Пригоди котячого переселенця у Польщі

Чи доводилось вам колись приїхати в чужу країну, не знаючи звичаїв, мови, історії з географією? Я думаю, що багато українців з цим зіштовхнули після 24 лютого. Тому, скоріш за все, ви мене зрозумієте, якщо ні ― спробуйте уявити.

Отак розплющуєш зранку очі і бачиш чужі фіранки, незнайому муровану стіну у вікні, горнятко з недопитою кавою і згадуєш: я у Познані. Ми приїхали сюди у березні, дві валізи на двох ― моя з нашвидкуруч накиданими речами і Мурчикова скринька, яку він встиг зненавидіти за час у потязі. Вмикаєш музику і починаєш ридати, бо чуєш «У мене немає дому…», і розумієш ― солістка «Один в каное» співає про тебе.

А треба жити, шукати роботу, годувати кота, спілкуватися з кимось, щоб не гортати новини щохвилини. Можна, звісно, і з Мурчиком, та хотілося б час від часу чути у відповідь  ще щось, крім «мур-р-р». Але виходиш із квартири і ось вона ― повна нездатність пояснити, що тобі потрібно у магазині, на пошті, в кав’ярні. Люди привітні, доброзичливі, зачувши українську, починають приязно всміхатися, тільки це не дуже допомагає, якщо, крім      «Dziękuję» і «Dzień dobry», сказати нічого не здатна.

Що потрібно, щоб почати вивчати мову? Правильно, мотивація. Вона в мене була, як бачите. А от з методикою було сутужно. Спочатку вирішила вчити польську самотужки. Знайшла і завантажила кілька застосунків на телефон, урочисто пообіцяла собі, що дивитимусь кіно тільки польською, виписала зі словника на стікери найбільш вживані польські фрази і обклеїла всі меблі. 

Але чи то я лінива, чи ці способи не зовсім мені підійшли, але я так і не заговорила. Застосунки тихо сиділи в телефоні, а стікери з меблів давно попадали. А спілкуватися все так само хочеться. 

То я вирішила, що треба знайти собі вчителя. Людину, яка буде чекати від мене результатів, з якою можна буде швидко почати говорити і я точно не зійду зі свого шляху. 

Так я і прийшла до онлайн-школи польської мови “Канапка”. Обрала групу, вони там маленькі, до 4 людей, і почала вчитися. Головне для мене було - почати говорити. Бо відоме сократовське «Заговори, щоб я тебе побачив» якраз про це ― старання залишаються непоміченими, якщо не говорити. 

І от що я вам скажу:  виявляється, цілком пристойних результатів можна досягти, якщо в тебе є записані уроки з чіткими домашніми завданнями, а  за спиною викладач, який тепло чекає тебе кожен раз. Дуже швидко я почала слухати аудіо польською, читати казки і дуже гарно розмовляти з поляками у магазинах, на прогулянках та в кафе. 

Звісно, я сумую за домом і хочу скоріше повернутися, але знання польської дозволило мені тут акліматизуватися і завести друзів. 

А як приємно, повертаючись у свою маленьку кімнатку, промовляти вголос те, чого наслухалась за день.

― Jak się masz?

― Мур-р-р… (Nie rozumiem, значить).

― Ех, Мурчику , ти nie mówisz dobrze po polsku…

А він дивився на мене з розумінням.  Але згодом почав цілком адекватно реагувати на польські фрази ― запрошення поїсти, прогулятися чи навіть помовчати хвильку, коли чимось важливим займаюся. Тож можу сказати, що порозумілися ми не тільки українською, а й польською, що дуже тішить.

Почати розмовляти через місяць-два? Це реально! Повірте мені на слово. І приємно себе  час від часу хвилити. Так, Мурчику?

― Мур-р-р…