"Брак людей на фронті залишається великою проблемою": інтерв’ю з волонтеркою

Ярина Климчишин — львів’янка, яка вже 13 років активно займається волонтерством. Вона невтомно допомагає захисникам, регулярно їздить на фронт і організовує збори для підтримки українських військових.

У розмові з журналісткою 032.ua волонтерка розповіла про свою багаторічну волонтерську діяльність, поділилася труднощами, які виникають у роботі волонтера та що залишається в постійному попиті захисників.

Коли і чому ви вирішили розпочати волонтерську діяльність?

Якщо вважати «Пласт» як волонтерство, то я вже більше 13 років займаюся волонтерською діяльністю. В контексті війни це почалося із 2014 року. Потім була пауза до початку повномасштабного вторгнення, після чого я знову відновила свою діяльність і до сих пір не маю жодних перерв. Єдину відпустку, яку я мала, використала для завершення трьох зборів.

Що спонукало мене продовжувати, вже важко сказати. Це, напевно, внутрішні переконання і відчуття, що інакше бути не могло. У довготривалій гонці війни питання в тому, що дає сили працювати далі. Спочатку, у 2022 році, всі активно включилися, і працювати було легко завдяки ентузіазму. Але з часом морально стає все складніше акумулювати сили і змушувати себе продовжувати волонтерську діяльність з місяця в місяць. Розпочати легко, але постійно підтримувати роботу в довготривалій перспективі значно важче.

Розкажіть про найцікавіший досвід, який вам довелося пережити в ролі волонтера.

Найцікавіший досвід, напевно, полягає в тому, що, залишаючись цивільним, поступово перестаєш бути цивільним. Коли постійно отримуєш інформацію від військових і аналізуєш діяльність підрозділів й бригад, то починаєш виконувати функції, характерні для військових. Наприклад, я часто виконувала завдання, які могли б бути частиною роботи бригадного складу, зокрема, аналізуючи та координуючи певні аспекти їхньої діяльності.

До прикладу, коли моя бригада була на відведенні, я подбала про те, щоб рота, з якою я працювала, отримала необхідні ресурси, включаючи РЕби (радіо-електронна безпека) і відремонтовані машини. Це допомогло забезпечити їхню готовність до подальших завдань. У результаті – починаєш мислити як військовий, навіть якщо офіційно залишаєшся цивільним.

З якими труднощами ви зіштовхуєтесь під час волонтерської роботи?

Труднощів дуже багато. Це від елементарних непорозумінь з військовими або їхніми родичами до складнощів з командуванням бригад, коли потрібно вказувати чи не вказувати певну інформацію, забирати чи не забирати щось. Іноді вони готові підготувати документи, іноді ні. Проблеми виникають також із людьми, які обіцяють допомогу, але не виконують своїх обов’язків..

Також важко встигнути зібрати все необхідне, оскільки часто потрібно діяти дуже швидко. Я неодноразово позичала гроші, купувала потрібне обладнання чи машини і віддавала їх. Після цього доводилося закривати збір, часто залишаючи борги на тисячі доларів. Проблеми виникають і в банках, і з державою. Наприклад, є обмеження на зняття готівки, а більшість покупок машин здійснюється саме за готівку. Існують обмеження на зняття тільки 100 тисяч грн на день, а часто потрібно більше. Банк може блокувати рахунки під час великих зборів, і шахраї також створюють проблеми.

Як змінився попит на волонтерську допомогу з початку війни і до сьогодні?

Попит змінився колосально. На початку ми брали все, що могли. Іноді навіть щось, що підійшло б для рибальства. Ми їздили в Польщу і закуповували все, що могли знайти на найближчих військових складах у поляків.

Було байдуже на різні характеристики товарів, колір, тощо… Адже в наших захисників нічого не було. Зараз ситуація кардинально інша. Раніше ми доставляли необхідне хлопцям на Луганщину чи Донеччину, яких навіть не знали особисто. Наразі все стало більш структурованим. Я працюю переважно зі своїми бригадами та хлопцями, яких добре знаю. Загалом робота стала масштабнішою, і я займаюся завданнями цілих підрозділів. Тепер потрібно не лише діяти швидко, але й прогнозувати та прораховувати ситуацію наперед.

Які виклики стоять перед волонтерами під час війни?

Виклики стоять неймовірно великі, оскільки кількість військових постійно зростає. Навіть серед моїх друзів дедалі більше людей мають близьких, які пішли служити. У такі моменти всі звертаються до мене за порадою, адже я займаюся цим не перший рік.

Яку допомогу ви найчастіше передаєте і що потребують наші захисники найбільше?

Зараз найчастіше захисники потребують прилади нічного бачення. Старлінки завжди користуються попитом, а також великі повербанки, обладнані для FPV-дронів, і самі FPV-дрони.

Автомобілі — це потреба, яка завжди актуальна. Я часто займаюся ремонтом машин для різних напрямків: Донецького, Харківського, іноді Херсонського. Мої хлопці розкидані по різних місцях, тому запити надходять з усіх напрямків.

Як до вас звернутися, якщо потрібна допомога на фронті?

Звернутися до мене можна через повідомлення у соціальних мережах, але зараз я маю на близькому контакті близько 50 військових, тому черга на збори вже досить велика. Нещодавно я відкрила збір на 500 тисяч для ЦСОА, і мені надіслали запит на потреби 25-ї десантно-штурмової бригади на суму більше ніж 600 тисяч. Це вже великий обсяг роботи.

Чого не вистачає на фронті зараз?

Найбільше, чого зараз потребує фронт, — це люди. Коли приїжджаєш і бачиш, що немає кому змінювати один одного, це стосується і саперів, і розвідників, і операторів ударних БПЛА. Ми передамо і організуємо все необхідне, але брак людей залишається великою проблемою.

Як відбуваються збори коштів, чи відчутно що люди почали менше донатити?

Збори коштів вже набридають людям. Треба постійно нагадувати про себе і вигадувати нові способи залучення донатів. Донати, звичайно, стали меншими в порівнянні з першими тижнями початку повномасштабного вторгнення, але загалом я закриваю кожен збір. Тому, напевно, гріх жалітися.

Чи отримували нагороди/подяки за волонтерську діяльність?

Отримала чимало нагород та подяк від бригад і від Львівської міської ради отримала нагороду «Сміливі».