1 грудня Львівський академічний театр імені Леся Курбаса святкуватиме 25-річчя

Від часу свого заснування Театр імені Леся Курбаса переріс в один з найвідоміших театральних колективів як в Україні, так i поза її межами

Творче ядро театру складалось в 1985-1987 роках колом однодумців, які, працюючи як актори львівських театрів ім. М. Заньковецької та ТЮГу, в позаробочий час готували самостійні вистави.

Лідером нового театру у Львові став В. Кучинський – практик, теоретик, експериментатор. Загальними зусиллями було випущено першу виставу «Дві стріли», і перше її громадське обговорення показало, що серед інтелігенції міста почалось формування театральної аудиторії, смаки і запити якої відповідають творчому кредо неформалізованого, небюрократизованого колективу.

У грудні 1987 року колектив  отримав статус театру.

Театр завжди вирізнявся високоінтелектуальним і неповторним репертуаром. Зокрема, широкого визнання здобули його сценічні адаптації таких творів, як філософські діалоги Г. Сковороди “Благодарний Еродій” та „Наркіс”; „Злочин і кара” Ф. Достоєвського (вистави “Сни”, “Забави для Фауста”); „Бенкет” Платона (вистави “Хвала Еросу” та “Silenius Alcibiadis”); поезії В. Стуса (драматична поема “Марко Проклятий, або Східна легенда”). Театр першим здійснив сценічні постановки діалогів Григорія Сковороди, Платона, поезії Василя Стуса і драматичних поем Ліни Костенко.

Високий художній рівень постановок цього театру засвідчують численні ґран-прі та нагороди на престижних міжнародних фестивалях: Золотий Лев (1989, 1994, 2000), Чехівський фестиваль, Москва (1996), Слов`янський вінець, Москва (1997), Сібіу, Румунія (1998), Контакт, Польща (1998), Бутрінті, Албанія (2001), Херсонеські ігри (1994, 2001), Боспорські агони (2001, 2002, 2006), Стобі, Македонія (2002) та інші. Театр став першим лауреатом премії Василя Стуса. У 2006 Театр було нагороджено Національною премією ім. Т. Г. Шевченка, а в 2007 році присвоєно звання академічного.

Весь цей час театр працював як унікальний методологічний центр, опанував і розробив цикл театральних методик та тренінгів акторської психофізики, пластики, голосу, провів серію спільних проектів з Workcenter Єжи Гротовського (Італія), Школою драматичного мистецтва Анатолія Васільєва (Росія), Осередком театральних практик Gardzienice (Польща), Саратозьким міжнародним театральним центром (США), проводив цикл лекцій та майстеркласів в Йельському, Колумбійському, Пенсильванському та інших унівеститетах та театральних школах США. Критика називає цей колектив унікальним театральним явищем, бо він повернув українській сцені інтелектуальний престиж, створив свою методологічну школу і поєднав багатогранну сценічну практику з процесом пізнання Людини.

У 2006 році за творчі здобутки Театр ім. Леся Курбаса було нагороджено найвищою українською нагородою в галузі культури – Національною премією ім. Т. Г. Шевченка, а у 2007 році театру було присвоєно статус академічного.

Нині колектив працює в будівлі 1909 року спорудження.

Сам будинок має досить цікаву історію.

У 1908 році Віденське архітектурне бюро запроектувало на вул.. Рейтана, 7 (сьогодні Леся Курбаса, 3) будинок.Створювалась споруда двома відомими архітекторами З. Федорським та С. Мацудзинським спеціально для театру-вар’єте «Casino de Pari», який розташовувався тут на початку минулого століття.

З 1922 р. тут відкрили театр “Багателя”. Очевидно, виник він з вар’єте і був перетворений на театр естради. У 1927 р. тут був і сімейний дансинг.

За радянської влади тут були різні установи: у 1940 р. - театр естради, після війни - деякий час філармонія, палац піонерів, шахову секцію якого вів знаменитий О. Сокольський, клуб пожежників. Тут почав творче життя львівський театр ляльок. Був тут і клуб МВС.

А 25 грудня 1987 року це театральне приміщення було віддано в оренду Театру імені Леся Курбаса. Згодом театр став стаціонарним.

У перших виставах театр працював без завіси, без куліс, використовуючи різноманітні прийоми сценографії –  від станкового оформлення до світла, від традиційних прийомів використання театрального простору за чітким поділом на простір залу та сцени до значних трансформативних схем. І досі, кожна вистава – це експеримент із простором, із матеріалом. Експеримент, що народжує нові форми та образи.