Різка замість пряника: як насильство над дітьми впливає на їхнє життя

У багатьох українських сім’ях насильство є одним із елементів «спілкування». Найчастіше від рук кривдника у країні страждають жінки та діти. Шантаж, емоційний тиск, приниження, побиття – інструменти, якими часто користуються дорослі для досягнення результату свого впливу. Крім того, згідно із законодавством України, діти, які стають свідками насильства вважаються так само постраждалими.

Про скалічені долі потерпілих, мотиви кривдників та як держава допомагає дітям, які щодня страждають від домашнього насильства, дізнавалася журналістка 032.ua.

За час карантину зросла кількість випадків домашнього насильства

Директорка Департаменту Національних гарячих ліній та соціальної допомоги ГО “Ла Страда-Україна” Альона Кривуляк розповіла, що з 2013 року на базі громадської організації працює гаряча лінія з підтримки дітей, які постраждали від домашнього насильства. Їм надають психологічну, інформаційну, просвітницьку та правову допомогу.

“Переважно на “гарячу лінію” звертаються самі діти. Інколи нам телефонують бабусі, дідусі та родичі постраждалих. Надалі ми передаємо інформацію у відповідні органи. Якщо діти повідомляють про булінг, то ми підключаємо відділ освіти, якщо повідомляють про домашнє насильство, то дані передаємо у соціальну службу чи поліцію”, – додала директорка.

Окрім того, в громадській організації постійно ведуть статистику звернень. Отож, за період карантину на гарячу лінію громадської організації надійшло більше 20 000 повідомлень про насильство над дітьми. Для порівняння, за січень-лютий за допомогою звернулися близько 4 000 людей.

Як контролюють ситуацію з дитячим насильством у Львові?

За 2019 рік на гарячу лінію Львівського міського центру соціальних служб надійшло усього 18 повідомлень про насильство над дітьми. За перший квартал 2020 року про такі випадки повідомили 7 людей. На жаль, у Львові немає спеціальної “гарячої лінії”, куди про насильство можуть повідомити безпосередньо діти. Однак директорка міського центру соціальних служб Алла Горбач розповіла, що таку гарячу лінію планують створити найближчим часом.

У пресслужбі Львівського міського центру соціальних служб розповіли про процедуру реагування на випадки дитячого насильства. У випадку загрози для життя та здоров’я малечі її можуть вилучити з родини та перевести в безпечне місце.

“Після того, як ми отримали повідомлення з поліції, наша мобільна бригада (разом з психологом) виїжджає безпосередньо в сім’ю. Про випадок ми повідомляємо Службу у справах дітей та виїжджаємо на місце події разом із фахівцем. Дитину можуть вилучити з сім’ї, якщо є загроза її життю та здоров’ю, такі повноваження має лише Служба у справах дітей. Поки триватиме розслідування, дитина може проживати у дитячому будинку чи в родичів”, – розповіла працівниця міського Центру соціальних служб.

Як це – пережити домашнє насильство в дитинстві

На жаль, будь-яке насильство над дитиною так чи інакше впливає на її майбутнє. Травмована психіка, нервові розлади, психічні атаки, постійне почуття провини – це не весь перелік посттравматичних синдромів, які чекатимуть на дорослу людину в майбутньому.

Історія Олени (прізвище приховали за проханням героїні), котра пережила фізичне насильство в дитячі роки.

"Я одна з тих малих дітей, які стали свідками та учасниками домашнього насильства в сім’ї. Погана оцінка в школі, не помила посуд, посміла сказати свою думку, не так посміхнулася – за це все я отримувала “прочуханки” від своєї мами. Іноді мене били усім, що попадається під руку: зарядним пристроєм, кабелем, книжкою. Але найболючіші побиття були від гілки з горіха. Насправді я любила це дерево, бо час від часу їла там найсмачніші горіхи, але горя воно принесло мені значно більше. Я одразу знала, коли отримаю “на горіхи”, бо, коли мама несла ту саму різку, вона дуже свистіла.

В дитинстві я думала, що це – нормально, коли батьки тебе б’ють. Мені здавалося, що таке відбувається у всіх родинах. Мене били з самого дитинства і до 17 років. Перші побиття я пам’ятаю дуже точно, бо тоді я 4-річна несла додому трилітрову банку та розбила її. ВІдповідно, за свій маленький проступок я розплатилася. Найяскравіші та водночас найжорстокіші побиття були тоді, коли я вчилася в школі. В уяві батьків я була відмінницею, яка знає все, але коли я не відповідала їхнім сподіванням, на допомогу приходила горіхова гілка.

Як це вплинуло на мене в майбутньому? Я готова відповісти на це запитання. Це зробило мене сильнішою, зробило мене катом. Я не жорстока людина, але іноді в мене трапляються зриви, коли я можу знести все на своєму шляху, я можу влаштувати істерику та розгромити всю квартиру. Також я боюся обіймів, дійсно. Донині не люблю обійматися. Бо після маминого побиття вона завжди мене обіймала. Я сприймаю обійми як образу, як те, що мене вважають беззахисною, нещасною та недостойною. У момент обіймів по тілу йде струм, який я не можу зупинити чи контролювати, в момент обіймів я – беззахисна.

Ще одним наслідком насильства стало те, що певний період життя я ненавиділа і боялася свою маму. Я не могла лежати, сидіти, стояти чи говорити з нею спокійно. Я трусилася (вже в дорослому віці), коли вона миттєво заходила в кімнату. Я не могла про неї говорити з друзями, бо це не була моя мама, для мене вона – тиран. Звичайно, я мала райську місцину, де мене любили, розуміли та плакали разом зі мною. Для мене це був дім моєї бабусі та дідуся. Не зважаючи на те, що я пробачила маму, справжнім домом для мене досі залишається квартира бабусі. Там – безпечно, там я відчуваю себе вільно.

Так, я можу впевнено сказати, що я отримувала ні за що. Просто за маленькі помилки, які може зробити кожна дитина. Мені здавалося, що мене били за те, що я просто існую. Насправді, це великий удар в моєму житті, і на душі залишилась велика вм’ятина, яку не в змозі виправити жоден психолог, але це – моя історія. Я не можу її переписати чи змінити, я можу прийняти, пробачити і зробити висновки. Я не буду такою мамою, я це точно знаю, бо тягар від побоїв найріднішої людини я несу на собі до цього дня”.

Дитяча історія Ірини (прізвище приховали за проханням героїні), котра пережила економічне насильство зі сторони батьків.

"У мене звичайна історія, яка буває ледь не в усіх сім‘ях. І мене дуже здивують ті, хто казатимуть, що у них такого ніколи не було.

Із дитинства мої батьки рахували кожну витрачену копійку на мене, кожного разу нагадуючи: "А ми тобі дали…", "Ти повинна повернути, коли виростеш". Ми ніколи не говорили вільно про гроші і я ніколи в житті їх про них не просила. Навіть, якщо вони максимально потрібні. Якісь зайві "коментарі" про гроші з’являлися у нашій сім‘ї ледь не щодня, тому мені було легше відмовитись від бажаного, ніж слухати все це.

Ще з дитинства після кожного "ти витрачаєш багато грошей, які ми так важко заробляємо" у моїй голові з‘являлося все більше первинних упереджень. "Все треба заробити!", "Якщо ти не вчитимешся на відмінно, ми не допомагатимемо тобі грошима!".

Стараюся переконувати себе, що це – неправильно. Якщо я визнаю, що це — проблема, то я вже на шляху до вирішення. Наприклад, намагаюся не обдумувати довго покупки в магазині. Якщо я знаю, що мені це потрібно, — я беру і купую, не залишаючи часу на зайві роздуми.

Економічна залежність насправді буває різною. Це – лише один із підвидів. Звісно, батьки ніколи не хочуть вчинити нам зла. Я певна, що це відбувається на рівні підсвідомості, бо всіма нами з дитинства маніпулюють за допомогою матеріальних речей на кшталт: "Ми не купимо тобі новий спортивний костюм/телефон/цукерки, доки ти не виконаєш всього, що ми просимо". І з кожним роком вимоги до дітей ростуть, планка очікувань підіймається. Але чи варте це нормальних стосунків у сім‘ї з додатковим багажем комплексів? Мабуть, ні".

Як насильство над дітьми впливає на їхнє майбутнє?

“Звичайно, кожен випадок унікальний і має свої підводні камені, але те, що дитина, яка потерпала від рук кривдника, матиме певний відбиток у майбутньому, перевірено роками. Крім того, вона може мати занижену або неадекватно завищену самооцінку”, — зауважує психологиня Анна Твердовська.

Одним із найсильніших ударів для дитини є психологічне насильство. Іноді воно приховане чи завуальоване, але це — маніпуляція, яка спричиняє руйнування здорової дитячої психіки.

За словами Анни Твердової, до психологічного насильства належать:

• оціночні судження;
• порівняння з іншими;
• обезцінення;
• неповага;
• приниження;
• звинувачення;
• публічне висміювання;
• погрози;
• шантаж;
• нав’язування думки;
• гра на почуттях;
• втручання у власний простір;
• фамільярність;
• ігнорування;
• стеження;
• контроль;
• непрохані поради;
• спокуса;
• провокація;
• різка критика.

“Ігнорування вважають одним із найжорстокіших видів психологічного насильства. Найгірше для людини — це смерть. А ігнорування людина порівнює з тим, що її немає”, — наголосила Анна Твердова.

Як людина, котра постраждала від насильства, може впоратися з дитячою травмою?

За словами психологині, вирішення цієї проблеми залежить від самої людини та наслідків, які вона отримала. Проте без допомоги кваліфікованих людей тут не обійтись.

“Із дитячими травмами у дорослому віці дуже складно працювати, бо переважно вони приховані глибоко. Іноді люди не усвідомлюють свою проблему. Найперше, потерпілим потрібно обов’язково звертатися до спеціалістів. Це можуть бути психологи чи психотерапевти”, — зауважила Анна Твердова.

Іноді батьки не розуміють: щодня вони роблять все більше болючих рубців на дитячих долях, які в подальшому занадто важко загоїти. Діти - не власність, не річ і не матеріал для експериментів, а їх пам’ять не можна стерти. Діти не заслуговують на насильство.

***

Якщо ви стали очевидцем того, що дитина потерпає від домашнього насильства, або ви і є дитина, яка потерпіла від рук кривдника, телефонуйте на гарячу лінію поліції 102, Національної дитячої гарячої лінії з попередження домашнього насильства ГО “Ла Страда - Україна” (0 800 500 225 або 116 111 з мобільного) та на “гарячу лінію” Львівського міського центру соціальних служб (0 800 307 33). Не мовчіть!

Матеріал створено в межах проєкту "Гендерночутливий простір сучасної журналістики", що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews.

Читайте також: Сховатися від домашнього насильства: чому Львову потрібен притулок для жінок