

У майбутньому подружжя мало двох синів — Ярослава і Ждана, якими також опікувався Митрополит Андрей Шептицький. Ярослав став архітектором та став першим творцем експозиції у музеї Олекси Новаківського, яка відчинила свої двері 1972 року до 100-річного ювілею від Дня народження художника, а Ждан здобув професію лікаря.

Перші роки проживання біля Кракова не були дуже вдалими для митця. Художник жив у злиднях, бо ніхто не купував його картин. У той час він захворів і чекав смерті, врятував його лише щасливий випадок, коли у село Могила приїхав краківський лікар Йосип Гогульський, який відвідав митця та вирішив його вилікувати. Аби віддячити рятівникові, Новаківський написав портрет лікаря та його дружини.

У селі Могила митець прожив 10 років. За цей час він випрацював свій малярський стиль. На багатьох полотнах фігурує дружина Новаківського - Анна-Марія. Одним із найвизначніших таких творів є “Пробудження”. Існує цикл полотен та рисунків Новаківського на цю тему, але досить поширеним є варіант 1914 року.

Читайте також: Рудольф Вайгль: творець вакцини проти висипного тифу, що врятував мільйони

На полотні “Пробудження” представлено оголену дівчинку-підлітка, яка пробуджується і символізує фізичну та духовну зрілість України. На алегоричність твору вказують крила за спиною дівчинки та блакитний німб. За постаттю зображене розп’яття — це головний символ християн і асоціюється із драматичними подіями: смертю та обов’язковим воскресінням.

Ще перебуваючи у Кракові Олекса Новаківський цікавився творами і на релігійну тематику, розпочав малювати ікони. І неодноразово звертатиметься до цієї тематики в майбутньому.

Наприклад, полотно “Втрачені надії, або Визволення”, на якому зображений Олекса Новаківський та його дружина Анна-Марія. Цей твір не є автобіографічний, а має глибокий символічний підтекст, адже подружжя опирається на дитячу труну, що символізує втрату чогось дорогого. Над постатями видно лики Богородиці та Ісуса Христа, що означає не лише Боже заступництво, але й жертву Ісуса Христа заради спасіння людства.

Доленосна зустріч Новаківського з Шептицьким

Не зважаючи на визначні досягнення в живописі, Новаківський довгий час залишався маловідомим для широкого кола людей. Лише в 1911 році, коли в краківській “Палаті мистецтв” відкрилася перша персональна виставка митця, і про нього почала писати львівська преса. Тут Новаківський експонував понад 100 творів.

Масштабну виставку відвідав також Митрополит Андрей Шептицький, який захопився малярськими творами Новаківського та запросив його до Львова. На запрошення Шептицького, художник переїхав до Львова 1913 року.

Читайте також: Юзеф Більчевський - Архієпископ Львівський, визнаний святим

У своїй майстерні (де зараз музей Новаківського, на вул. Листопадового Чину) за фінансової підтримки владики у 1923 році відкрив Мистецьку школу, яка швидко перетворилася в один із провідних культурних осередків Західної України міжвоєнного періоду.

Одним із перших великих замовлень у Львові стало створення чотирьох “медальйонів” для Інституту імені Лисенка (нині - національна музична академія) - Мистецтво, Наука, Спів, Виховання.

За основу композиції Новаківський взяв ікону, яка була притаманна добі італійського Ренесансу - “Мадонна на троні із дитям і пристоячими”. Це видно по підготовчих рисунках. Пізніше на кожній картині він малює жінку, дає їй в руки тематичний предмет (наприклад, глек), хлопчик та дівчинка біля неї також тримають у руках відповідні речі. Персонажі зображені у різних українських строях, а голова жінки вписана у композицію так, що це нагадує німб. На кожному полотні є багато деталей, які не лише змушують насолоджуватись естетичною формою, але й замислитись над змістом і символами.

У Львові Новаківський малює багато портретів свого благодійника, де передає не лише велич Шептицького, але й намагається показати природне, культурне або духовне середовище України певного періоду. А коли Митрополит перебував на засланні в Росії, художник по пам’яті створив відомий рисунок “Князь церкви” (1915).

Олекса Новаківський також був педагогом. Із 1923 по 1935 рік у приміщенні сучасного музею на Листопадового Чину діяла школа Новаківського. Колишня вілла Яна Стики, збудована 1889 року, перетворилась за підтримки Андрея Шептицького на приватний заклад, а згодом - і на мистецький факультет Українського таємного університету, де Новаківський був деканом.

Окрім Олекси Новаківського та його заступника - Осипа Куриласа, навчати студентів приходило багато знакових постатей: Іван Раковський, Степан Балей, Володимир Залозецький, Іларіон Свєнціцький, та навіть Митрополит Андрей Шептицький.

Читайте також: Казімєж Твардовський: прагматичний шляхтич, що створив Львівську філософську школу

З початком Першої світової війни та українських національно-визвольних змагань художник почав шукати героїв для полотен, які могли би об’єднати українців на всіх територіях сучасної держави, малював постаті князів. Це не були чіткі історичні постаті, а символічні, як галицькі, так і київські князі. Зокрема, Ярослав Осмомисл перегукується із іконописом візантійського канону та нагадує архангела Михаїла.

Алегоричні твори Новаківського

Цікавий образ Ярослава Мудрого: у правиці він триває скіпетр влади, який завершується архангелом Михаїлом, у лівій руці — Софія Київська, на персні у нього зображений тризуб. За ним — київські пейзажі та чин хрещення Русі, а у кутку полотна Олекса Новаківській зобразив свою картину і таким чином поєднав у канві одного твору різночасові події, показуючи їхню єдність у контексті формування української державності.

Ще одна тематика, яка цікавила Новаківського — це квіти, які він часто називав циклами “музика квітів”. Сам художник полюбляв слухати різні мелодії, коли малював квіти.

Останнім відомим та знаковим твором зі спадщини Олекси Новаківського вважають “Матір Милосердя” (“Святоюрську Мадонну”). Графічний ескіз до запрестольного образу Богородиці мав розмір 330х197 см та повинен був прикрасити святилище собору св. Юра.

Упродовж майже року роботи над образом, митець створив двадцять олійних та близько сотні графічних композиційних варіантів майбутнього полотна. Олекса Новаківський обирав між східним та новочасним українським (у народному одязі) виглядом Богородиці.

Втім, цю роботу Олексі Новаківському так і не судилося завершити через раптову смерть. Упродовж багатьох років ніде не було згадок про “Святоюрську Мадонну”, яку вперше експонували на посмертній виставці художника 1936 року в музеї Наукового товариства ім. Шевченка. Вдруге побачити твір публіка змогла аж у вересні 1992 року на ювілейній виставці до 120-річчя від Дня народження Олекси Новаківського.

Після тривалої роботи над незавершеним образом, улітку 1935 року, за щорічною традицією, художник разом зі своїми учнями поїхав у Карпати. Перебуваючи у Дорі над Прутом, митець захворів і його відвезли до Львова в лікарню, де він пережив операцію, але це його не врятувало від смерті. 29 серпня 1935 року Олекси Новаківського не стало. Поховали його у Львові на Личаківському цвинтарі.

Читайте також: Луція Фрей: одна з перших жінок-неврологів, родом зі Львова, - ВІДЕО

Слід зазначити, що велику частину експозиції в музеї Олекси Новаківського становлять твори з колекції Миколи Мушинки. До 1972 року полотна художника перебували в друга Галини Голубовської - доньки Івана Голубовського, який був другом митця. У колекції налічувалось 20 олійних творів та 30 графічних композицій. Після смерті Галини Голубовської полотна за безцінь викупив у Празі професор із Пряшева Микола Мушинка, який цікавився постаттю Новаківського та мав на меті зберегти його спадщину. Твори виставили на аукціон, але оскільки більш ніхто ними не зацікавився, то пану Мушинці вдалось викупити їх усі на вчительську зарплату своєї дружини.

Ці твори ніде не експонувались упродовж 20 років, і лише у 1990-х власник колекції вирішив показати полотна Новаківського в США та Україні. А 2016 року, на своє 80-річчя, професор вирішив подарувати усю колекцію Національному музеєві у Львові, з умовою, що усі твори будуть завжди представлені на експозиції.

За матеріалами лекції завідувачки Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського Ірини Різун

Пропонуємо також переглянути відеоверсію лекції та долучитися до віртуальної екскурсії музеєм.

Повне або часткове копіювання матеріалу забороняється і вважається порушенням авторських прав