Тридцять років незалежності України та міф про «топтання на місці»: цифри та факти

Сьогодні, 24 серпня, країна відзначає круглу дату — тридцять років української незалежності.

Якщо для людини цей вік вважається вже цілком серйозним і зрілим, то для біографії країни — це ще зовсім «юнацькі» роки. Ми часто любимо порівнювати Україну з сусідньою Польщею, некоректно запевняючи, що у 1991 році ми були майже в однакових, якщо навіть не в кращих, стартових умовах. При цьому засмучуючись, наскільки далеко поляки зараз помчали від нас вперед, ми забуваємо, що Польща як незалежна держава була відтворена у 1918 році, і свої 30 років незалежності поляки відзначали ще у далекому 1938-му.

При цьому в українців є унікальна національна риса, яка завдяки телеведучому Майклу Щуру стала мемом: «люди бідкаються, а влада розводить руками». Ми, як нація любимо прибіднятися, не помічаючи своїх дійсно реальних досягнень. І один з найпоширеніших українських міфів, на жаль, іноді підтримуваний навіть деякими представниками українського істеблішменту, — це те, що Україна за 30 років так і не змогла досягти рівня розвитку УРСР 1991 року.

Так, зовсім недавно голова Комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев заявив, що: «Україна досі не досягла рівня ВВП УРСР».

Насправді подібні заяви — не просто недоброякісна маніпуляція зі статистикою, але ще й жахливий обман, який не має нічого спільного з реальним станом справ.

Міф 1. ВВП України все ще не досяг рівня УРСР

Красиві, але нічого не значущі цифри про великий і недосяжний до цього дня ВВП УРСР пояснюються досить просто. Він підраховується деякими "економістами" на підставі встановленого ЦК КПРС в СРСР офіційного курсу рубля до долара. Згідно з ним, у 1990 році за 60 радянських копійок можна було купити один долар США. Але вільного продажу валюти у СРСР не існувало, і реальний курс, за яким на «чорному ринку» можна було купити або продати дорогоцінну американську валюту, становив, у кращому випадку, чотири-п'ять радянських рублів за долар.

При цьому структура і якість українського ВВП були просто жахливими. Величезна кількість ВВП припадала на військово-промисловий комплекс: танки, літаки, ракети, а те, що виробляла громадянська промисловість, радянська людина могла добровільно купити тільки при тотальній відсутності конкуренції і якісного імпорту. При цьому радянські люди були раді переплатити будь-які гроші за можливість купити «по блату» більш якісні румунські меблі або югославські чоботи. Також при плановій економіці не мало значення, чи є на товар споживчий попит - головне, що його було вироблено та доставлено на склад.

Але якщо виходити з реальної оцінки ВВП України, то, за даними головного економіста Ukraine Economic Outlook Михайла Кухара, у 1992 році він становив всього 22 мільярди доларів. До 2008 року ВВП України зріс у дев'ять разів — з 22 до 188 мільярдів. Потім впав під час фінансової кризи та знову відновився перед початком війни 2014 року. «За 2 роки війни (2014-2015) ВВП України впав майже вдвічі до 91 млрд дол. Але зараз зростає знову випереджаючими відновними темпами — 155 млрд дол. у 2020-му, і з 183-187 млрд дол. ми закінчимо поточний 2021-й рік», — зазначає Кухар.

Міф 2. Україна — найбідніша країна Європи

Ще один міф, який часто повторюється, на жаль, не тільки у російських, але й часто в українських ЗМІ — про те, що українці за рівнем середньої зарплати сьогодні найбідніші в Європі.

Нагадаємо, що у 1990 році середня заробітна плата в Україні становила 244 радянських рублів, або за реальним комерційним курсом - 50-60 доларів на місяць. У 1992 році ця цифра обвалилася ще нижче - до зовсім жебрацьких 17 доларів.

А ось у поточному році середня зарплата українців у доларовому еквіваленті побила свій історичний рекорд. Так, середня номінальна зарплата в Україні в червні 2021 року склала 14 313 гривень, або 530 доларів. Зараз це вище, ніж у Вірменії — 397 доларів, Грузії — 398 доларів, Азербайджані — 424 долари та Молдові — 469 доларів.

І Україна зовсім трохи відстає від Казахстану — 544 долари, Білорусі — 561 долари та Албанії — 541 долар, а враховуючи постійне зростання середньої зарплати, ВВП та фактор зміцнення гривні, Україна має хороші шанси обійти ці країни вже за підсумками 2021 року.

Ми ще відстаємо від Росії, де середня зарплата становить 766 доларів, але вже перевершуємо за її рівнем чималу частину російських регіонів — три з восьми російських федеральних округів. Так, вже сьогодні українці отримують більше, ніж росіяни в Південному, Приволзькому і Північно-Кавказькому федеральних округах. Не кажучи вже про те, що в окупованому Криму і Донбасі рівень життя сьогодні набагато нижче, ніж на вільній территорії України.

Звичайно, нам є куди прагнути, адже сьогодні у наших західних сусідів зарплати набагато вище. Так, у Польщі середня зарплата 1500, а в Румунії — 1366 доларів, але не забуваємо, що ці країни вже років двадцять, як в ЄС і НАТО, і до того ж не ведуть сім років кровопролитну війну, захищаючись від величезного агресивного сусіда.

Міф 3. Україна — сировинна аграрна держава, яка нічого не експортує, крім зерна

Україна дійсно є однією зі світових житниць світу. Наші чорноземи здатні прогодувати близько 600 мільйонів людей — це більше, ніж зараз живе в Євросоюзі або у два рази більше, ніж населення США.

Однак в УРСР ті ж самі чорноземи давали набагато скромніші врожаї. Радянському поколінню добре відомий вислів «битва за врожай», коли, щоб зібрати вирощене на полях, до колгоспів і радгоспів у масовому порядку влітку і восени прямували школярі, студенти та службовці. У 1990 році УРСР зібрала 51 млн.т. зерна, при цьому СРСР змушений був імпортувати за кордоном додатково ще 32 млн.т. зерна.

А зараз Україна без всяких «битв за врожай» щороку ставить нові аграрні рекорди. За оцінками УЗА, в цьому році врожай зернових і олійних перевищить 100 мільйонів тон і стане новим рекордом після 2019-2020 маркетингового року, коли було зібрано 98 мільйонів.

Не дивно, що минулого року Україна вийшла на друге місце у світі з експорту зернових. Зокрема, наша країна посіла друге місце з експорту ячменю, четверте – з експорту кукурудзи та п'яте – пшениці. Також Україна займає перше місце у світі з експорту соняшнику і соняшникової олії. В цілому український екпспорт сільськогосподарської продукції та продовольства у 2020 році досяг рівня $6,5 млрд.

Однак нехай відсохне язик у того, хто посміє назвати Україну аграрною або сировинною державою.

Адже при цьому Україна входить до числа світових лідерів з експорту такої високотехнологічної галузі, як IT.

За даними компанії HackerRank, Україна займає 11 місце серед 50 країн із кращими розробниками ПЗ у світі. Також вона займає шосте місце у рейтингу кращих програмістів TopCoder.

За останні чотири роки український IT-ринок збільшився вдвічі та досяг показника у 184,7 тисячі фахівців. IT-сфера стала одним із головних напрямків з експорту послуг в Україні – вона принесла близько $ 5,7 мільярда минулого року — це всього на 700 мільйонів менше, ніж експорт всієї української аграрки.

Також наша країна входить в першу десятку космічних країн. Україна – одна з небагатьох країн світу, яка має замкнутий цикл ракетобудування, починаючи з ракетного палива, закінчуючи готовими корпусами, ракетами-носіями та космічними апаратами.

У портфоліо української космічної галузі входить 3 сімейства ракет-носіїв, які запускаються на 4 космодромах світу.

В Україні були розроблені та вироблені перший ступінь для американської ракети-носія Antares і двигун для європейської ракети-носія Vega.

За версією Ілона Маска, українська ракета-носій середнього класу «Зеніт» найкраща у світі після його власної «Фалкон-9».

Також не можна не відзначити й успіхи українського військово-промислового комплексу. Сьогодні наші КБ створили, а підприємства оборонної промисловості стали виробляти ракетні мобільні комплекси «Нептун» та «Вільха-М», ударні безпілотники «Сокіл-3000», танки «Оплот» та «Булат», ПЗРК «Стугна-П» та «Корсар», військово-транспортні літаки та багато іншого.

Береговий ракетний комплекс «Нептун»

Замість післямови

Досягнення України, ймовірно, могли бути й більш масштабними. У цьому відношенні у нас заведено критикувати владу за відсутність виваженої та здорової економічної політики, сповзання у популізм, за необґрунтовані преференції великим фінансово-промисловим групам.

За 30 років незалежності в Україні змінилися шість президентів і кожному, безумовно, можна пред'явити свої претензії. Але ж і українці, у цілому, як нація також несуть свою частку відповідальності — адже на відміну від Росії, майже всі наші лідери були обрані на чесних і конкурентних демократичних виборах.

І ще один дуже важливий фактор. Ми вже сім років захищаємося від агресії другої за військової силою держави світу. При цьому ми втратили з 2014 року сім відсотків території країни та значну частину національної економіки (Крим і частина Донбасу), які знаходяться під російською окупацією. Сьогодні Україна не контролює 46,2 тис. км кв. своєї території, в країні 1,5 мільйона переселенців, які, покинувши свої рідні домівки, змушені були тікати від «обіймів руського миру».

У тому, що українці сьогодні мають можливість відзначати тридцяту річницю Незалежності, величезна заслуга нашої армії. За даними щорічного рейтингу військової потужності Global Firepower (GFP), армія України знаходиться сьогодні на 25-му місці у світі з бойової потужності.

І завдяки воїнам ЗСУ, а також добровольцям та волонтерам, підтримці всього українського народу, ми зберегли головну цінність — нашу незалежність і свободу, а значить, і надію на те, що Україна і далі, всупереч всім проблемам, буде рости та успішно розвиватися.

З Днем Незалежності!