Львівʼяни, які змінили світ: чому Станіслав Лем ніколи не повертався до рідного Львова

Станіслав Лем - автор всесвітньо відомих фантастичних творів і найбільш перекладаємий польський письменник. Його книги видані півсотнею мов тиражем понад 30 мільйонів екземплярів. Але навіть не всі львівʼяни знають, що перші 24 роки свого життя автор “Соляріса” провів у Львові.

Лем сьогодні цікавий світу не тільки як письменник, але ще й не в меншу чергу, як філософ та футуролог, який ще у 20 столітті прозорливо передбачив ті проблеми, які встануть перед людством тільки у 21 сторіччі. У 60-роках минулого століття Лем передбачив появу електронних планшетів, смартфонів, віртуальної реальності, 3D-печати, компʼютерних ігор та ще багато іншого.

Вважається, що Станіслав Лем народився у місті Лева 12 вересня 1921 року, але сам письменник стверджував, що він народився 13 вересня, але його батьки не бажали вписувати у документи «нещасливе число». А сам майбутній фантаст таким парадоксальним чином здійснив свою першу «мандрівку у часі».

Його батько лікар-отоларінтолог Самуїл Лем та мати Сабіна Воллер вважали себе поляками єврейського походження. Родина Лема жила у самому центрі Львова та мала шестикімнатну квартиру на третьому поверху у будинку на вулиці Браєровській, зараз це адреса Богдана Лепкого, 4.

Будинок родини Лемів, 032.ua

«Жили ми на вулиці Браєровській, в будинку номер чотири, на третьому поверсі. На прогулянку зазвичай ходили – батько і я – в Єзуїтський сад (зараз парк Франка, прим ред.) або вгору по алеї Міцкевича, у бік церкви святого Юра. Не знаю, навіщо батько носив ціпка: у той час він ним ще не користувався. Зимовими днями, коли в саду було ще занадто багато снігу, ми прогулювалися по Маршалковській перед Університетом Яна Казимира (університет Франка, - прим ред.), де, задерши голову, я міг розглядати величезні напівголі кам’яні фігури в дивних, теж кам’яних, капелюхах. Ці фігури нерухомо виконували свої незрозумілі функції: одна сиділа, інша тримала розкриту книгу, оперши її об коліно. Постійне задирання голови було болісним, тому в основному я розглядав батька, що крокував поруч», - згадував Лем.

Ще маленьким Станіслав досить сильно виділявся серед однолітків. Вот як іронічно згадує свої успіхи в опануванні наук сам Лем. «На четвертому році життя я навчився писати, хоча й не мав якихось особливих новин для письмового повідомлення. Перший лист, якого я написав до батька зі Сколе, куди поїхав із мамою, був лаконічний і повідомляв про самостійне випорожнення у справжньому сільському кльозеті з діркою у дошці. Але я не повідомив, що водночас упустив до тієї дірки всі ключі нашого господаря-доктора...».

З 1932 року Лем навчався у Другій гімназії імені Кароля Шайнохі - нині це ліцей № 8 Львівської міської ради, який розташована на вул. Підвальній, 2.

У 1939 році, після закінчення гімназії юний Лем вирішив піти по стопах батька та стати лікарем, тому поступив навчатися у Львівський медичний інститут. Німецька окупація Львова у 1941 році перервала його навчання.

Сам Лем ніколи не любив розповідати про своє життя у часи окупації. Але дослідниця життя письменника та біограф Лема Агнешка Гаєвська вважає, що 20-річний Станіслав у ці часи пройшов через страшні випробування і був на грані від смерті.

Зокрема, про це свідчить той факт, що Лем вижив у так званому «тюремному погромі» 30 червня 1941 року, коли йому довелося виносити трупи розстріляних ув'язнених із в'язниці «Бригідки», а потім дивом уцілів під час масових розстрілів на вулицях Львова. Його врятував несподіваний приїзд знімальної групи з Німеччини, через що страту скасували (цю сцену він пізніше зашифрував у своєму науково-фантастичному романі «Голос Господа»). Найімовірніше, наступні кілька місяців Лем провів у львівському гетто, звідки втік за підробленими польськими документами, що дозволили йому влаштуватися на роботу до німецької компанії Rohstofferfassaung. Його батьки всі роки німецької окупації ховалися у різних місцях у Львові.

Станіслав Лем дуже лаконічне описує своє перебування у Львові у роки Другої Світової. «За німецької окупації я працював помічником механіка й зварником у гаражах німецької фірми, яка займалася збором сировини. 1944 року після повернення до міста совєтської армії я продовжив медичні студії. 1946 року в рамках репатріаційної акції виїхав до Кракова, де завершив навчання на медичному відділенні Яґайлонського університету», - лаконічно написав Лем.

Станіслав Лем і Барбара Лесняк, Фото: www.lem.pl

У 1950 році 29-річний Лем познайомився з 19 річною Барбарою Лесняк. За три роки вони одружилися. 1968 року в сім'ї Лемів з'являється син Томаш.

У 60-90 роки Станіслав Лем написав твори, які вже давно внесені у золотий фонд світової фантастики. Серед них такі всесвітньо відомі як: «Зоряні щоденники Йона Тихого», «Едем», «Книга роботів», «Соляріс», «Казки роботів», «Непереможений», «Кіберіада», «Розповіді про пілота Піркса» та чимало інших.

Лем прожив у Польші до 1982 року – кілька разів був у СРСР, де масово видавалися його книги, але жодного разу так й не повернувся до Львова, хоча, звісно, при бажанні міг це зробити.

Свою ностальгію по Львову та справжню любов до міста Лем описав у автобіографічній книзі «Високий замок»:

«Тим, чим є рай для християнина, для кожного з нас був Високий замок. Туди ходили, коли через непередбачену відсутність вчителя пропадав якийсь урок – одна з найприємніших несподіванок, якими зрідка балувала нас доля. Це було місце не для прогульників, бо в алейках між лавами і деревами можна було натрапити на когось із вихователів; місцем укриття дезертирів служили ями з-під викорчуваних дерев у Кайзервальді та райони за Піщаною горою, там вони безтурботно тинялися в гущавині, досхочу накурюючись “Сілезькими рарітасами” чи “Юнаками”. До Високого ж Замку ми вирушали відкрито, галасливо, в солодкому ореолі легального ледарства, впиваючись надлишком свободи, що несподівано звалилася на нас... Високий Замок відкривався нам всього на одну годину, тому кожною хвилиною належало насититися, випити її до кінця, заповнити відвертим неробством; ми потопали в ньому, дозволяли йому нести себе, немов теплою річкою під хмарним небом, це не був занурений у молитви скромний християнський рай, а скоріше нірвана – жодних спокус, бажань, – блаженство, що існує саме по собі, навіть наші горлянки, охриплі від крику на змінах, охоплював, мабуть, цей небесний подих, тому що хоч ми трохи й верещали, але більше за звичкою, ніж за потребою».

Чому же Лем, який так любив Львів, не повернувся до міста ні в радянські часи, ні у роки після отримання Україною незалежності?

Сам письменник досить іронічно відповів на це питання в одному зі своїх інтерв’ю:

«Львів є частиною мене, а я є частиною Львова. Вріс у нього, як дерево… Та потім… Це як коли хтось закохався у жінку, одружився з нею і жив з нею довго та щасливо, а потім приходить незнайомець, і вона вже любить того іншого, виходить за нього заміж. То який сенс дізнаватися, які діти у неї з цим іншим і як вона живе? Я обираю за краще не втручатися і не з'являтися там», – заявив Лем.

Останній раз письменника запрошували до Львова на презентацію книжки «Високий замок» у 2002 році, але він залишився вірним собі та знову проігнорував можливість відвідати рідне місто.

Станіслав Лем помер 27 березня 2006 року у Кракові на 86-ому році життя.

Памʼять про Лема у Львові

У цьому році відбулося відкриття меморіальної таблиці Станіслава Лема на фасаді будинку, де мешкала родина Лемів на вулиці Б. Лепкого, 4.

Також зовсім недавно реставратори відновили вхідну браму в цьому будинку, яка набула аутентичного за часів життя Лема вигляду та кольору.

Також в день сторіччя народження Станіслава Лема у Львові відбулося відкриття муралу на стіні компресорної станції Lem Station (вул. Д. Вітовського, 57).

Фото: 032

Хай там як, але назви Львів і Лем назавжди повʼязані між собою, і місто Лева може пишатися, що подарувало світу справжнього генія.

Читайте також: Львівʼяни, які змінили світ: нерозгадана таємниця Леопольда фон Захер-Мазоха