Остап Процик про те, хто створює Львівський медіафорум, звідки вони беруть гроші і які риси характеру мають бути в журналіста

Нещодавно у Львові вже вп'яте відбувся Львівський медіафорум. З кожним роком цей форум відвідує все більше і більше учасників та спікерів, які впродовж трьох днів обговорюють провідні світові медіатренди.

За п'ять років Львівський медіафорум заслужив звання головної медіаподії року не лише в Україні, а й в Центрально-Східній Європі. 

Ми зустрілися із директором Львівського медіафоруму Остапом Проциком, щоб запитати у нього про те, як його команді вдалося створити одну із найбільших подій у галузі медіа.

Остапе, як і за яких обставини Ви вирішили, що треба створити Львівський медіафорум?

З 2006 по 2010 я очолював напрямок промоції міста у Львівській міськраді і в 2006 році прописував першу концепцію промоції міста Львова. Це був такий стратегічний документ про те, як потрібно просувати місто серед цільових аудиторій, які цікаві для Львова – туристів, організаторів подій, медіа, тощо. І там був один із пунктів, що промоції міста дуже б сприяло проведення великої події для медіа.

Коли у 2010 році я перестав працювати в мерії, то у мене з'явилась можливість зосередитись на цікавих для мене речах. Станом на 2013 рік медіафорум у Львові досі ще ніхто не робив і я вирішив спробувати.

Адже медіаіндустрія в Україні на той момент вже дуже динамічно розвивалась і я не міг збагнути, чому ще немає такої щорічної професійної події для людей із цієї галузі.

Були, звісно, невеликі тематичні конференції, але річної, професійної події у цій галузі не було. Це при тому, що у Львові проходив, наприклад, щорічний з'їзд імплантологів чи працівників банківської сфери.

Окрім цього я розумів, що сама ідея проводити медіафорум у Львові вже є виграшною, оскільки дуже багато українських журналістів люблять подорожувати до Львова. І я подумав: чому б їм не сказати про те, щоб вони приїжджали до Львова саме в кінці травня, коли місто пробудилось від зими і вже пройшли весняні дощі; і не просто приїжджати погуляти Львовом та випити кави, а й отримати корисну, цінну інформацію і потусуватися з людьми із своєї галузі.

І третя річ, яка відіграла важливу роль у створенні Львівського медіафоруму - це те, що в мене сформувалася команда людей, які дуже хотіли організовувати події і цей напрям діяльності їм був цікавий.

Свого часу Ви були начальником Управління інформаційної політики Львівської міськради. Це якось допомогло вам під час організації форуму?

Розвиток конференц-індустрії був важливим для міста і я розумів, що ми зустрінемо підтримку та розуміння зі сторони міськради і це мені допомогло.

Місто з самого початку було партнером в проведенні заходу, але це партнерство виглядає радше, як моральна і деяка організаційна підтримка. Скажімо допомога в стосунках з правоохоронними структурами, транспортними підприємствами.

Пам'ятаю, що в перший рік ми мали лише єдиний досвід фінансових стосунків з містом, коли подалися на конкурс соціально-культурних проектів, який проводить міськрада.

Якщо не зраджує пам’ять, тоді ми отримали 30 тис гривень на проведення першого медіафоруму, при цьому, як завжди, з усіма історіями казначейства, отримання цих 30 тис. перетворилося на якийсь дворічний період адміністрування цього. Оплата праці бухгалтерів і фінансистів коштувала більше ніж ці 30 тис. гривень.

Коли Ви зрозуміли, що після першого медіафоруму буде ще?

Коли ми побачили, що кількість зареєстрованих учасників на перший форум є значно більшою ніж ми очікували.

Ми планували, для початку організувати невелику подію для 150 людей, а побачили, що на перший форум зареєструвалося понад 500.

Тоді ми зрозуміли, що мусимо організовувати подію на Арені Львів, бо для 150 учасників ще можна знайти якесь приміщення в центрі, а вже для понад 150, а особливо 200 - ні. Єдиним місцем, де це можна було зробити – був стадіон  "Арена Львів".

І ми, до речі, були мабутьоднією з перших організацій, яка там провела щось крім футболу. Ми показали керівництву стадіону, що тут є багато збудованих конференційних приміщень і на цьому можна заробляти. Це був серйозний експеримент і водночас виклик для них та для нас, бо Арена немала досвіду проведення таких подій і немала фактично такого сервісу.

Після нашого форуму стадіон почав проводити дуже багато конференцій. Наскільки мені відомо, сьогодні 60% прибутків Арени складаються від доходів, отриманих за проведення конференцій і форумів. Це вже більше конгрес-центр ніж спортивна споруда.

Тому перше натхнення прийшло, коли ми побачили значно більшу цікавість до форуму ніж ми очікували, а друге – після завершення першого медіафоруму. Тоді ми побачили позитивні відгуки людей.

Створити форум такого масштабу самому було б доволі складно. Розкажіть про свою команду. Скільки людей працює над проектом і хто вони?

В команді є кілька людей, які зі мною з самого початку - це Світлана Блінова та Михайло Дяків. Вони супермени, які вміють робити майже все. Наш партнер з першого року - це Школа журналістики УКУ та її керівник Ігор Балинський. Згодом до команди долучились Христина Огоновська (менеджмент локації), Оля Клінова та Оля Липинська (відповідають за українських та іноземних спікерів відповідно), Марічка Юрків (прес-центр), Марта Голодівська (фінанси та менеджмент локацій), Меланія Подоляк (волонтери), Ляна Мицько (культурна програма), Марта Супрун (підготовка міжнародних проектів), наші чудові дизайнери Оксана Васьків-Кукул та Євгенія Скалига. Загалом понад 10 осіб. Плюс на самому форумі працює понад 50 волонтерів, які у нас просто фантастичні і ми їх дуже любимо.

Коли починається робота над створення нового форуму?

На наступний день після завершення попереднього. У понеділок (29 травня, - авт.) ми провели уже першу нараду щодо організації наступної події. Якщо говорити про часові рамки, то вже восени ми починаємо спілкування з першими спікерами. Особливо відомих іноземних спікерів треба запрошувати заздалегідь, як мінімум за півроку, бо в них розписаний графік. Так, з деякими спікерами у нас є домовленість про участь у 2018-ому або 2019-ому роках. Буває вони одразу кажуть – у мене два роки розписані, але ми можемо поговорити з вами про участь у 2019 році.

Формування загальної програми і ідеї форуму відбувається восени – початок зими, а детальної програми – впродовж січня-лютого.

Хто фінансує Львівський медіафорум? Звідки беруться гроші?

Якщо говорити про перший медіафорум, то це був експеримент і ризик, адже ми не мали коштів на організацію і мені навіть довелось позичати гроші в своїх друзів для того, що його організувати. Але вже тоді нам вдалось залучити перших партнерів.

Сьогодні у нас є партнери з якими ми вже працюємо усі п'ять років поспіль, зокрема, посольство Сполучених Штатів Америки і посольство Європейського Союзу, а інші організації – донори, з'явилися уже пізніше. Цього року - це Національний фонд на підтримку демократії (англ. National Endowment for Democracy, NED), Фонд Джермана Маршалла. Долучалися і інші посольства, зокрема, Великої Британії. Тобто різні організації - це одна частина бюджету, звідки ми беремо кошти.

Інша частина – це комерційні спонсори. Цього року – наш головний спонсор - це інвестиційна компанія “Dragon Capital”.

Ще одна частина - це локальний бізнес. До речі, під час першого форуму львівські ресторани та готелі, що приємно, розуміли наскільки важливо цю подію започаткувати і абсолютно безкоштовно надавали нам всі послуги з проживання учасників і харчування. В наступні роки, коли ми вже мали більше партнерів і спонсорів, то почали оплачувати послуги самостійно, але все одно із знижками. За що їм велика подяка.

І ще одна частина, звідки ми беремо кошти – учасники, які роблять свої благодійні внески на організацію події. Це приблизно 15-20% бюджету.

Щороку головна тема медіафоруму змінюється. Як відбувається її формування і за яким принципом?

Мінімум за півроку до події наша команда думає про те, що є актуальне, що може бути актуальне і вже під це підбираються теми окремих виступів і спікерів. Тобто тематику ми формуємо восени.

Головна тема першого медіафоруму була: «Куди йдуть медіа світу і чи встигне за ними Україна». Пригадую, у нас була дискусія, що одним із трендів світу є інтернет-телебачення і я дуже добре пам'ятаю доповіді експертів, які говорили про те, що через чотири – п'ять років в Україні з'являться свої інтернет-телеканали і потихеньку цей напрям розвиватиметься.

Пройшло буквально півроку, коли "вистрілило" Громадське. Звісно, їх стимулювала революція, яка почалася восени 2013 року, але це була абсолютна несподіванка. Тобто прогнози, які звучали на форумі, справдилися, тільки все відбулося швидше, ніж планувалось. Тоді ми з темою вгадали.

У 2014-2015 роках фокус на себе забрала війна. Ми дуже багато говорили про роботу журналістів в умовах війни, конфлікту і боротьби з пропагандою.

У 2016 форум пройшов під гаслом “Пояснюючи світ через медіа”. Ми виходили з того, що для аудиторії дуже важливим викликом є взагалі розуміти, що зараз відбувається.

У світі в усіх галузях, куди не подивися відбуваються дуже складні процеси і зміни. Вони безпосередньо впливають на людей, на їхню якість життя, прогнози і часто люди взагалі не розуміють, що відбувається в економіці, політиці, соціальному житті. В нас стояло питання: чи зможуть медіа пояснити ці процеси, бо впродовж історії різні суспільні інституції брали на себе провідну роль в пояснені. Колись єдиним органом, що пояснював процеси – була церква, потім наука, згодом політичні ідеології. Потім з’явились засоби масової інформації. Питання тільки чи вони пояснюють світ, чи навпаки заплутують людей в їхньому уявлені про нього.

Цього року для нас викликом став новий тренд про який всі говорять – це епоха постправди.

Епоха тотального панування фейкових новин, емоцій в медіа і ми поставили для себе питання – чи медіа винайдуть певні алгоритми за допомогою яких правда буде доноситись до людей в кращий і ефективний спосіб.

Але загальна тема є загальною. Ми розуміємо, що під це мусимо створити велику кількість паралельних потоків. Усі 116 спікерів не можуть говорити про постправду, бо це просто нікому не буде цікаво.

Організувати велику подію – це, напевно, постійний форс-мажор. Часто трапляються курйози в роботі?

Так, це постійні форс-мажори. Наприклад, під час першого форуму, ми прийшли на Арену Львів за три години до початку події і побачили, що головна зала є неприбраною. Там лежало сміття і папери.

Коли ми запитали у керівництва стадіону, чому так сталося і чому за декілька годин до початку події у нас не прибрана зала, нам просто відповіли, що прибиральниці не змогли виїхати з села, де вони живуть, бо до них не доїхала маршрутка чи то поламалась. Словом, вони не приїдуть. І от у цей момент увесь оргкомітет бере в руки мітли і прибирає залу, бо вже починають приходити люди.

І схожих непередбачуваних ситуацій було багато, але найбільшим форс-мажором для нас був 2014 рік, коли ми змушені були відкласти форум на півроку через революцію і як наслідок втечу Януковича та початок агресії Росії. Кінець лютого - початок березня ми усвідомили, що не розуміємо, що буде відбуватися в Україні в травні, адже країна стояла в умовах агресії, були оголошені вибори і дуже багато непевних прогнозів.

Ми розуміли, що не знаємо чи варто проводити форум, а треба ж домовлятися із спікерами, купувати авіаквитки, резервувати місця в готелях тощо і ми перенесли його з травня на осінь 2014 року.

Організацію подій називають справою тисячі дрібниць і нюансів. І це правда. Ти мусиш прослідкувати за ними всіма. Не можна робити ставку на щось одне, наприклад, на дуже крутого спікера і меншу увагу приділити якості круасанів під час кави-перерви, бо якщо вони будуть поганими або несвіжими, то всі запам'ятають, що вони отруїлися, а не те, що перед тим слухали Пулітцерівського лауреата, тому ти мусиш за всім цим прослідкувати.

Таких нюансів є велика кількість, а особливо, коли є велика кількість спікерів. Цього року у нас було 116 спікерів. У кожного з них була індивідуальна програма і треба було домовитися з ним про його візит, проговорити теми, презентацію, узгодити квитки, особливі нюанси, наприклад, те, що він вегетаріанець або прилітає зі своєю дитиною і хоче, щоб вона була чимось зайнята, у той час, коли він виступає на форумі. 

Кілька днів тому Львівський медіафорум відбувся уже вп'яте. Саме час говорити про певні підсумки. Що вважаєте найбільшим досягненням своєї команди за 5 років?

Те, що ми досягнули ключової стратегічної мети. Ми створили найбільшу подію в галузі медіа в Центрально-Східній Європі. Це вже визнають всі наші гості, друзі, учасники з країн, які є нашими сусідами, зокрема, Польща, Чехія, Білорусь, країни Балтії та інші. Усі, хто приїжджає, кажуть: так, це є найбільша і найважливіша подія в році для медіа цього регіону Європи. Ми одразу ставили собі за мету не робити форум виключно всеукраїнською подією, а подією важливою для цього регіону Європи. Зараз це тільки треба розвивати і закріплювати.

Я також дуже тішусь, що ми не орієнтуємося виключно на річну подію. За 5 років ми розпочали багато паралельних діяльностей. Так, ми проводимо різні тематичні школи, зокрема, школу дата-журналістики, школу медіаменеджементу. І в цьому напрямку ми плануємо рухатись. Будемо робити форум освітнім майданчиком. Ми не хочемо стати ще одним факультетом журналістики, але прагнемо бути майданчиком, де можна буде поглибити впродовж короткого періоду часу свої знання.

Одним із наших проектів є сайт "medialab.online". Цей проект успішно розвивається, як онлайн-майданчик про медіа для України. Ми часто перекладаємо дуже багато зі світових ресурсів про медіа. На цьому порталі журналісти можуть проходити і онлайн-курси. 

Інший наш проект – це власне видавництво “Човен”, про старт якого ми оголосили на цьогорічному форумі. Головним редактором видавництва стала талановита журналістка Олеся Яремчук. Це цікавий експеримент, але для нас він був логічним продовженням нашої діяльності. Сподіваємося, теж на успіх цього проекту.

Я б хотіла торкнутися теми журналістської освіти. Як думаєте, для того, щоб стати хорошим журналістом обов'язково треба закінчувати журфак, чи достатньо просто прослухати курс лекцій?

Я не хочу знецінювати класичну журналістську освіту. Я її не проходив, тому не можу оцінювати і казати – добра вона чи погана. Але мені здається, якщо людина має базову освіту в певній галузі, то вміння писати, розповідати, показувати історії через інтернет, ТБ чи радіо – це вже є певний талант, який треба відшліфувати, або виробити в себе.

На мою думку, ідеальний варіант – це добра профільна освіта в тій чи іншій галузі, а пізніше журналістська освіта – як окрема річ. Чи для цього потрібно закінчувати факультет журналістики чи можливо два-три роки інтенсивних занять на тих чи інших майданчиках – це вже питання вибору кожної людини, але мені видається, що так воно б працювало найкраще.

До речі про освіту. Ви співпрацюєте із Школою журналістики УКУ, але не з факультетом журналістики ЛНУ. Ім. Франка, якому уже понад 60 років. Чому?

Це склалося через певні особисті контакти. Ми вже давно товаришуємо і робили не один спільний проект із Ігорем Балинським, який і на той момент і сьогодні є керівником Школи журналістики УКУ. Відповідно колектив, який біля нього сформувався, з самого початку активно включився в роботу. Але досвід співпраці з факультетом журналістики у нас також був. Ми на початках, коли робили масові запрошення для студентів, запрошували і студентів звідти. Зараз ми співпрацюємо із студентами здебільшого на умовах волонтерства. Будь-який студент, який хоче потрапити на форум без внеску, може подати свою кандидатуру та працювати волонтером. І насправді багато студентів-журналістів цим користуються.

Натомість по формуванню програми, переліку спікерів співпрацюємо з тими людьми, з якими ми це і робили і заснували; які є нашими партнерами вже давно.

Назвіть п’ять рис характеру, які на вашу думку, мають бути в журналіста. 

Ретельність. Сьогодні велика проблема в тому, що цьогорічний лауреат премії Кривенка Роман Вінтонів, свого часу назвав, журнаЛІНЬстика – небажання ретельно вивчати факти, добиратися до істини. Часто журналісти використовують дуже поверхневу інформацію, яку вони здобувають в інтернеті, а інколи банально вийти на вулицю, знайти і поговорити з експертами, які знаються на темі, розібратись в суті проблеми, їм чомусь важко.

Зрештою ретельність – це риса, яка буде допомагати в будь-якій професії, але для журналіста вона є особливо важливою.

Принциповість. Особливо в українських умовах, де навколо журналістики, медіа ходить дуже багато брудного кешу, який псує і медіа і журналістів.

Я розумію, що це є дуже великий виклик. Рекламний ринок в Україні є доволі малий, відповідно заробляти на самій лише медійній діяльності дуже непросто. Відповідно зарплати серед журналістів не є такими високими, як би вони хотіли.

Натомість, враховуючи, що медіа мають достатньо великий вплив, особливо у виборчий період, навколо них ходить дуже багато готівки. Вона псує журналістів, їхню кар'єру і репутацію.

Продавшись один раз наступного ти вже будеш недостовірним, тому принциповість для журналіста є дуже важливою річчю.

Бажання розвиватись. Ці вміння і навички, якими ти володієш сьогодні можуть уже через рік бути не дуже актуальними. Тому ти маєш слідкувати, як розвиваються медіа і розвиватися разом із ними.

Природна цікавість до життя. Журналіст маєш банально хотіти дізнаватись щось нове.  Бути немов мала дитина, яка ходить по світу із великими і захопленими очима – а як це працює , а як це і т.д. Діти часто “мучать” своїх батьків питаннями, бо їм все цікаво. От журналіст має бути таким цікавим і спраглим до знань.

І безперечно має бути талант.  Талант вміти розповідати історії.

Розмовляла Ірина ТРУШ.