Казімєж Твардовський: прагматичний шляхтич, що створив Львівську філософську школу

Упродовж вересня - жовтня у Львові відбувається серія безкоштовних лекцій про видатних містян - “Гордість міста” 2.0, започаткований ГО “КонтрФорс”. Кореспондент сайту 032.ua відвідав уже четверту лекцію з циклу, яка стосується багатогранності постаті львівського філософа, психолога, науковця та педагога - Казімєжа Твардовського, і занотував найосновніше.

Хто такий Казімєж Твардовський?

Казімеж Єжи Адольф Твардовський (пол. Kazimierz Jerzy Adolf Twardowski, Ritter von Ogonczyk; 1866 - 1938) - філософ, науковець, психолог, логік, педагог, громадський діяч; засновник Львівської філософської школи.

Походив із шляхетного роду, про що свідчить приставка до його повного імені - “Огоньчик”. Прізвище Твардовський бере початок від назви населеного пункту Твардово у Польщі, а Скжипна - це поселення над річкою Дністер, які належали цьому шляхетному роду. Гербом “Огоньчиків” користувалося загалом 560 шляхетних родів у Білорусі, Україні та Польщі.

Видатний професор філософії народився у польській сім’ї, яка проживала у Відні. Хоч батьки Твардовського були поміркованими в релігії, але дотримувались національних традицій, тож Казімєж виріс справжнім патріотом Польщі.

Батько Твардовського - Піус одружився 17 червня 1863 року з Мальвіною Аделею Францішкою з роду Кунів, у шлюбі яких народилося шестеро дітей. Окрім Казимира, це були: Марія (1864 - померла немовлям), Софія (1865 - 1953), Марія (померла під час пологів матері), Юліуш (1874 - 1945) і Мальвіна (1875 - 1959).

Слід зазначити, що Піус Твардовський обіймав досить високі посади у Відні: зробив кар’єру управлінця в адміністрації Австро-Угорської імперії, працював радником у міністерстві фінансів та у австрійській дирекції тютюнової монополії.

Навчання у “Терезіанумі”

Дитинство та юність Твардовського пройшли у Відні, де він провів 29 років свого життя від народження. У цьому місті він сформувався як особистість, здобув чудову освіту і широкий світогляд, а також - необхідну базу знань, щоби полюбити філософію і розвивати її як науку.

Важливу роль у житті Казімєжа відіграло навчання у Віденській приватній гімназії фонду “Терезіанська академія” (скорочено - “Терезіанум”) з 1877 до 1885 року: жорсткий графік та дисципліна сформували з юного Твардовського людину з твердим характером, пунктуальну, точну, правдиву та порядну. У цій школі могли навчатися лише хлопці зі шляхетних родів.

Окрім стандартних предметів (латини, греки, природничих наук і математики), у цій гімназії викладали філософську пропедевтику. Так, уже в 7-му класі Твардовський вивчав логіку та елементи психології, а у 8-му - емпіричну психологію. Саме тому Казімєж пізніше розвивав ці наукові напрямки і вбачав у психології основу для філософії.

У період навчання в “Терезіанумі”, юний шляхтич виробив у собі звичку вести щоденник, куди записував та де аналізував усі події, які відбувалися упродовж дня. Сам Твардовський вважав, що окрім самопізнання, це дисциплінує мислення та вчить точно формулювати судження. Зараз ці щоденники становлять неабияку наукову цінність і вже були видані у Польщі двома томами.

Читайте також: Якісне харчування для львівських школярів: міф чи реальність

Розпорядок дня у “Терезіанумі” був більш, ніж суворим: підйом та навчання розпочиналися о 4:30 ранку, о 6:30 учням відводили 9 хвилин на сніданок, далі до обіду тривали заняття з перервою на обідню гімнастику, вільний час був лише по пів години - годину тричі на день. Важливими елементами у розкладі були: вивчення англійської мови та заняття на фортепіано, які дуже любив вчений у молодості. Свій день Казімєж завершував о 22 годині написанням щоденника та молитвою перед сном.

Твардовський був одним із найкращих учнів цієї гімназії, закінчив її з відзнакою та численними нагородами. Але впродовж усього часу він сумував за батьківщиною (зокрема, Львовом та Краковом), яку відвідував ненадовго під час канікул. У своєму щоденнику від 29 вересня 1882 року він зазначає: “Я в змозі витерпіти багато що, але лише одне більш, ніж що-небудь інше, обтяжує моє серце і я завжди питаю: чому не можу отримати освіту на батьківщині, серед земляків, чому - серед чужих?”.

Уже в молодому віці Казімєж задумувався над питанням освіти у власній країні, Польщі. А згодом це переросло в одну з цілей повернення професора до Львова - відродження філософської науки вдома, якої йому вдалося досягнути.

Перші кар’єрні кроки

Після закінчення гімназії 1885 року, Твардовський вступив на філософський факультет Віденського університету. Студентські роки пройшли під керівництвом таких видатних філософів як Франц Брентано та Роберт Циммерман.

Після чотирьох років навчання, Казімєж вирішив відбути службу в армії упродовж 1889 - 1890 років. По завершенню військової служби, залишився офіцером резерву.

А вже наступного, 1891-го року Твардовський отримав звання доктора філософії, адже успішно захистив працю “Ідея і перцепція епістологічних досліджень Декарта”, німецькою мовою. Керівник талановитого студента - Франц Брентано скеровував його до історико-філософських досліджень, але Казімєж твердо вирішив філософствувати й досліджувати творчість.

Ще через рік, 1892 року, Твардовський одружився із Казимирою Вандою Колодзєйською, у шлюбі з якою народилося три доньки: Гелена (1892 - 1978), Анеля (1894 - 1951) та Марія (1895 - 1992).

Того ж року, завдяки гранту Австрійського міністерства культури і освіти, доповнив свою освіту у Ляйпцігу та Мюнхені, в психологічних лабораторіях Вундта та Штумпфа - основоположників експериментальної психології. Пізніше Твардовський створить у Львові подібну першу психологічну лабораторію на базі Львівського університету.

Важлива подія у житті Твардовського трапилась у Відні два роки по тому: у липні 1894 року він захистив габілітаційну дисертацію “Про зміст та предмет уявлень” на німецькій мові, яка дозволяє йому викладати у Віденському університеті як приватдоцент. На цій посаді Казімєж викладав упродовж року, але оскільки ця робота не оплачувалась, вчений мав підпрацьовувати приватним вчителем та у різних конторах.

Львівський період у житті Твардовського

Життя видатного науковця змінилося у 1895 році, коли він отримав запрошення очолити кафедру філософії у Львівському університеті, і з того ж часу почався найтриваліший (43 роки), омріяний етап творчості Твардовського. Поселився вчений у Львові на вулиці Святої Софії (сучасна - вул. Івана Франка, 130).

У місті Лева професор реалізував себе як організатор та керівник Львівської філософської школи. Після його смерті (з 1938 року) ця “школа” перебралася до Варшави. Твардовський не робив акцент на якомусь одному відгалуженні філософії, а дозволяв різноманітність думок та підходів. Днем заснування цієї школи вважається 15 листопада 1895 року, коли дослідник прочитав свою першу лекцію у Львівському університеті, присвячену співвідношенням логіки, філософії, психології.

Щойно Твардовський очолив кафедру філософії в університеті Львова, взявся за серйозну роботу з відродження філософії як навчальної та наукової дисципліни. За період своєї організаційної та педагогічної діяльності на Галичині, Казімєж Твардовський сприяв появі цілої плеяди українських докторів філософії, психології та математики, серед яких: Степан Банах, Степан Балей, Богдан Ігор-Антонич, Галина Костельник, Мілена Рудницька, Мирон Зарицький та інші.

Важливим здобутком Казимира Твардовського було те, що він зумів сформувати певне філософське коло на базі університету: послухати лекції з різних царин філософії до нього приходили студенти з багатьох інших факультетів та навіть люди не з університету.

Пізніше професор організував у Львівському університеті філософський семінар і приватну бібліотеку, куди приносив власні книги та запрошував студентів читати праці видатних філософів.

Читайте також: Історіяльвівськоготранспорту у цифрах, - ФОТО

Філософський семінар Твардовського став тим середовищем, де формувалася методологія Львівської філософської школи; методом розв’язання складних проблем у етиці, естетиці, логіці чи психології.

До спадку філософа належить також заснування Польського філософського товариства 1903 року, яке існувало у Львові до 1939 року, й існує донині, але вже у Польщі.

Окрім цього, 1907 року на базі Львівського університету, Твардовський створив першу в місті психологічну лабораторією. А за чотири роки - 1911-го заснував перший львівський професійний часопис “Філософський рух” (“Ruch filozoficzny”), який досі видається у місті Торунь (Польща).

Педагогічна діяльність вченого

Окремо слід відмітити вміння Казімєжа Твардовського доступно для кожного, чітко, логічно та стисло викладати непрості речі. Саме це й було основою неймовірного успіху лекцій філософа, які відвідували навіть пересічні люди.

Особливим був підхід професора до кожного зі своїх учнів. По-перше, лектор дозволяв усім вільно висловлювати свої думки під час семінару. По-друге, щодня студенти університету могли упродовж 12:00 - 13:00 прийти до Твардовського на прийом. По-третє, щоб краще пізнати студентів, науковець створив картотеку, куди записував будь-які досягнення, невдачі, оцінки, аналіз виступів, а також зацікавлення та риси характеру своїх учнів. У архіві семінару зберігаються усі роботи студентів Твардовського.

Талановиті та глибоко обізнані з філософією студенти професора брали участь у засіданнях філософського гуртка при семінарській бібліотеці та навіть у приватних заняттях.

Разом із тим, викладач був дуже суворим і принциповим: студентів, які запізнювались, він не впускав на заняття, вимагав від них знання іноземних мов (мовляв, без можливості прочитати твори в оригіналі, немає чого вивчати філософію). Учні Твардовського занотували випадок, коли філософ вигнав студента з курсу за те, що той без дозволу взяв книгу з читального залу додому, чим порушив правило.

Казімєж Твардовський також був прихильником ідеї, що філософію слід викладати не лише у вищій, але й у середній школі, у вигляді філософської пропедевтики (вступного ознайомлювального курсу). А вивчати філософію глибше, на думку вченого, потрібно після того, як студент отримає базу в якійсь іншій науці, бажано природничій.

Організаційні здобутки

Окрім наукової та педагогічної діяльності, Твардовський займався багатьма іншими речами. Так, він є одним із засновників педагогічного товариства, яке виникло у Львові 1901 року; входив до складу президії Першого з’їзду польських психіатрів, неврологів і психологів, що проходив у жовтні 1909 року.

Того ж 1909 року, професор брав участь як співголова організаційного комітету в роботі Другого польського педагогічного конгресу. На з’їздах польських лікарів і натуралістів, Твардовський очолював філософську секцію. На одному з цих з’їздів, виникла ідея проведення Першого польського філософського з’їзду, який таки пройшов у Львові 1923 року.

У важкі часи Першої світової війни Казімєж Твардовський обіймав посаду ректора Львівського університету. У червні 1914 року сенат вищої школи обрав його як ректора, а вже за місяць розпочалась війна, яка застала його в Пороніно (Польща) під час відпустки. Оскільки новообраний ректор Львівського університету не міг повернутися додому, вирішив разом із сім’єю переїхати до Відня, де у вересні 1914 року формально приступив до виконання своїх обов’язків.

Львівський університет в еміграції

На посаді ректора Твардовський пробув довгих три воєнних роки, упродовж яких зібрав навколо себе багатьох професорів та студентів рідного вишу, таким чином, Львівський університет, фактично, працював в еміграції у Відні.

За узгодженням із місцевою владою, Твардовський забезпечив студентам доступ до віденських навчальних закладів, очолив Фундацію допомоги студентської молоді, яка продовжувала надавати підтримку і після повернення до Львова ще шість років (до 1920 року). Із цієї та інших фундацій ректор університету в еміграції роздав 134 тисячі крон за весь час.

Життя студентів у Відні протікало в Академічному будинку для слухачів вищих шкіл з Галичини й Буковини, в якому станом на 1915 рік перебувало 332 студенти, з них 177 - зі Львова.

Після відступу російських військ зі Львова, 5 липня 1915 року, Твардовський повернувся додому і приступив до відновлення роботи університету. Як ректор, він представив університет перед владою цивільною і військовою, австрійською і польською, світською і церковною.

1917 року Казімєж Твардовський був нагороджений командорським хрестом ордена Франца Йосифа, який вручався за бездоганну службу як військових, так і цивільних осіб в Австро-Угорській імперії у період 1849 - 1918 років.

У кінці того ж року, професор востаннє як ректор головував на засіданні сенату, який нагородив його сталевим перснем з університетським гербом і написом всередині: “Ректору 1914 - 1917 років. Сенат”.

Наступного академічного року, філософ був проректором Львівського університету, славився своїм неупередженим ставленням до представників різних національностей, які на той час переповнювали Львів. Наприклад, студенти Твардовського згадували, як він дозволив у день своїх лекцій українцям та євреям відсвяткувати Пасху, і прийти на додаткову лекцію пізніше. Головним критерієм для викладача був лише розум учнів та бажання вчитись.

Останні згадки про видатного Твардовського

Наприкінці 1920-х років, стан здоров’я професора погіршився, а вже у 1928 році він майже не міг викладати. Відтак, наступного року Казімєж попросив сенат університету про відставку. Рада гуманітарного відділення змушена була поступитися волі вченого, хоч і скерувала президентові республіки листа з проханням надати Твардовському звання “почесного професора”.

Свою останню лекцію, як дійсний професор університету, Твардовський прочитав 27 березня 1930 року. І хоч після цього він офіційно вийшов на відпочинок, сенат вишу дозволив йому користуватись своїм кабінетом при філософському семінарі.

Казімєж Твардовський ще прочитав у 1931 році цикл лекцій “Історія філософії у нарисах”. Останнє заняття вже як нештатний викладач, філософ провів 30 квітня 1931 року. Того ж року, колишні учні Твардовського подарували йому пам’ятну медаль, на якій були викарбувані: його ім’я, дата, барельєф голови вченого та напис по-латині ”Discipulorum Amor et Pietas” (“Любов і відданість студентів”).

Звання “почесного професора” Твардовському присвоїли у Познані 1933 року. Тоді ж він виголосив промову “Про достойність університету”, яку заповів покласти собі в труну. До слова, похорони філософ просив зробити світськими, тож жоден священик у них не брав участі (навіть його кузен, Митрополит Львівський Болеслав Твардовський).

Помер Казимир Твардовський 11 лютого 1938 року у Львові, після важкої хвороби. Похований на Личаківському цвинтарі, на полі №27, але, згідно з волею вченого, могила його дуже скромна - лише хрест і табличка, де написано: “Казимир Твардовський, філософ, професор”.

***

Як можемо зрозуміти з усього написаного вище, коли дослідники постаті Казімєжа Твардовського називають його багатогранним, то ні на йоту не перебільшують. Це був вчений з неймовірно широким світоглядом та твердими принципами, філософ з гострим розумом, здатен поєднати, здавалось би, непоєднувані речі та пояснити їх усім спраглим до знань простими словами.

Серед численних заслуг науковця варто виокремити створення чотирьох організаційних “стовпів” філософії у Львові та Польщі: утворення філософського кола, заснування філософського семінару та Польського філософського товариства, і запровадження першого вузькоспеціалізованого філософського часопису.

Казимиру Твардовському вдалось у важкий час війни підтримати у студентах Львівського університету бажання вчитися та розвиватися; утримати підвалини рідного альма-матеру і сформувати, нехай і ненадовго, дуже чіткий його курс як незалежного храму наукової об’єктивної істини, що стоїть поза теологією, релігією, політикою та будь-якими іншими сферами.

“Посеред боротьби цих різноманітних течій, Університет повинен зберігати непорушність, як морський маяк, який своїм світлом вказує шлях кораблям крізь розбурхані хвилі, але ніколи не занурює свого світла в самі хвилі. Якби він це зробив, світло б згасло, а кораблі залишилися без провідної зірки”, - писав сам Твардовський і, схоже, мав слушність.

Текст: Є. П.,

за матеріалами лекції доктора філософських наук, завідувача кафедри філософії НУ "Львівська політехніка" Ігора Карівця.

Нагадаємо, що попередні лекції з циклу “Гордість міста 2.0” були про: лікарку-невролога Луцію Фрей , українського “Індіану Джонса” - Казімєжа Міхаловського та Архієпископа Львівського, якого визнали святим - Юзефа Більчевського.

ПОВНЕ АБО ЧАСТКОВЕ ВІДТВОРЕННЯ МАТЕРІАЛУ БЕЗ ПИСЬМОВОЇ ЗГОДИ РЕДАКЦІЇ ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ І ВВАЖАЄТЬСЯ ПОРУШЕННЯМ АВТОРСЬКИХ ПРАВ

Нижче пропонуємо переглянути лекцію у форматі відео: