Дистанційне навчання під час карантину: досвід мами чотирьох дітей зі Львова

В Україні триває карантин через поширення коронавірусної інфекції. У зв'язку з яким, запровадили низку обмежувальних заходів. Вони вплинули і на навчальний процес. У нових реаліях вчителі та школярі повинні були практикувати дистанційну форму навчання. З'явилися нові виклики і для батьків, які повинні були контролювати навчання онлайн. Багато із них хотіли, щоб діти якнайшвидше повернулися до звичного режиму у класах. 

Кореспондентка 032.ua вирішила дізнатися у львів’янки Юлії Олех, як вдалося впоратися із дистанційним навчанням та які складнощі виникали у її родини. У сім'ї Олех четверо дітей - троє школярів (7, 3 та 2 класи) і дворічна активна дівчинка. 

"Наша з чоловіком робота під час пандемії стала дистанційною, але повна зайнятість - залишилася. Додати сюди однокімнатне помешкання, в якому ми зараз проживаємо, і стає зрозуміло, що ситуація з дистанційним навчанням виявилась для нас зовсім непроста", - зазначає Юлія Олех. 

Сім'я Юлії Олех, надала для 032.ua

Юлю, у якій школі навчаються Ваші діти та які проблеми з'явилися після переходу на дистанційне навчання? 

Нашим дітям пощастило навчатись в Ліцеї імені Івана Пулюя. Команда вчителів та технічних фахівців швидко зреагували і налагодили навчальний процес вже у перші тижні карантину. У нас виникла проблема з кількістю ґаджетів. Адміністрація ліцею одразу запропонувала позичити планшети, щоб усі могли працювати. Йшли назустріч як могли, збирали онлайн батьківські збори, щоб почути про всі проблеми і намагатися максимально їх вирішити. Спільними зусиллями ми впоралися. Звісно, не без складнощів і не без лайфхаків.

Чи складно було проходити дистанційне навчання в одній родині дітям різного віку?

Коли відеоуроки відбуваються в кількох дітей одночасно, потрібно організувати їм окремі робочі місця. У нас такими стали стіл на кухні, підвіконня у кімнаті, комп’ютерний стіл. Створити тишу на цей час дуже складно, але з часом і у навчанні, і в робочих справах всі звикли до неідеального звукового фону. Ставимось один до одного з розумінням, адже у вчителів також є малята, тому ніхто не застрахований від сторонніх звуків чи додаткового личка під час відеозв'язку.

Кому було найскладніше навчатися онлайн? 

Молодшим школярам було важко “включитися” в дистанційні уроки. Я розумію їх, оскільки проводжу онлайн-зустрічі, і мені теж непросто звикнути до аудиторії у вигляді квадратиків на екрані. Особливо складно було моїй доні-школярці. Вона могла сидіти мовчки, коли до неї звертаються. Працювала ефективно лише тоді, коли я була неподалік і просила її відповісти чи зреагувати.

У Вас з'явилося багато додаткового навантаження? 

Дистанційне навчання дітей 1 - 4 класів на 70% лягає на плечі батьків, воно залежить лише від них. У цьому випадку доводилося виставити пріоритети. Зрештою, ситуація пандемії - це форс-мажор, екстремальний момент. Оскільки без роботи батьків сім’я не зможе елементарно вижити, тому зрозуміло, що багато “накладок” вирішувалися на користь наших з чоловіком професійних активностей.

Як вплинуло дистанційне навчання на дітей?

Для мого третьокласника дистанційне навчання стало стимулом стати більш самостійним. Та другокласниця, на жаль, відчутно “просіла” в навчанні. Ми постарались влітку займатись хоча б читанням та письмом, щоб наслідки не були критичні. Можливо, якщо хтось один з батьків має можливість залишити роботу і повністю присвятити себе дітям - їм дистанційне вдасться краще, ніж вдалося нам. Втім, у екстремальній ситуації порівняння не дуже доречні.

А от наш семикласник чудово впорався з переходом на онлайн. Ми з чоловіком зовсім не брали участі в організації його роботи. Він лише повідомляв про свій розклад - і ми старалися організувати місце і тишу на цей час. Його успішність з основних предметів залишилась на високому рівні. Особливо зворушливо було спостерігати, як підлітки допомагають вчителям в технічному плані, підказують, як скористатись опціями програм.

Що для Вас було найскладніше під час навчання онлайн?  

Дуже складно було бути каналом комунікації у навчанні. Мій вайбер вибухнув групами, дописами, матеріалами. І все це потрібно не забути, не переплутати. Частина завдань у вайбер, частина у класрум. Тепер ще і онлайн-щоденники додались.

Я вірю, що з цього всього вийде ефективна система, але зараз ми ще в етапі налагодження. Траплялося, що вчитель попереджав про щось в останній момент. Буває, що я не побачила повідомлення вчасно, тому дитина через це пропустила урок чи завдання. У такі моменти казала собі, що на початку карантину задача дистанційного навчання взагалі виглядала нездоланною. Однак ми ж впорались дотепер, хоч і неідеально, тому все має бути добре.

Чи можете поділитися лайфхаками, як вдалося впоратися? 

Досить чіткий і організований режим дня став нам у пригоді. Наші діти прокидаються о 7 годині, і лягають спати вчасно. У мене налагоджена система планування всіх домашніх справ - інакше у багатодітної мами, яка працює, бути не може. Чоловік також максимально залучений. У нас все порівну - батьківство і робота, без його участі ми б не впоралися.

Ми зосередились на основних предметах і не завжди виконували завдання з малювання чи трудового навчання. Звісно, це недосконале рішення. Однак для того, щоб “втримати на плаву” своїх молодших школярів і не втратити засобів для існування, я частину свого робочого дня перенесла на ніч. У денний час допомагала їм зосередитись на читанні, письмі, математиці, іноземній.

Дітям набридли такі затяжні "канікули"? 

Діти засумували за школою вже у перший місяць карантину. Дуже чекали вересня, і надзвичайно раді зустрічі з однокласниками та вчителями. Школа - це ж не лише навчання, а і товариство, оточення, спільнота. Ми дуже сподіваємось, що повного закриття навчальних закладів більше не буде. А з тою частиною дистанційного навчання, якої не уникнути - вірю, впораємось і надалі.

Нагадаємо, раніше кореспондентка 032.ua розпитала вчительку-методиста дистанційного закладу для учнів 5 - 11-х класів "Атмосферна школа" Тамару Баланюк про особливості навчання дітей онлайн.

Читайте також: “Ляльки - для дівчаток, машинки - для хлопчиків”: чому досі розділяють дитячі іграшки