Як підприємець з Краматорська від 2014-го та під час війни успішно поєднує бізнес та волонтерство

Що таке постріли та вибухи Олексій Ровдо дізнався у 2014 році. Війна застала його у рідній Макіївці, яку заради безпеки рідних він був змушений покинути. Нове життя вирішив почати у Краматорську. Оскільки будувати все довелось з нуля, то Олексій вирішив перетворити давнє хобі у бізнес. Так і з’явилась його авторська майстерня ножів R.A.

Разом із війною в життя Олексія та його сім’ї прийшло волонтерство. Без перебільшення можна сказати, що чоловік з перших днів війни знає, наскільки важливо допомагати військовим.

Волонтерство з початку війни

«На той час Краматорськ був головним штабом АТО. Було дуже багато військових, а відповідно і дуже багато знайомств. Спільно ми прийшли до висновку, що в них немає ніяких ножів для подарунка чи презентації. Це була незайнята ніша. І я вирішив взяти на себе цю відповідальність. Коли військовому при всьому особовому складі вручають ніж, то він має бути гарний і відповідати статусу захисників», - пригадує Олексій.

Це була його перша, але далеко не остання співпраця з військовими. Олексій створив велику майстерню, вклав у неї душу та дуже багато сил. Обладнання, яке мав, використовував не тільки для роботи, а й для допомоги бійцям. Робив все, що міг. І то дуже професійно.

За свою працю Олексій отримав нагороду від Валерія Залужного. Це сталось якраз перед повномасштабним вторгненням, у січні. Йому вручили почесний нагрудний знак Головнокомандувача Збройних сил України «За заслуги перед Збройними силами України». Має чимало й інших подяк від військових.

Волонтерство після 24 лютого у Краматорську

24 лютого 2022 року все знову кардинально змінилось. У тому числі й допомога військовим. Майстерню Олексію довелось закрити. Рішення дуже важке, але іншого виходу не було.

«День я не розумів що і як робити. Але потім побачив військових біля майстерні, які окопувались. І зразу включився. Підійшов до них, запитав, чим можу бути корисним», - пригадує Олексій. Щоб бійці не окопувались вручну, він знайшов техніку. В Краматорську її дуже багато, але люди не знали, що саме вона потрібна. Так чоловік став таким собі посередником. Місцеві жителі мали все, що потрібно військовим. Він це знаходив і передавав.

«У перші дні відкритого вторгнення було дуже холодно. Тому одягали хлопців як могли. Якось на блокпості стояв такий великий засмучений військовий. Я запитав, що трапилося, можливо щось потрібно. Але у нього все було, турбувало єдине – в ноги постійно мерз. Не мав у що перевзутись. Я перше сказав, що привезу взуття, а потім запитав, який в нього розмір. Коли він відповів, що 48, то у мене був ступор. Але таки вдалось знайти. Обійшов всіх кремезних знайомих, і в одного знайшов потрібне взуття. То були теплі зимові капці, військовий був дуже щасливий», - з посмішкою пригадує підприємець та волонтер.

Разом з місцевими жителями Олексій робив протитанкові та протипіхотні їжаки. Готували їжу. Багато. Спершу він організував кухню вдома. Щодня варили супи. Відповідно треба було багато продуктів. Їх йшли купляти на базар. Коли продавці дізнавались, що це для військових, то майже все безплатно віддавали.

«На той час найбільшою проблемою було те, що кожен закрився у собі. Не було комунікації. Тому ніхто не розумів, як може допомогти. Але коли, я починав з людьми розмовляти, то всі прокидались і бігли щось робити», - каже Олексій.

Він зрозумів, що чинить правильно, коли одного дня приїхав на блокпост, куди постійно возив їжу, а там бійці вже були завалені харчами. Запитав звідки. А вони відповіли, що не знають: приїхали люди, вивантажили та поїхали.

Волонтерство у Коломиї

До 8 березня Олексій був у Краматорську. Потім довелось виїхати з міста заради безпеки. Куди – він й сам не знав. Їхав як дорога вела. Спершу приїхав у Львів, а потім давній клієнт запросив до Коломиї. Так Олексій з сім’єю опинився у невеликому місті на заході України, де знову довелось з нуля починати життя. І це було зовсім не легко.

«Я не розумів, що робити. Чи брати автомат і йти захищати Україну, чи перевозити бізнес. Тоді самі військові сказали, що є кому зброю тримати, але хто буде робити мою роботу?» - зазначає чоловік.

Тому він й вирішив релокувати свою майстерню і відкрити її на новому місці. Не все одразу виходило. Але за допомогою місцевої влади, підприємців та небайдужих все вдалось. Так авторська майстерня ножів R.A. запрацювала в Коломиї. Олексій почав знову поєднувати бізнес та волонтерство.

«Перші два-три тижні я робив ножі як шалений: бо засумував, та й хотілось підтримати військових на передовій. Я робив ножі та відправляв їх бійцям. А вони дуже раділи таким подарункам. Ніж – це іграшка для дорослих. Іноді на війні хлопці сумують, і такі речі їм дуже підіймають настрій. Я знав, що можу це зробити, тому робив. Звісно не тільки ножі. Відправляв й інші необхідні речі, про які вони просили», - розповідає Олексій.

У такому темпі роботи матеріали швидко закінчувались. Тому довелось почати продавати вироби хоча б за мінімальні гроші. Адже з повномасштабним вторгненням ціни на сировину дуже зросли, та і якісні матеріали стало важко діставати. В Херсоні досі стоїть велике замовлення Олексія, яке він зробив ще до 24 лютого.

За декілька місяців у Коломиї Олексій вже освоївся. У нього з’явилось багато нових знайомств серед військових та в інших силових структурах. Тому й збільшилась кількість допомоги. Окрім волонтерства Олексій знову робить нагородні ножі, безплатно гравіює жетони та інші потрібні речі. «Було таке, що з військової частини попросили зробити гравіювання на 1000 ножах. Три дні не виходив з майстерні, але зробив», - каже Олексій.

Попри всі труднощі він продовжує працювати. Створює ножі та інші вироби під замовлення, виготовляє їх для військових та волонтерить. Кожну річ робить неповторною. І головне – обов’язково якісно. Людина, отримуючи ніж від Олексія, має розуміти, що він особливий, зроблений особисто для неї.

Facebook сторінка Олексія https://www.facebook.com/profile.php?id=100009266071172