Батько-військовий львівської гімнастки зміг дістатися до Парижа, щоб підтримати доньку на Олімпіаді

Що для гімнастки означало побачити батьків на трибунах Парижа, як Олег та Ірина Височанські відреагували на виступ доньки й чому вважають спорт важливою частиною життя під час війни, розказує Суспільне Спорт.

Трибуни паризької арени "Ла-Шапель" бурхливо зустрічають художніх гімнасток з України, які виступають на Олімпійських іграх-2024. Та в однієї з українських спортсменок на цих змаганнях є особлива підтримка. До Парижа змогли приїхати батьки Марії Височанської – капітанки команди в групових вправах. Несподівано для самої Марії зі служби відпустили її тата.

На очах у рідних Височанська разом із партнерками по команді – Діаною Баєвою, Аліною Мельник, Валерією Переметою та Кірою Ширикіною – посіли третє місце у кваліфікації та впевнено пробилися до фіналу групового багатоборства. Для Марії це буде вже другий поспіль олімпійський фінал у карʼєрі: після Токіо-2020.

За словами Височанської, виступ подарував гімнасткам "надзвичайні емоції", але найбільше її розчулила присутність на арені родини.

"Я так плакала, ви собі не уявляєте, бо тата не мали відпустити, — ледь стримувала сльози Марія, коли розповідала про це в ексклюзивному коментарі Суспільне Спорт. — Після виступу я їх знайшла, побачила — і тато з мамою мені махали. Чесно, я навіть не очікувала, що може бути таке. Чудеса бувають, вони стаються з нами — головне, в них вірити".

Саме батько був першим, кому Височанська зателефонувала, коли збірна виборола олімпійську ліцензію на чемпіонаті світу у Валенсії. Про це гімнастка розповідала в інтервʼю Суспільне Спорт восени 2023 року. "Ти вірив у мене, мама вірила в мене, і я це зробила", – сказала тоді Марія в слухавку.

Батько спортсменки воює з 2014 року. Був поранений, але після початку повномасштабного вторгнення повернувся до війська.

"Коли Маруся була маленька, вона казала: «Я буду олімпійською чемпіонкою»", – згадує Олег Височанський. Тому щоб побачити доньку на її омріяній Олімпіаді, він ще минулого року запланував відпустку на серпень. "Але то війна, є обставини, логістика складна, — пояснює військовий труднощі з подібними планами. — Залежало ще від командира: чи відпустить, чи зрозуміє. Але це не так важливо для мене, як для моєї дитини, бо я їй обіцяв, що зможу, що приїду. Я зміг. Я щасливий".

Олег вважає, що спорт є важливим навіть під час війни. “Ми за те й воюємо, щоб наші діти могли здобувати освіту, займатися спортом і жити повноцінним життям. Це наша українська пропаганда: що ми сильні, що можемо перемагати".