Як львівʼянин врятував Відень та навчив Європу пити каву: неймовірна історія Юрія Кульчицького

 Про цю людину можна було зняти історичний блокбастер чи драматичний костюмний серіал, насичений подіями та карколомними сюжетами.

Наш земляк Юрій-Франц Кульчицький зіграв важливу роль в одній із самих великих битв в історії людства. Став героєм трьох націй та дивовижним шляхом поєднував у собі такі різні чоловічі якості: хороброго воїна, успішного бізнесмена та яскравого ресторатора-експериментатора. Тому не дивно, що черговий нарис спецпроєкту "Львівʼяни, які змінили світ" 032 присвячує Юрію Кульчицькому.

Запорізький козак та вдалий підприємець

Наш герой народився у 1640 році у селі Кульчиці-Шляхотські біля Самбора (тоді Руське воєводство, нині Львівська область) у сім'ї дрібного, але родовитого православного шляхтича гербу “Сас”. Як написав сам Кульчицький в автобіографічній книзі про свої пригоди, його батько через різні обставини перейшов із православ'я в католицтво.

У 1648—1652 рр. навчався у Самбірській церковній школі. Вже з молоду виявилась його  жага до подвигів та слави, яка привела його на Січ, де він кілька років козакував. Під час одного із походів Кульчицький попав до турків у полон — роки, проведенні у неволі, не пройшли для козака даремно. Він досконало вивчив османську мову. В цілому пан Юрій вільно володів пʼятьма мовами, крім турецької ще спілкувався угорською, сербською, румунською та німецькими мовами.

Після звільнення з полону Кульчицькій кілька років працював перекладачем для белградського відділення віденської Східної Торговельної Компанії.

А потім і сам зайнявся торгівлею — Кульчицький відкрив у Відні  власну торгову компанію, яка продавала килими, шовк та ювелірні вироби.

Але у 1678 році Кульчицький знову різко міняє сферу своєї діяльності. Він став надвірним австрійським кур'єром між Габсбурзькою монархією та Османською імперією.

Герой Віденської битви

У 1683 році султан Османської імперії Мехмед IV офіційно оголосив про початок чергової «священної війни з невірними».

Головною метою османів став захват столиці Священної Римської імперії — Відня. 14 липня почалася облога - 200-тисячна турецька армія під проводом великого візира Кара-Мустафи підійшла до стін столиці Габсбургів.

Сили були нерівні — Відень обороняли тільки 16 тисяч вояків під проводом австрійського графа Ернста Рюдигера фон Штаремберга.

Під час облоги Кульчицький, який приймав активно участь в обороні міста, був поранений. З часом ситуація у Відні стала критичною: сили оборонців були виснаженні — у місті закінчувались харчі.

Повідомити про тяжку ситуацію у місті та попросити про надання допомогу визвався Юрій Кульчицький. Вдягнутий османським купцем він разом зі своїм слугою пішов через лінії облоги, наспіваючи османських пісень. Кульчицький у своєму турецькому вбранні виглядав настільки органічно, що турецький ага навіть запросив його до себе до шатра обсохнути після дощу. За кілька днів Кульчицький зміг добратися до герцога Лотаринзького Карла V та передати йому листи від графа про критичний стан обложеної столиці.

17 серпня розвідникам вдалося повернутися до Відня та передати війську, щоб вони чекали на допомогу. Данні розвідників змінили ситуацію в місті — де багато хто вже вважав, що буде краще здатися османському війську.

Про щасливе повернення Кульчицького до столиці обложені дали знати австрійським військам сигнальними ракетами з вежі собору св. Стефана.

12 вересня “крилаті гусари” польського короля Яна III Собеського та козацькі полки під проводом отаманів Данила Апостола та Семена Палія  розбили вщент османське військо та зняли облогу міста.

Краща нагорода для героя — кава

Після блискучої перемоги король Ян III Собеський запитав, якої нагороди бажає хоробрий розвідник. І тут розумний Кульчицький побачив можливість зробити, говорячи сучасною мовою, геніальний стартап.

Він попросив короля забрати з обозу османської армії всі запаси зерен кави — це взагалі було 300 мішків. Ян Собеський хоч був і здивованим таким скромним проханням Кульчицького, але з радістю задовольнив бажання героя, бо не вважав каву цінною здобиччю. Хоч у деяких містах Європи вже були кавʼярні, взагалі їх можна було перерахувати на пальцях однієї руки.

Як пише український історик Ігор Полуектов: “Спочатку кавові зерна в Європі характеризувались використанням як ліків і за коло наукових інтересів деяких ботаніків та мандрівників Сходом не виходили. Для решти суспільства кава була все ще курйозом.

Ставлення змінилося лише впродовж XVII століття. Коли Венеціанський флот привіз перші мішки кави з Олександрії до Європи в 1615 році. Перша європейська кав’ярня також з’явилась в Італії, точніше у Венеції - під назвою «Bottega del caffè». Далі у 1652 - перша кав'ярня в Лондоні, 1660 - в Марселі, 1666 - в Амстердамі, 1669 - в Парижі і 1677 - в Гамбурзі”.

Кава по-віденськи

Але Кульчицький був не тільки вдалим підприємцем, який побачив перспективу у новому продукті та ще незвичній для Європи страві.

Він ще зробив так, що кава швидко завоювала популярність, спочатку у Відні, а потім і всій Європі. Про це яскраво написав український історик Тарас Чухліб:

- Ще перебуваючи у турецькому полоні, Юрій Кульчицький призвичаївся до кави, а тому в його мудрій голові виникла геніальна, як потім виявилося, думка не лише відкрити першу кав'ярню у Відні, а й зробити кавовий напій більш уживаним і доступним не тільки в Австрії, ай і в усій Європі.

Адже до цього часу кава вживалася лише як лікувальний засіб і коштувала дуже дорого. Очевидно, ще в Туреччині Юрій ознайомився із технологією приготування напою, яку вміло пристосував до смаків європейців — він просто почав додавати до кави цукор. Так з'явилася знаменита кава по-віденськи.

Спочатку Кульчицький розносив каву по вулицях міста у горнятках на таці, а згодом відкрив у подарованому йому будинку кав'ярню, де продавав порцію кави по крейцеру за філіжанку. Невдовзі смачний напій набув великої популярності серед віденців. Через деякий час за сприяння підприємливого українця в багатьох куточках міста почали діяти подібні заклади, а Ю. Кульчицький очолив окремий цех продавців кави. Його олійний портрет довгий час висів на чільному місці у приміщенні, де вони час від часу збиралися для вирішення своїх професійних проблем. Окрім того, на спеціальному штандарті віденських кав'ярів було зображено сцену надання цісарем Леопольдом І організатору «кав'ярського руху» Кульчицькому привілею — «ліцензії» на відкриття кав'ярні.

Портрет Кульчицького останньої чверті XVІІ сторіччя

Задля привернення відвідувачів Кульчицький застосовував різні методи, зокрема обслуговував своїх гостей, одягнувшись, як свідчать очевидці, у «фантастично багатий одяг». Недарма у його кав'ярні можна було зустріти багатьох представників вищих станів міста, які довгий час не могли звикнути до міцного напою, а втім, приходили вдовольнити свою зацікавленість особою господаря”.

Помер Кульчицький у Відні 19 лютого 1692 року. Поховано його на цвин­тарі коло церкви святого Стефана, на жаль, ні могили нашого героя, як і самого кладовища зараз не існує, але памʼять про Кульчицького збережена у столиці Австрії. У 1861 році на його честь була названа вулиця, а в 1865 році у Відні був встановлений на його честь памʼятник.

Фото: 032

У 2013 році, коли виповнилося 330 років з дня знаменної Віденської битви у Львові на площі Данила Галицького відкрили памʼятник Юрію Кульчицькому роботи скульптура Романа Кикти.

Читайте також: Таємниці Івана Федоровича: як львівʼянин навчив Україну та Московію друкувати книги