Вбити в собі манкурта

Манкурти, позбавлені історичної пам'яті, коренів, зв'язків з минулим, безбатченки, - ідеальні раби. Вони знають і пам'ятають тільки свого господаря. Їм не відомі пристрасті, а з усіх людських інстинктів у них залишився лише інстинкт до насичення утроби.

У Айтматова кандидату в ідеальні раби голили голови, надягали на голову мокру шкіру і відправляли в пустелю. Там на сонці шкіра стискалася, волосся вростали в шкіру. Від мук, дикого болю і спраги людина або помирала, або втрачала пам'ять і ставала ідеальним рабом.

Сьогодні багато хто задається питанням, як так вийшло, що завжди стабільний і покірний Донбас, Донбас, де вміють лише працювати і голосувати за стабільність, раптом піднявся, повстав і пішов за призовним голосом з Росії.

Насправді, все стає зрозуміло, якщо згадати про манкуртів. Айтматов добре знав, про що він писав.

Одна на всіх історія, одна на всіх спільність - радянський народ - вбивала самоідентичність. Знищити її - і було метою переселень, депортацій цілих народів, масових репресій. І там, де незважаючи ні на що людям вдалося зберегти свою історичну пам'ять, сьогодні будують успішні держави. Там, де цього не трапилося, - там війна.

Відрізана пам'ять і очищена від спогадів минулого голова - ідеальний майданчик для будь-якого роду інформації. Яку інформацію закладеш в мозок, така і буде домінувати.

Так уже сталося, що держава Україна за всі 23 роки жодного разу не переймалася тим, а хто ж заповнює вакуум в головах не ним створених «манкуртів». Тепер ось отримало по заслугах - кілька поколінь людей, що не відчувають ніякого зв'язку зі своєю батьківщиною.

А зв'язок є, і дуже тісний. На рівні підсвідомості, менталітету, звичок, звичаїв, мови. І не важливо, яка національність була вказана колись у радянському паспорті громадянина. Якщо людина виросла в Україні, вона не могла не увібрати в себе її звичаїв і моралі.

Пропоную згадати кілька фактиків, детальок, які чітко свідчать: хлопці, ви - плоть від плоті, кров від крові України.

• Працьовитість. Хто буде сперечатися, що на відміну від росіян українці дуже працьовиті. Тільки українець може, відпахати зміну в гарячому цеху, прийти додому, поїсти і сісти за баранку таксі, щоб «подкалиміть». Або відпрацювавши рік на виробництві, в свою законну відпустку відправитися на заробітки, щоб ще трохи підзаробити. Не дивно, що в Росії і раніше, і зараз повнісінько заробітчан з України.
• Хазяйновитість. Хто коли-небудь бував у російській глибинці, той зрозуміє, про що йдеться. Порівняйте приватний будинок в українськім і російськім селі, і ви відразу побачите різницю. Доглянутий палісадник, акуратні парканчики, квітники, лавочки, все продумано, мангальчік. Городик біля будинку – обов`язково. Це Україна. І подивіться на будинки в російській глибинці. Трава - до пояса.
• Кухня. Послухайте, але хіба дозволить собі господиня на сході України викинути в сміття після забою свині кишки, кров, шлунок? Та ніколи. Домашня ковбаса, сельдісон, паштети, кров'янка і просто кров, смажена на пательні. Будь-яка жінка з Луганська або Донецька, Запоріжжя чи Дніпропетровська прийде в жах, побачивши літри крові, вилиті просто в землю. Це, звичайно, тільки маленький приклад. Можна довго говорити про борщ, вареники і пампушки, а можна все сказати набагато коротше - так, як готують жінки в Україні, в Росії готувати не вміють. Або лінуються.

Взагалі лінь - це національна російська риса, оспівана ще в російських народних казках. Та росіяни навіть домашню горілку лінуються зробити - брагу п'ють.

• Мова. Ми тут, в російськомовних Миколаївській, Донецькій, Запорізькій, Одеській, Харківській областях, чомусь думаємо, що говоримо російською. Але справа в тому, що росіянин ніколи не скаже, наприклад, «палити багаття», а тільки «запалити», адже палити - це палити (укр. - палити), а знамениті тю, нехай, шо. Та навіть це всіма улюблене «Донбас порожняк не гонить» - теж українізм, слова «порожнє» - в російській не існує. Прикладів таких не десятки - сотні.

Просте запитання: звідки ці слова взялися тут, на півдні та сході України, де, як нам намагаються довести, завжди була тільки Росія?

Насправді, пам'ять наша вже не зберігає те, що схід був освоєний козаками, наші предки (за винятком греків і нащадків переселенців з Росії в період великих радянських будівництв) - козаки. Одеса - взагалі окрема історія - там стільки всього намішано - повний інтернаціонал! Що всі без винятку села на сході України були виключно україномовні, а деякі такими залишаються і зараз.

• Ставлення до батюшки-царя. Можливо, від того, що в Україні ніколи не було царя, ми тут не відчуваємо ніякого раболіпного пієтету перед його величністю президентом. Для нас навіть самий хороший президент - не підстава, щоб утриматися від жарту або критики на його адресу. І хіба жителі півдня і сходу України мислять по-іншому? Адже навіть вперто голосуючи за Януковича, вони ні на хвилину не переставали його лаяти, на чому світ стоїть.

Гадаю, якщо покопатися, можна багато чого знайти такого, що робить нас українцями по духу, якщо вже не по крові. Пропоную нам усім постаратися вбити в собі манкурта і згадати, що у слова «зрада» немає подвійного сенсу. І немає такого аргументу, який би виправдовував зраду тій країні, паспорт якої ти носиш у кишені. Не подобається влада - міняй владу, не подобаються порядки - міняй порядки. Не подобається країна - міняй країну, але не руйнуй ту, громадянином якої ти є. Адже все так просто.