Олена Малинська: «У Верховній Раді є лобі тих, хто свідомо не повертає кредити»

Голова правління банку «Кредит Дніпро» − про захист прав кредитора і конкуренцію з тіньовим банкінгом

Маргарита Ормоцадзе для «Forbes Укрaїна»

Олена Малинська прийшла в команду банку «Кредит Дніпро» на початку 2014 року − фатального для банківської системи. Як банкір і фінансист із міжнародним досвідом, до банку Віктора Пінчука Малинська очолювала Енергобанк і була фінансовим директором Альфа-Банку (Україна). Також у її трудових активах − кар'єра в США у фінансовій компанії Rothstein, Kass&Co. та в аудиторській компанії Arthur Andersen LLP.

Нагадаємо, що остання входила в так звану «велику п'ятірку», разом з E&Y, PricewaterhouseCoopers, Deloitte Touche і KPMG. У 2001 році, до скандалу з енергетичною корпорацією Enron і виходу з ринку, річний виторг Arthur Andersen становив понад $9 млрд.

У команді Віктора Пінчука її вважають одним із найцікавіших кадрових набутків. До 1 березня 2015 року банк «Кредит Дніпро» входив у топ-20 установ за обсягами депозитів населення. Керівник банку, Олена Малинська, також розбирається в ринках деривативів, міжнародних фінансах. Основною проблемою українського фінансового ринку Малинська вважає неможливість прийняття на законодавчому рівні ініціатив, які зроблять ринок більш цивілізованим − зокрема, щодо захисту прав кредитора.

Ще на початку серпня 2014 року глава НБУ Валерія Гонтаревазаявила, що терміново подасть до парламенту відповідний законопроект про захист прав кредитора. Але досі зареєструвати документ не виходить. Про те, хто винен у відсутності бази для захисту прав кредиторів та інвесторів в українських законах, і як можна було б виправити ситуацію, Олена Малинська розповіла в бесіді з Forbes.

− Будь ласка, розкажіть − як ви сприймаєте нинішній стан справ у банківській системі?

− Банківський сектор сьогодні перебуває у важкій ситуації, яка повністю відображає все, що відбувається в країні та суспільстві. І, напевно, банківський сектор стоїть на передовій всіх змін. Минулий рік був найважчим за всю історію банківської системи України. Девальвація, втрата довіри, ліквідація банків призвели до втрати оптимізму.

Але останнім часом ми відчуваємо, що ситуація почала заспокоюватися, стабілізуватися. Про це в останні два тижні говорять як експерти ринку і регулятор, так і ринкові індикатори. Я сподіваюся, що криза в банківській системі добігає кінця, і що нас чекає покращення ситуації.

− Як ви вважаєте − що стало причиною нинішньої рівноваги на ринку?

− Психологічно, основа банківського сектору − це довіра. Довіра з боку населення, яке є основним джерелом фондування для банків. Якщо до 2008 року банки орієнтувалися на міжнародні ринки капіталу, маючи виважену позицію щодо фондування, то після кризи 2008-2009 року основним джерелом ліквідності в банках стали і внутрішні джерела − населення й український бізнес. Банки скрупульозно вибудовували довірчі відносини з кожним клієнтом. Але всі події 2014 року істотно підірвали довіру.

За деякими бізнесменами тягнеться шлейф неплатежів ще з 1990-х. Маючи сильну юридичну позицію, але не маючи відповідної законодавчої бази, ми не можемо змусити їх розрахуватися зі своїми боргами. Також під час цієї кризи з'являються деякі нові клієнти, які порядно трималися в минулу кризу, а цього разу стали неплатниками.

В тому числі, девальвація і закриття банків створили ефект снігової кулі в сприйнятті клієнтів, в основному, фізичних осіб. І коли вкладники масово почали забирати депозити − зберегти хитку рівновагу вдалося не всім: тільки тим, чия репутація була підтверджена роками довірчих відносин з клієнтами, партнерами і регулятором.

− Однак, напередодні 2014 року ціла плеяда експертів переконувала населення зберігати свої заощадження саме в гривні − в медіа проходила ціла інформаційна кампанія з підтримки гривні. І як після цього і девальвації населення повинно ставитися до обіцянок банкірів?

− Якщо говорити про кризу 2008-2009 років, то в той час ставки за депозитами у гривні перекрили рівень девальвації. Сказати, що тоді вкладники серйозно постраждали через девальвацію, не можу. Постраждали якраз ті, хто «виніс» свої заощадження «під матраци».

Після кризи 2008-2009 років гривня була стабільною протягом кількох років. Правильно було починати прив'язувати гривню до ринкових інструментів і ринкових котирувань, адже не можуть котирування валюти змінюватися, а єдиною стабільною світовою валютою при цьому буде залишатися гривня... Це було нерозумно. З іншого боку, якби ми ввели плаваючий курс за умов стабільної економіки, люди починали би простіше дивитися на курсові коливання, вони б звикли до того, що є певні флуктуації курсу. І реакція суспільства на девальвацію 2014 року була б іншою.

Фактично ж ми втратили третину експорту через війну на Донбасі. Що само по собі має істотний вплив на курс. При цьому, втративши довіру до банків, населення поводиться емоційно, що в свою чергу також позначається на курсі.

Тому, суто по-людськи, розуміючи панічні настрої населення, я завжди кажу своїм клієнтам: паніка − найгірший із порадників і гарантує тільки істотні фінансові втрати.

З моєї точки зору, будь-яка криза − це час для розвитку і заробітку.

Так, кожній конкретній людині варто уважно проаналізувати свої банки і думки експертів, яким він довіряє. Але при цьому я б усе ж рекомендувала не «складати» гроші, а диверсифікувати свої інвестиції. По-перше, це безпечніше в плані спокус для кримінального сектору. По-друге, це реальна можливість заробити.

− Але які нинішні події дають привід говорити, що ситуація нормалізувалася?

− Я вірю, що на сьогодні банківська система практично очищена від тих банків, які вели не ринкову діяльність. У нас є нова банківська система, яка увійде в нову еру розвитку України. Щоб економіка запустилася, потрібне кредитування й пасиви, які сформують базу для кредитування. Банки ніде, крім локального ринку, зараз цих можливостей не знайдуть.

Судіть самі, адже банки − це кровоносна система економіки. А якщо вона працює з перебоями, то про яке здоров'я економіки в цілому можна говорити? Наприклад, якщо банки не почнуть давати гроші в сільське господарство, то посівна і збиральна кампанії можуть опинитися під загрозою. І відповідно під загрозою опиняться і весь продовольчий, а за нею і товарний, і експортний ланцюжки нашої економіки.

Але сьогодні банки не можуть так просто фінансувати аграріїв – минулого року вони втратили близько 40 млрд гривень пасивів, а цього року відтік пасивів перевищив уже 60 млрд грн. Це саме ті гроші, які «стривожені» клієнти вирішили забрати з банків «до кращих часів». Яким чином сама по собі система може відновитися, поки люди тримають гроші вдома? Тільки за рахунок інфляційних інструментів, на жаль. Ось і виходить, що ті, хто забирає гроші з банківської системи, провокують новий виток інфляції.

У кредитуванні інсайдерів немає нічого драматичного, якщо воно зроблено на ринкових умовах. У багатьох банках воно пройшло не прозоро і не на ринкових умовах. Це питання стоїть зараз перед НБУ − зафіксувати прозорість системи. Поділ же можливий не на рівні видів банкінгу, а для найбільшого з банків − як поділ монополістів.

З іншого боку, я сподіваюся, що якщо не перший транш від МВФ, то наступний точно відкриє горизонти для інвесторів. Підуть перші кредитні лінії, ситуація почне стабілізуватися. Іноземні інвестори через фонди, банки та кредити почнуть вливати кошти в систему. Це те, чого ми всі, банкіри, чекаємо − щоб отримати можливість видавати кошти реальному сектору.

− Банкіри озвучували ідею фондування реального сектору за рахунок векселів. Наскільки корисним для сучасної України ви вважаєте такий шлях розвитку фінансових інструментів?

− Будь-яке фондування − це добре. Але векселі − це скерування ідеї в абсолютно інший напрямок. І я вважаю, що спочатку потрібно захистити кредиторів при видачі звичайних банківських кредитів, а потім реалізовувати складніші механізми. Також потрібно врахувати рівень ризиків, з якими доведеться стикатися нашим банкам, в тому числі, валютні ризики.

Наприклад, усі бачать, у що вилилося валютне кредитування, яке було загальною несвідомою позицією.

− Але кредитування у валюті було проблемою не лише України. Припустимо, в ЄС зараз обговорюють, як вийти з проблем, сформованих кредитуванням у швейцарських франках...

− Пам'ятаєте, в Україні це теж було «модною фішкою» свого часу? Мене завжди дивувало, чому серед людей поширена думка, що швейцарський франк − це найстабільніша валюта. Хоча якщо уважно спостерігати за динамікою курсу швейцарських франків, можна побачити, що це − дуже волатильна валюта.

– Як ви вважаєте – що можуть зробити український парламент, НБУ, Мінфін, для відновлення довіри до банків?

– На даний момент у банків є глобальна проблема – робота з неплатниками. Йдеться не про фізичних осіб, а про тих великих позичальників, які, маючи мільярди, просто використовують кризу для «ухилення» від платежів, застосовуючи різноманітні шахрайські схеми.

В Україні досі немає закону про захист прав кредитора. Як мені здається, тому, що у Верховній Раді є лобі тих, хто не є банкірами, і хто свідомо не повертає кредити. Цьому лобі зовсім не вигідно пропускати законопроект про захист прав кредитора до парламенту. Зокрема, деякі великі неплатники кредитів є депутатами Верховної ради.

– Але вибачте – ці люди відомі не тільки серед банкірів з часів збанкрутілого в 1990-х банку ІНКО... Навіщо ж банки їх кредитували?

– За цими людьми тягнеться шлейф неплатежів ще саме з тих часів. Маючи сильну юридичну позицію, але не маючи відповідної законодавчої бази, ми не можемо змусити їх розраховуватися зі своїми боргами.

У цю кризу з'являються деякі нові клієнти, які порядно трималися в минулу кризу, а цього разу стали неплатниками. Є позичальники, по яких вдарила економічна ситуація й у них немає можливості обслуговувати кредити. Але є й ті, хто піддався спокусі «легких грошей». Першим ми радимо приходити і спільними з банком зусиллями розробляти програму реструктуризації – ми завжди йдемо назустріч.

А от «халявникам» можу поспівчувати: сьогодні їм здається, що вони можуть використати ситуацію, що вони у виграші. Але це їх кредитна історія, і якщо вони збираються продовжувати бізнес у цій країні, я вірю, рано чи пізно вони зіткнуться з неможливістю отримати елементарні оборотні кошти, не згадуючи вже про репутаційні наслідки.

Думаю, ця криза багатьох кредиторів знову «познайомила» з їх позичальниками. Звичайно ж, ми не завжди раді таким «відкриттям», але до останнього готові вибудовувати конструктивний діалог. Проте у відповідь на відверту нахабність і шахрайство ми готові застосовувати адекватні заходи.

Ця криза навчила нас бути більш жорсткими і прагматичними. І я впевнена, що сьогодні і в майбутньому банкіри точно і свідомо відмовлять позичальникам з негативною історією.

– Чи допоможе у вирішенні ситуації відкритий реєстр позичальників? Наприклад, в Угорщині під час фінансової кризи створили відкритий реєстр неплатників, в якому кожен міг прочитати, який суддя, депутат чи вчитель не повернув гроші банківській системі...

– Такий реєстр для України – це обов'язкова дія. Але велика кількість різних сфер впливу всередині країни не дають змоги створити такі цивілізовані фінансові інституції. Про що ми можемо говорити, якщо незважаючи на всі зусилля НБУ, в країні досі немає закону про захист прав кредиторів?

Як можна стимулювати інвесторів підтримувати Україну, якщо неможливо покарати людей, які свідомо не повертають банкам кредити? Навіть якщо всі знають імена цих людей, і навіть відомі юрисдикції, в яких зберігаються їх кошти – самі справи проти них повинні ініціюватися і вестися в Україні. Але цього не відбувається. І тут потрібна політична воля.

– Як ви вважаєте – що може підвищити прозорість банківської системи, частиною якої є і ми – населення держави?

– З позиції прозорості вже зроблено багато. Якщо дотримуватись духу закону, банківська система дуже відкрита. Відомі бенефіціари, топ-менеджери. Інформація передається в нагляд щодня.

Потрібно визнати – багато років банківська система існувала з певною часткою привілля. Цьому сприяло все: і населення, і регулятор, і парламент. Банки йшли на підвищений ризик.

На сьогодні вже вжито заходів, які суттєво виправляють ситуацію, але потрібен час, щоб система оздоровилась.

– Який позитивний вплив на економіку можуть надати банки упродовж 2 років?

– Без банків немає здорової економіки. Населення має повернути кошти в реальну економіку, що можливо лише за участі банків. Банки ж повинні тверезо оцінювати свій ризик і чесно кредитувати. Тільки тоді система почне нормально працювати.

– Чи відбудеться в Україні поділ інвестиційного та традиційного банкінгу?

– У кредитуванні інсайдерів немає нічого драматичного, якщо воно зроблено на ринкових умовах. У багатьох з банків воно було зроблено не прозоро і не на ринкових умовах. Це питання стоїть зараз перед НБУ – зафіксувати прозорість системи. Поділ же можливий не на рівні видів банкінгу, а для найбільшого з банків – як поділ монополістів.

– Чи відчуваєте ви конкуренцію з боку тіньового банкінгу, зокрема – інтернет-сервісами?

– Я не вірю, що тіньовий банкінг може переманити клієнтів у звичайних банків. Українці сьогодні не дуже вірять банкам – установам, у яких є будівлі, відділення, в які можна зайти, касири та інші співробітники, з якими можна поговорити, банкомати, пластикові карти і так далі. Все, що можна фізично помацати і випробувати.

Якщо люди не вірять цьому – то на якій підставі вони віритимуть тіньовому банкінгу, у якого немає ні постійної дислокації, ні реального забезпечення операцій? Як люди підуть кудись, де немає ніякої реальної оболонки, навіть формальної, і де немає можливості перевірити інформацію? Та не підуть вони туди.

Ми періодично відчуваємо конкуренцію з боку чорного валютного ринку – це буває, особливо на піках кризи. Але ми не відчуваємо конкуренції з боку тіньового банкінгу.

– Який вигляд має сьогодні конкуренція на банківському ринку?

– Думаю, незважаючи на кризову ситуацію, банки сьогодні конкурують за тими ж основними параметрами: рівнем капіталізації, підтримкою акціонерів, розмірами відсоткових ставок, клієнтоорієнтованості і, найголовніше, обов'язковості виконання зобов'язань перед клієнтами.

Додатково кожен банк визначає для себе власну стратегію стійкості: одні, наприклад, оперують ставками, інші програмами лояльності для постійних клієнтів, треті – держпідтримкою або підтримкою зарубіжних власників. І тільки клієнт має право вибирати, що для нього важливіше на даному етапі.

Але при цьому хочу зазначити, що усім – і клієнтам, і банкам – важливо розуміти: якщо сьогодні не встоїть банківська система, то не встоїть і країна. І тому банки сьогодні повинні не тільки конкурувати, а й об'єднуватися у своїх діях і рішеннях, щоб відновити клієнтську довіру.

І я дуже сподіваюся, що фінустанови, які раніше дозволяли собі недобросовісну конкуренцію – інформаційні війни, що дестабілізують усю банківську систему – тепер також відповідальніше підійдуть до своїх дій.

– Сьогодні іноземні корпорації переходять на обслуговування в банки з європейським капіталом. Держсектор переводиться в держбанки. Виникає питання: що ж залишається українським банкам?

– Так, багато хто з клієнтів, у яких є пасиви, багато чого бояться і стукають в іноземні або держбанки.

Не секрет, що в іноземців жорсткі бюрократичні процедури, а процеси прийняття рішень не такі гнучкі, як у локальних банків. Український банк зрозуміліший українському клієнту: ми ближче і ментально, і за стилем управління. Тут залишається тільки питання побудови довірчих відносин. Ми переживаємо не першу кризу в країні і світі, і знаємо, що наші клієнти, з якими будуємо відносини десятиліттями, навіть піддавшись панічним настроям, дуже швидко повертаються назад. Це вже з розряду майже родинних стосунків.

– У картині майбутнього української банківської системи яке місце займатиме ваш банк?

– Я вірю і в наших клієнтів, і в нашого акціонера, і в свою команду. Тому вірю, що банк «Кредит Дніпро» буде серед найбільших учасників системи. Я бачу нас оплотом стабільності і надійності. Ринок однозначно перерозподілиться – після його очищення, думаю, пройде ще низка укрупнень. Тому головне, щоб ми могли гідно конкурувати з найсильнішими, а до цього ми готові.