Юлія Хомчин — про роботу в «Самопомочі», Центр науки у Львові та «Супутник» Левандівський

Сайт 032.ua продовжує серію інтерв'ю з депутатами Львівської міськради у рамках спецпроекту “Кава з депутатом”. Цього разу ми поспілкувалися з учасницею «Об’єднання «Самопоміч» Юлією Хомчин, яка представляє виборчий округ №8 (Левандівка).

Досьє:

Народилася 1984 року в Галичі (Івано-Франківська обл.). Здобувала освіту у Львівському державному університеті внутрішніх справ за спеціальністю «Правознавство» та у Інституті гуманітарних та соціальних наук НУ «Львівська політехніка».

Працює у ТзОВ «Мистецьке об’єднання «Дзиґа», організовує фестивалі «Флюгери Львова», «Джаз Без». Директор ЛМГО «Інститут актуального мистецтва», член організаційного комітету Конгресу Культури Східного Партнерства. З 2014 року - помічник на громадських засадах народного депутата України Ірини Подоляк. Секретар постійної комісії культури, молодіжної політики та спорту у Львівській міськраді.

Пані Юліє, Ви — людина з культурної сфери, чому вирішили піти у політику?

Я пішла в політику не лише з особистого бажання, прагнення бути депутатом чи бути при владі, а на пропозицію політичної сили, яка мені за своїми принципами (формування команди, ідеологія, люди, які представляли політичну силу) імпонували. Я розуміла: якщо піду в політику, то зможу бути корисною у тій сфері, яка мені найбільш важлива, дорога та цікава, в якій відчуваю себе корисною, тож прийняла це рішення, взяла участь у виборчому процесі й перемогла по чудовому окрузі №8 на Левандівці.

Чи Ви досі задоволені роботою у «Самопомочі»?

Це питання складне. Це - важка робота на громадських засадах, яка потребує величезних зусиль над собою, невичерпного джерела енергії, компромісів, компетенцій, аналізу, роздумів…Я відчуваю себе суспільно активною людиною, яка може робити багато корисних речей для громади і певних середовищ, тому це абсолютною моя сфера. Це важко, але це — моє і я задоволена роботою.

Ви є помічником народної депутатки від «Самопомочі» Ірини Подоляк. У чому полягають Ваші обов'язки?

Консультативні речі навзаєм. Коли пані Ірина проводила виборчу кампанію до Верховної Ради, я певною мірою долучалась до цього процесу. Я помічник на громадських засадах і моя робота — виключно дорадчі функції.

Дехто каже, що велика політика в Україні — це «брудна» справа. Чи справді це так?

Велика політика - це «брудна» справа, коли ти працюєш «брудно». Коли ж працюєш із правильними установками, то йдеш у політику, щоб руйнувати стереотипи, зокрема й про «брудність». Складно говорити про всіх, але те, що бруду достатньо — це однозначно. Якщо ж говорити окремо про особистостей, то все залежить від того, наскільки совісно і «чисто» людина працює , якими принципами керується.

Читайте також: Що думають львів'яни про вигнання Саакашвілі з України: відеоопитування.

У цьому контексті, яка Ваша думка щодо вигнання Саакашвілі з України. Чи вчинила правильно влада у цьому випадку?

Власне, тут влада зробила «брудно». Це зроблено у дуже неправильний, ниций спосіб поведінки з політиком такого рівня. У очах інших політиків, країн ми виглядаємо не зовсім добре. Я розумію питання закону, розумію пред'яви, які йому висувала влада і з яких причин його - в прямому сенсі слова - випхали з України. А от до способу яким це зробили, до маніпулятивних речей я ставлюся негативно.

Повернімося до Львова. За останні 5-10 років, культурне життя у місті покращилось чи погіршилось?

Залежно, за якими критеріями його оцінювати. Дуже часто під «культурним життям» більшість людей має на увазі сферу розваг, шоу-бізнесу. І навіть останні соціологічні дослідження, які нещодавно презентував «Інститут міста» з компанією «Фама» свідчать про те, що відвідини торгівельних центрів і розважальних закладів мають вищу затребуваність у львів'ян, ніж театр, опера, якісне кіно чи хороша музика. Але якщо брати критерії часу, як було — як стало, є зроблені певні речі, які можуть скоординувати місто в певний напрям розвитку у культурі. Зокрема, Львів отримав Стратегію розвитку культури до 2025 року - це покроковий, деталізований план, концепція того, яким мало би ставати місто в культурі у часовій перспективі. З огляду на наші реалії, визначені 5 найважливіших стратегічних цілей – децентралізація культури, ефективне фінансування та управління, відповідальне ставлення до культурної спадщини, міждисциплінарна культурна освіта, культура як простір діалогу .

Ми все більше говоримо про створення рівного доступу до культурного продукту всіх мешканців Львова, про те, щоб у кожному районі міста Львова функціонували свої культурні осередки. Послідовним кроком на виконання міської стратегії культури є створення Інституту культури, інституції, яка разом з іншими учасниками процесу повинна займатися виконанням самої стратегії, моніторингом цілей і завдань, поставлених у цьому документі.

Чи можна розраховувати на такі стратегії у всіх сферах міського життя?

Не можна, а треба. Якщо говорити про місто загалом, з усіма сферами його життя і функціонування, ми все більше розуміємо, наскільки стратегічне планування як системний шлях управління змінами є важливим, але питання того, коли усі сфери підходитимуть до нього, залежить від відповідальних за них людей. Загалом, ми дуже мало уваги в час технологій, глобальних проблем і щоденних викликів приділяємо роботі на випередження. Ми реагуємо на все тоді, коли це з нами трапляється. Є надзвичайно важливим мати відповіді на ті запитання, які час поставить нам через рік-два, бути готовими до проблем, мати рішення, варіанти рішень. Стратегічне планування у цьому допомагає.

Уже більше року у Львові говорять про бажання створити Центр науки, за зразком польського Центру науки Коперника. Чи реально це зробити?

Це реально створити у будь-якому місті, якщо у ньому є осередок людей, яким потрібна наука, і на це є воля людей, котрі здатні приймати рішення. Важливою є наявність ресурсу, компетентних людей, щоб драйвити тему чи конкретно проект. Мені дивно, що у Львові цього немає дотепер. Я, зокрема, виступала з ініціативою створення такого Центру у Львові, бо є мамою 9-річного хлопчика і розумію, наскільки важливо, щоб наші діти могли про базові наукові явища дізнаватися у експериментальний спосіб. Наука — це та сфера, яка здатна давати рішення і сьогодні, і у майбутньому. У місті Львові проживає практично мільйон мешканців, а такого осередку досі немає. Затребуваність дуже висока, а ніша практично вільна. Після того, як ми оголосили про цю ініціативу, виявилося, що схожі ідеї народжувалися паралельно в головах багатьох людей, тому дуже важливо консолідувати всіх, хто прагне створення Центру науки у Львові.

Є декілька форматів функціонування таких центрів: вони можуть бути комерційними (їх створює бізнес) чи муніципальними (абсолютно дотаційні, які створюються й фінансуються місцевою владою). У Львові спочатку йшлося про створення муніципального, але зараз над реалізацією ідеї продовжують роботу приватні структури. Оскільки в Україні експертів, які могли би консультувати, провадити створення таких центрів, фактично немає, ми працюємо з експертами з Польщі, тими, які були долучені до створення Центру Коперника у Варшаві. Центр науки Коперника є одним із найбільш якісних прикладів такої установи, він функціонує за принципом 33-33-33, тобто фінансується на 33% з місцевого бюджету, на 33% - з державного, на 33% - заробляє сам на себе і є прикладом партнерства на різних рівнях.

Читайте також: "Гаррі Поттер", "Холодний Яр" та "Імперія повинна померти": що читають львівські депутати.

Як польський Центр науки заробляє на себе?

Це реалізація вхідних квитків, супутня комерційна інфраструктура (сувенірна крамниця, заклади для харчування), це наукові шоу та події. Базову частину потреб Центру закриває все-таки держава та місто.

У жовтні 2017 року, після гучного скандалу, Львівський будинок органної музики, вперше за 30 років отримав нового директора. Як Ви оцінюєте роботу Івана Остаповича?

Діяльність Івана Остаповича говорить сама за себе. За неповних три місяці Органний зал став справді простором органної музики. Я була кілька разів на аншлагових концертах: Іван покроково демонструє здатність керувати інституцією, він знає, як це робиться, та є і добрим менеджером, який зміг сформувати команду, котра справляється з тими завданнями, які Будинок органної музики має на сьогодні, і хорошим музикантом, який вміє планувати програмну діяльність. Нова команда уже запровадила електронний продаж квитків, створила можливість абонементів на заходи, попрацювала з простором (у плані стільців, лавок, нумерування) — це з того, що я бачу. Що важливо, команді вдалось консолідувати, зберегти старе середовище відвідувачів Будинку органної музики та постійно долучати нове, нових людей, музикантів. Це — один з хороших індикаторів, свідчення того, що все правильно. Знаю, що Інститут просторового розвитку вже працює над облаштуванням території навколо Органного залу, ведуться ремонтні роботи всередині. Якісні зміни і в частині програмної пропозиції. Нові імена в афішах, нові підходи до організації, нові методи та інструменти промоції.

Взагалі, при зміні керівництва у комунальних установах культури у Львові дуже часто трапляються конфлікти. Чому така тенденція у Львові зберігається?

Питання керівних посад є актуальне у будь-якій сфері. Але в культурі живемо за «конкурсним» законом Ірини Подоляк та маємо віднедавна чудову можливість обирати керівників на конкурсних засадах. Звичайно, що перші практики обрання керівників на ключові посади не можуть бути одразу такими, як очікувалось. Це залежить і від конкурсної комісії, і від рівня самих кандидатів. Те, що процес є конфліктним — природньо, як і те, що люди, які були на цих посадах, тримаються за них і далі. Це опірність старої системи. Але те, що конкурси відбуваються, свідчить, що вибір є і що керівниками установ стають не за призначенням зверху, а шляхом конкурсу, з огляду на їхнє бачення розвитку інституції в коротко- та довгостроковій перспективі.

Читайте також: Іван Остапович - про свою команду, смаки львівської публіки і зміни, які відбудуться в Органному залі.

Ваш округ №8 — це Левандівка. З Вашого погляду, чи стали мешканці більше занурюватися у культурне життя?

Не скажу, що Левандівка стала центром культурного життя Львова, але активність в цьому напрямку спостерігається. На моєму окрузі є культурно-мистецький центр «Супутник» - це острівець культурного життя на Левандівці, інституція, яку мешканці в свій час відвоювали від забудови і спільно продовжують її розвивати. Левандівка має свій масштабний мистецький захід — Фестиваль Параджанова, який з року в рік розростається, стає абсолютно конкурентним проектом, куди можуть приїздити люди з усіх куточків Львова і не лише. Минулого року переможцем Громадського бюджету став проект створення на базі «Супутника» звукозаписуючої студії «Брунька». А вже цього року ми з дітьми та працівниками центру «Супутник» створили промоційний ролик до фестивалю Параджанова. Цього року ми розпочали створення у «Супутнику» своєї бібліотеки — наразі вона не є в структурі загальної бібліотечної системи, але це приклад нової практики, коли свідомі люди знаходять ресурс, щоб дати початок хорошій справі. Долученість мешканців до процесів у культурі поволі зростає, хоча зміни у свідомості процес важкий і тривалий.

Якщо ми вже заговорили за бібліотеки, у Львові зараз реформують ці установи: маю на увазі створення медіатек. Чи потрібні Львову медіатеки і яка зараз функція бібліотек?

Функція бібліотек у наш час вже далеко не зводиться до обміну книжками та відмітки у формулярі. Бібліотеки повинні ставати площиною для спілкування, це може бути не лише література. Медіатеки створюються у кожному районі Львова для того, щоб ставати осередками активного життя, не тільки як простір для проведення заходів, а як і місце, куди можна прийти з власною ідеєю, поділитися думками, провести час із дітьми, подискутувати, де є життя та комунікація одного з одним.

Як Вам працюється з іншими депутатами?

Немає людей, до яких у мене упереджене ставлення тільки через те, що вони є представниками інших політичних фракцій. Я є людиною діалогу й достатньо комунікабельною. З деякими депутатами в раді можу мати протилежні позиції, але вони всі - аргументовані. Оскільки є депутатом вперше, доводиться багато вчитися, бо це - нова сфера зайнятості, яка вимагає певних компетенцій, навиків, і здатність комунікувати — це перша з них.

Розмовляла: Є. П., спеціально для 032.ua