Ірина Оршак — про депутатство у ЛМР, екологічні проблеми Львова та життя на Рясному

Сайт 032.ua продовжує проект «Кава з депутатом». Цього разу ми зустрілися з депутаткою від фракції «Громадського руху «Народний контроль» Іриною Оршак, аби обговорити основні екологічні питання Львова і не тільки.

Досьє: Народилася 9 листопада 1981 року у Львові. 2002 року закінчила Львівський державний техніко-економічний коледж, за спеціальністю «Правознавство». 2006 року - Львівський національний університет імені Івана Франка, за спеціальністю «Юрист».

Працює у Раді адвокатів Львівської області. Голова постійної комісії екології та природокористування. Заміжня, виховує двох доньок.

«Роботи є багато, якщо хотіти щось зробити»

Ви юрист за фахом. Чому обрали для себе екологію?

Мабуть, така була пропозиція від колег. Вважала, що зможу вивчити для себе щось нове. Юристам неважко осягнути будь-яку сферу і легше вникнути в будь-яку проблему. Чомусь ніхто не хотів іти в комісію екології. Казали: «Там немає що робити». Але насправді роботи є багато, якщо хотіти щось зробити.

У міській раді є багато партій, фракцій… Чому саме «Народний контроль»?

Відповідно до чинного законодавства України, особа може брати участь у виборах, якщо вона є або членом партії, або висувається від однієї з партій. Надійшла пропозиція від «Народного контролю», я погодилася. Проживаю на Рясному, була активістом в себе на районі, ще до виборів. Ніколи не мріяла і не планувала бути депутатом міської ради, просто була активною людиною. Можливо, через це на мене звернули увагу.

«Виникло бажання допомогти Львову»

З Вашої ініціативи, для Львова було запропоновано Концепцію сортування сміття, але на цьому підґрунті був конфлікт з «альтернативною» концепцією від міської ради, автор якої - Андрій Москаленко. У чому полягала проблема?

Спостерігаючи, як розвиваються події стосовно сміття, чомусь завжди всі звертали увагу на те, що цим мають займатися депутати. Але цю роботу мали б робити житлово-комунальні господарства, наприклад, управління міської ради, оскільки вони обіймають посади і отримують за це заробітну плату.

Консультуючись з екологами, з активними людьми, які мали свої пропозиції, у мене виникло бажання допомогти Львову у вирішенні цього питання. Ще в січні цього року, я написала стратегію поводження з ТПВ. Свою пропозицію озвучила на сесії міської ради 9 лютого 2017 року у формі депутатського запиту. Але на нього ніхто не звернув уваги, я так розумію: була стандартна відписка від міського голови, відповіли, що оскільки немає інвестора і сміттєпереробного заводу, немає необхідності сортувати сміття.

Я вирішила скористатися своїм правом написати проект рішення і навесні написала його, а у травні підготувала до візування. 8 червня публічно озвучила на сесії ЛМР, що я подаю в секретаріат для візування проект рішення, але назвала це не стратегією, а концепцією, трошки усвідомивши самі поняття. Бо стратегія означає те, як ми це робимо, а концепція — визначення основних понять сортування.

Розумію, що почувши на сесії мою пропозицію, це не сподобалось певній політичній силі, і вони вирішили бігом підготувати свій проект рішення. За три дні після того, як я подала свій проект рішення, пролунав телефонний дзвінок з адміністрації міського голови, і було запропоновано відмовитися від цього проекту рішення, бо у них є свій варіант. Я сказала, що це не підлягає навіть обговоренню, бо я над тим проектом рішення працювала більш, ніж півроку і почала процес візування.

Очевидно, що саме тому був затягнутий процес візування. У мене брали проект ухвали, кілька днів казали: «У нас є 3 дні на візування», поки я не взяла сама в руки цей проект ухвали, не ходила з кабінету в кабінет, роз’яснювала по проекту, подавала інформаційну довідку, і процес відбувся швидше.

Коли ми провізували цей проект ухвали, перед сесією 29 червня, на засіданні колегії міської ради, я запропонувала включити до порядку денного проект ухвали. Депутати всіх інших фракцій підтримали мій проект ухвали і наполягли, щоб його включили до порядку денного.

У той день його включили до порядку денного, а через два дні він звідти зникає. Далі він знову був повернутий до порядку денного, за рахунок того, що подали два «альтернативних» проекти ухвали. Але я не бачу, що вони альтернативні: вони різні - і по своїй суті, і по назві, і по підходу.

Мій проект ухвали — це є концепція поводження з ТПВ, вона стосується, зокрема, сортування сміття на суху і мокру фракції, а суху - на ще інші частини. А стратегія, яка була запропонована заступником міського голови, стосувалася того, як в подальшому впроваджувати в життя і мою концепцію, і як діяти, щоб наблизитися до ситуації «нуль відходів». Але це є перспектива досить далека, і я б не назвала цей проект ухвали стратегією, це - декларація про стратегію, бо стратегія має містити чіткі кроки, які допоможуть нам запровадити сортування сміття у Львові.

«Зробити рекреаційну зону навколо чотирьох озер»

Окрім сміття, Ви також працюєте над «водними» питаннями. Маю на увазі програму оновлення міських джерел і їх очищення. Чи реально зробити це у Львові?

Цього року ми передбачили кошти на благоустрій джерел в лісопарку «Погулянка». Я особисто часто їжджу туди, тому що в мене діти туди ходять в гуртки, п’ють цю воду. Вода гарна, смачна, надіюсь, корисна, але сам благоустрій того джерела залишав бажати кращого.

Тому виникла така ідея: передбачити кошти у спеціальному екологічному фонді для організації і проведення конкурсу по очищенню джерел. Щоб мешканці подавали свої пропозиції щодо того чи іншого джерела, малювали проекти, як би вони хотіли, щоб це джерело виглядало, як би воно мало бути облагороджене. Ми би могли проводити такі конкурси і виділяти кошти зі спеціального екологічного фонду, для реалізації цих проектів.

Цей конкурс, скоріше за все, буде запроваджено 2018 року. Можливо, вдасться його провести ще восени, але реалізація буде уже наступного року.

У травні на сесії ЛМР Ви згадували про ситуацію на одному з озер по вул. Тракт Глинянський. Тоді до Вас звернулися мешканці з проханням розібратися в ситуації. Чи мала вона продовження?

Я згадувала про забруднення озер: сталися викиди невідомої речовини, це було зафіксовано і місцевою районною адміністрацією, і Державною екологічною інспекцією, і представниками управління екології ЛМР. Вони писали в актах свої припущення, що риба потруїлася внаслідок викиду нечистот мешканцями села Лисиничі. Дійсно, це можна побачити неозброєним оком, але могли бути й інші факти отруєння риби. Тому що ті нечистоти зливаються в озера роками, але чомусь риба не гинула.

Звичайно, це зле і не можна забруднювати озера. За рішенням комісії, ми писали звернення, як рекомендацію сільському голові Лисинич, припинити правопорушення. Реакції не було жодної. Ми писали до Андрія Івановича [Садового — авт.] рекомендацію: вплинути на сільського голову с. Лисиничі з приводу припинення правопорушень місцевими мешканцями. Наразі я не мають навіть відповіді на свої листи.

А вже 20 липня на сесії, я озвучувала депутатське звернення, яке стосувалося тих же ж озер по вулиці Тракт Глинянський, 152, але з пропозицією зробити там рекреаційну зону навколо чотирьох озер.

У міській раді, на жаль, відсутні документи, які би підтверджували статус цих озер, тому вважається, що озера технічні, штучні водойми. Місцеві мешканці мені приносили іншу доказову базу, а саме: копію карти, зробленої ще за Австрії, де зазначено, що там є водойми і написано, що це природні водойми.

Копію цієї австрійської карти я подавала в міську раду ще в травні, коли оголошувала свій депутатський запит щодо забруднення цих озер. Оскільки реакції немає, я спробувала звернути увагу місцевої влади, що там можна зробити гарний рекреаційний комплекс, де громада міста могла би проводити своє дозвілля. У нас у Львові немає таких місць, де на природі, біля озера можна посидіти, відпочити.

До мене звертався також настоятель храму на вул. Личаківській з проханням сприяти облагородженню озер для проведення шкільних таборів для молоді, для дітей, щоб прививати їм християнське виховання. І вони б хотіли проводити свої табори в такій рекреаційній зоні.

Я запропонувала також місцевим мешканцям, тим заявникам, які зверталися до нас на комісію, щоб вони допомогли і ми разом написали проект цієї рекреаційної зони, який можна було б у вигляді проекту рішення запропонувати на сесії міської ради й передбачити кошти на майбутні роки для його реалізації.

На жаль, там є конфлікт між приватним підприємством «Агрофірма Провесінь» і місцевою громадою, яка не згідна, щоб там була розташована агрофірма, як мені водомо зі слів заявників.

Час від часу з’являлася інформація, що «Агрофірма Провесінь» нібито банкрут, потім — що вона відновила свою платоспроможність. Земля нібито перебуває у них в користуванні, але вони не мають підставових документів, які би давали право розпоряджатися чи користуватися тими озерами. Принаймні, я таких не бачила.

На останній сесії я озвучила, щоб визначили правовий статус цих озер. Коли визначать, що це дійсно природні водойми, тоді місто має виготовити паспорт об’єкту, прийняти на баланс міста, визначити балансоутримувача і в подальшому приводити до порядку ці озера. Відповідно до Конституції й інших законів України, такі природні багатства як вода є надбанням українців, тому ми маємо право цим користуватися.

«Найбільша проблема — транспортне сполучення»

Ваш виборчий округ — це Рясне, округ №61…

У мене взагалі цікавий виборчий округ: він починається в Рясне, де пошта, 374 будинок, біля «Сільпо» і тягнеться аж до церкви Анни, по лівій стороні (парні числа). Тобто, у мене такий трохи незручний округ для роботи депутата, але намагаюся потрошки покращувати сам район.

Які там основні проблеми?

Якщо брати Рясне, багато проблем є. У нас упродовж років практично не виділялося коштів на поращення благоустрою, на розвиток інфраструктури району. Елементарно - у нас поліклініка складалася з кількох «дорослих» лікарів і кількох дитячих. Не було сімейної і амбулаторної медицини, не було можливості відвідати профільних лікарів: за будь-якими консультаціями, місцевим мешкаенцям доводилося їхати в інші лікарні, інші райони, подекуди навіть не було транспортного сполучення між районами.

Якщо взяти до прикладу дитячу лікарню на Пилипа Орлика, маршрутка не ходить з Рясного туди. На Топольній розташований Будинок школяра Шевченківського району, також не ходить транспорт в ту сторону, і дітки фактично позбавлені можливості проводити своє дозвілля.

Якщо говорити про дитяче дозвілля, у нас відсутні великі комплексні центри для розвитку дитини, щоб могла би дитина реалізувати свої таланти. Я, наприклад, воджу своїх дітей аж на Погулянку, на жаль, так складається.

Зараз депутати від «Народного контролю» спільно розглядають пропозицію (бо у нас в Рясному представлено троє депутатів), яку пропрацьовували ще з минулого року, про створення медіатеки. І зараз почався цей процес. Наскільки мені відомо, міська влада домовилася із забудовником на Рясному, і він виділяє цокольний поверх для потреб громади, там у перспективі має бути облаштована медіатека.

Читайте також: Чи отримає Рясне культурно-освітні інновації?

У нас не було ЦНАПів у Шевченківському районі, цього року нарешті реалізовується цей проект.

Проблем багато, як і у будь-якому спальному районі, але як на мене, найбільша — це транспортне сполучення. Оскільки, у нас є одна дорога, яка веде з Рясного до міста, часто закривається залізничний переїзд по вулиці Шевченка, який перекриває рух транспорту, виникають шалені затори.

Недостатня кількість транспортних засобів, самих автобусів. Людям важко сісти зранку в час пік на автобус, щоб добратися на роботу. У нас відсутній низькопідлоговий транспорт. У мікрорайоні проживають люди з обмеженими можливостями, люди з інвалідністю, яким важко добиратися в ту чи іншу частину міста. Раніше трохи їздив транспорт (зокрема, маршрут №49), а зараз замінили автобуси на інші, рідко можна побачити низькопідлоговий транспорт, і це — проблема.

Дорога на Левандівку

Щодо інфраструктури. Ще з минулого року ведуться розмови про будівництво дороги, яка би з’єднала Рясне і Левандівку. Чи якось «рухається» цей проект?

Ми щороку пробуємо закласти на це кошти. Під час голосування бюджету як основного фінансового документу міста, кошти з’являються в титульних списках, принаймні, на розробку проекту. А впродовж року, перекидаються фінансовим управлінням на ті чи інші роботи, оскільки вони вважають, що зараз неможливо ту чи іншу роботу провести.

Наша фракція завжди наполягала на тому, аби зробити додаткову дорогу. Перспективно, її можна зробити на Левандівку. Уже проводилися громадські обговорення в Рясному щодо цієї дороги, всі мешканці за, підтримують. Тому будемо пробувати переконати чиновників міської ради, що це є важливо і зробити цього року проект, а вже у майбутні роки — реалізація. Але ми розуміємо, що це дуже великі кошти. За один рік ця дорога зроблена не буде.

Тим більше, що треба пересікати залізничну колію, на це потрібно брати погодження в «Укрзалізниці». Процес насправді довгий, попереду - державна експертиза проекту, але вважаю, що він є перспективний і розвантажить вулицю Шевченка по транспортних потоках.

У перспективі, можна робити дорогу з Рясного до вул. О. Ковча — Варшавська — Тунельна.

Відновити залізничний переїзд

У нас є такий район «Кам’янка» (тепер про цей район всі знають, бо я, мабуть, найбільше представляю інтереси цього мікрорайону), там є вулиці Винниця — Холодна. Також проблемні, оскільки не у всіх людей є водопостачання. Про каналізування важко й говорити.

Більше того, там ідуть, здається, три залізничних полотна, і мешканці фактично відрізані від світу: вони не мають можливості автомобілем перетнути цю колію. Пішохідний перехід був встановлений після того як я стала депутатом; були проведені зустрічі про необхідність такого встановлення. Принаймні люди мають можливість через ті колії перейти. Але насправді, це є проблема, тому що найближчий переїзд розміщений за кілометр від місця, де проживають люди.

Їм цинічно рекомендують обходити ці колії до найближчого залізничного перетину, але якщо б ще була дорога попри колії, люди могли б обійти чи об’їхати. Але дороги немає, є викопані рови, є хаотично розміщені дачі.

Ми планували зробити там дорогу. Коли почали робити державну експетизу проекту, експертиза не погодила, тому що від колії треба відступити 40 метрів. Якщо ми відступимо, опинимося в людей на подвір’ях, посеред хат, тому це не зовсім реально.

Найкраще би було відновити залізничний переїзд, який діяв до 90-х років. До радянського союзу там був діючий залізничний переїзд. Але «Залізниці», на жаль, зручно там робити відстій поїздів. Через те страждають люди. Якби відновили залізничний переїзд (там є дорога перспективна, яка веде через ліс, дачі), можна було би зробити ту дорогу і розгрузити вулицю Шевченка в сторону 700-річчя.

«Місце, через яке було страшно перейти»

З Вашої ініціативи, нарешті затвердили сквер на Кам’янці. Чи важко було «вибити» цей проект?

Це почалося з того, що я хотіла привернути увагу місцевої громади до такої рекреаційної зони, яку називали в народі «лісок», де була запущена територія: самосіви, кущі… Люди самі, звичайно, винні, бо викидали сміття; там збиралися неблагонадійні мешканці. Тобто це було таке місце, через яке було страшно перейти.

Минулого року в серпні, було проведено фестиваль «Кам’янка Фест», я була співорганізатором цього фестивалю. Ми залучили місцеву громаду до толоки, прибрали частину цього скверу, замостили там з палет літню сцену, проводили різні конкурси, концерт, змагання для діток, майстер-класи і таким чином привертали увагу місцевої громади.

Я побачила, що дуже багато представників місцевої громади прийшло на цей захід і вирішила, що це місце має право на життя, і якщо його облагородити, привести до порядку, там можуть відпочивати люди.

Силами фракції «Народного контролю» було частково проведено освітлення переходу, такої доріжки через сквер, бо раніше люди навіть боялись туди ходити. Але цей сквер сполучає два райони — Кам’янку і Рясне-1. Це такий перехід між двома мікрорайонами. Туди веде дорога до школи. Це такий сквер, через який був достатній трафік місцевими мешканцями.

Виникла ідея надати статус цій зеленій зоні, тому що ми не могли виділити кошти на проведення будь-яких робіт там. За моєї ініціативи, було підготовлено проект ухвали і надано статус скверу. Цього року зі спеціального екологічного фонду було виділено 100 тисяч гривень на баланс районної адміністрації на впорядкування цього скверу. У районній адміністрації мені пообіцяли до 1 вересня провести благоустрій. Наразі там почистять, приберуть, заберуть самосіви, поприбирають сміття.

Подальші кроки: планую провести освітлення посередині скверу, замостити доріжки, поставити лавочки, обов’язково смітнички, для того, щоб місцеві мешканці мали можливість проводити там дозвілля.

Минулого року ми писали проект Громадського бюджету по тому скверу, на жаль, він не пройшов, не набрав достатньої кількості голосів. Цього року знову будемо подаватися, будемо писати про встановлення гарного дитячого ігрового комплексу, виконаного в середньовічному стилі, з дерев’яних елементів. 15 серпня стартує реєстрація на громадські проекти, будемо пробувати подавати.

Ще один сквер мав бути на Біберовича, але ситуація застопорилася через скандал із приватизацією…

Був проект — місце для вигулу і дресирування собак. Я була співавтором цього проекту, який мав бути розміщений по вул. Біберовича. Після того, як проект переміг, ухвалою сесії ми внесли його до переліку об’єктів, які будуть реалізовані в 2017 році коштами міста. Якщо я не помиляюся, 1 грудня 2016 року ми голосуємо на сесії ухвалу про те, що цей проект буде реалізовано в 2017 році, а вже 6 або 7 грудня з’являється інформація про реєстрацію права приватної власності на вказану земельну ділянку.

Як з’ясовується, ще з 2000 року ця земельна ділянка якимось чином перейшла у власність приватної компанії, яка перепродала будівельній компанії цю земельну ділянку. Дізнавшись про це, я звичайно відразу зробила депутатське звернення до ЛМР. Міська рада відповідно прореагувала, був поданий позов до апеляційного суду про скасування рішення, бо право власності було зареєстровано на підставі рішення суду. Були всі докази того, що незаконним чином це відбулося. Суд врахував ці докази, як такі, яким немає місця в природі, тобто їх не існує. На жаль, апеляція була програна, яку, якщо я не помиляюся, подавала прокуратура в інтересах міської ради. Зараз подана касаційна скарга, наразі ще розгляду не було, принаймні, мені про це не відомо, тож зараз є проблема в реалізації цього проекту.

«Перша краплинка в морі»

Якщо говорити про дбайливе ставлення до природи, воно формується змалечку. Чи є у Вас якісь проекти, щоб залучати школярів, дітей до любові до екології?

Ще з минулого року, я та інші депутати проводили тренінги щодо сортування сміття, ще задовго до того, як це прийшло на думку чиновникам міської ради. І власними коштами проводили тренінги, де діткам в школах показували як потрібно сортувати сміття, звертали увагу на шкоду пластику для довкілля, було показано дитячий відеоролик. Були і показові роботи студентів-екологів: вони приносили контейнери, висипали мішок зі сміттям посеред класу і показували дітям, що відноситься до пластику, що — до скла і в які контейнери їх сортувати.

На волонтерських засадах неможливо довго проводити такі акції. Міська рада не бере це до уваги. Щороку у нас в освітніх програмах ніби з’являється навчання еко-культурі, але насправді воно не проводиться чи не проводиться належним чином, тому я підготувала ще один проект рішення.

Це вже рішення міської ради, яке я подавала паралельно з концепцією сортування сміття, але також міським головою цей проект був цинічно викинутий з порядку денного. Він не був повернутий в порядок денний, тому я вирішила піти експромтом: за кілька хвилин до сесії переробила проект рішення у депутатський запит, таки оголосила це на сесії, депутати проголосували цей запит і я вже на сайті міської ради бачила звернення від імені депутатів міської ради, підписане мером міста до Міністерства освіти про те, щоб провести перший урок в школі по еко-культурі. Це перша краплинка в морі, бо насправді вважаю, що підуть ще роки, щоби навчити людей і сортувати сміття, і бережливо ставитися до екології. Але напевне, діти схоплюють це найкраще, найлегше, і можливо вони навчать своїх батьків цього.

«Я рада, що стала депутатом»

Ви вперше є депутатом. Як Вам працюється з колегами з інших фракцій?

Насправді, легко. Я, справді, вперше депутат і раніше собі уявляла, що будуть контри в сесійній залі, несприйняття. Але познайомившись ближче з колегами, зрозуміла, що у різних фракціях є хороші люди. Цього скликання, як мені говорять депутати з досвідом, є багато ініціативних молодих людей, які готові щось міняти. Я - серед таких людей, і тішуся, що маю можливість, оскільки, багато років проживаючи в своєму мікрорайоні, важко було чогось добитися. І оцінивши зараз свої можливості, бачу результат, що справді вдається щось зробити.

Я невипадково балотувалася саме на тому мікрорайоні, де проживаю. На зборах, посеред громадськості, коли мене питалися: «Що ти нам зробиш?», «Що ти нам обіцяєш?», я казала людям: «Нічого не обіцяю, скажу лише одне - я тут живу, тут живуть мої діти, ви мене бачите щодня і можете запитати, що я роблю не так чи чому я щось не роблю». Власне, така довіра місцевих мешканців, сусідів, близьких привела до того [депутатства — авт.].

Кажу всім: «Так сталося, що я стала депутатом». Я не шкодую, хоч це й важка робота, яку треба поєднувати з основною своєю роботою, і вдома ще сім’я, діти чекають, і ще робота на окрузі і на комісії... Вийшло так, що я очолила комісію екології, почались проблеми з екологією в ті часи, але я тішуся з того, що мені вдається щось робити. Я рада, що стала депутатом.

Розмовляла Євгенія Пласконь

Фото: Назарій Юськів/ 032.ua.

Читайте також:

Роман Пилипенко про ротацію, велопатруль і чи будуть зміни у патрульній поліції Львова.

Маркіян Лопачак про конфлікт Свободи із міським головою і про критичну ситуацію із сміттям.

Андрій Садовий: «Нас заблокували, створили неможливим нормальне функціонування і знущаються».