Заборонити не можна дозволити: українки у "чоловічих професіях"

Наразі ринок праці в Україні досить різноманітний, однак відсутній баланс між залученням жінок і чоловіків до однакових сфер, зокрема - на військових посадах. У суспільстві виник стереотип про “жіночі” та “чоловічі” професії, який складно розвінчати. Незважаючи на важливі кроки держави на шляху до гендерної рівності, дискримінаційна практика досі присутня.

Кореспондентка 032.ua поспілкувалася з членкинями Асоціації жінок-юристок в Україні Христиною Кіт й Ольгою Семенюк та дізналася про дискримінацію трудових прав жінок. Також у коментарі своєю історією поділилася Уляна Созанська, яка стала першою в Україні диригенткою військового оркестру, та Олена Домар - командирка відділення у строковиків 2 Галицької бригади Національної гвардії України.

Зокрема, адвокатка, голова Асоціації жінок-юристок в Україні "ЮрФем" Христина Кіт зазначає, що Кодекс законів про працю України, який ухвалили ще за радянського часу, поступово зазнає змін, однак приклади законодавчих положень, які призводять до гендерної нерівності, досі існують.

Щодо обмежень у праці жінок, у статті 175 та 176 Кодексу законів про працю вказано, що жінкам, які мають дітей до трьох років, заборонено працювати у нічний час, працювати у вихідні дні та їздити у відрядження, навіть не враховується факт, якщо з дитиною перебуває хтось із рідних.

За словами Христини Кіт, за роботу у нічний час вищий рівень оплати праці, деяким жінкам краще працювати вночі, бо вдень вони перебувають з дітьми. Також у когось виникає бажання їздити у відрядження, завдяки чому професійно розвиватися, але це заборонено, якщо жінка - мама дитини до трьох років. Отож, через законодавчі обмеження жінки не мають достатньої можливість для професійного розвитку.

"Жінки зіштовхуються на практиці і з певними стереотипами, які впливають на їхнє працевлаштування. На співбесідах деякі роботодавці запитують про сімейний статус та чи є діти. Вони не дуже зацікавлені брати на роботу жінок, які можуть піти у декрет, на лікарняний. При цьому лікарняний можуть брати й чоловіки, але, зазвичай, їх про це не запитують", - додає експертка.

Варто зазначити, що до грудня 2017 року існував наказ про перелік робіт на яких заборонялося застосування праці жінок. Їх було безліч. Раніше відповідні норми вважалися гарантією забезпечення прав жінок, але наказ втратив чинність у відповідності до вимог гендерної політики, а жінки отримали більше можливостей у професійній сфері.

Як розповідає адвокатка, членкиня асоціації "ЮрФем" Ольга Семенюк, незважаючи на позитивні зміни в сфері доступу жінок до низки професій, зокрема -  військових, водночас залишається ряд обмежень. 

"Фактично жінки отримали доступ до військових професій лише у 2016 році. До цього часу Збройні сили України набирали жінок лише на допоміжні посади - телефоністів, кухарів, кравців, фельдшерів, медичних сестер, бухгалтерів, діловодів. Збройний конфлікт на Сході України значно вплинув на можливість реалізувати себе у військовій сфері, оскільки жінки йшли у добровольчі батальйони та воювали на рівні з чоловіками. Саме це показало, що жінки можуть та хочуть реалізовувати себе в цій сфері. Результатом стало внесення змін до законодавства і отримання доступу до ряду військових посад, які тривалий час залишалися "чоловічими", - пояснює Ольга Семенюк.

Зазначимо, що доступ до військових професій відкрили завдяки активній кампанії, започаткованій проєктом "Невидимий батальйон" і лобіюванню серед депутатів Верховної Ради України.

Експертка додає, що наразі казати про рівні можливості чоловіків та жінок зарано. Існує ряд обмежень щодо працевлаштування жінок у військовій сфері, вони не мають права обіймати посади офіцерського складу, які пов’язані із використанням вибухових речовин та водолазними роботами. Жінки не можуть проходити службу на підводних човнах і надводних кораблях, в управліннях бригад надводних кораблів, крім спеціальностей морально-психологічного та медичного забезпечення. Також заборонено обіймати посади протипожежної охорони, робота на яких пов’язана з безпосереднім гасінням пожеж.

Ольга Семенюк наголошує, що введення зазначених обмежень ніяк не аргументоване і є дискримінаційним, оскільки обмежує можливість жінок реалізовуватися саме в цій сфері.

Редакція 032.ua вирішила поспілкуватися з 24-річною Уляною Созанською, яка стала першою в Україні диригенткою військового оркестру та розвінчує на власному прикладі стереотип про "чоловічу" професію. Дівчина родом із Самбора, що на Львівщині, зараз проходить військову службу у Вінниці. Вона – диригентка оркестру в Центрі військово-музичного мистецтва Повітряних сил Збройних сил України.

"Раніше не могла подумати, що стану військовослужбовицею. Наприкінці 2013 року завершила музичний коледж, надалі планувала вступати до вищого навчального закладу. У лютому 2014 року в Україні розпочалася Революція Гідності. Це неабияк вплинуло на мене і я вирішила вступити до Національної академії сухопутних військ ім. П. Сагайдачного у Львові на спеціальність, що суміжна з моєю - військовий диригент. Якби у країні цих трагічних подій не сталося, то я, напевно, не працювала би у військовій сфері", - розповідає Уляна Созанська.

Після закінчення академії дівчина продовжила службу у Повітряних силах. Вона пояснює, що це сталося за ініціативи начальника військового музичного управління – головного диригента, полковника Володимира Дашковського.

"Наприкінці 2016 року він запропонував мені експеримент – стати диригенткою військового оркестру. Я погодилася, родина мене підтримала. Страху не було, була велика цікавість, хоча було важко. Багато чого не зрозуміло, адже прийшла в армію без досвіду - без служби в армії, роботи у великому музичному колективі", - додає дівчина.

Уляна Созанська зазначає, що спочатку колектив до неї ставився неоднозначно. Чоловіки не  розуміли, "чому жінка до них прийшла", адже такого прецеденту в Україні раніше не було, що жінка - військова-диригентка. Процвітала радянська військова система, але потім все змінилося.

"Багато музикантів мають більший досвід, ніж я, однак ми спрацювалися, вчимося разом. У нас люди, хоч військові, але творчі. Як диригентка оркестру, намагаюся надихнути всіх на певне виконання, налаштувати. Наразі у нашому колективі близько 60 людей, з них - орієнтовно 10 жінок та 50 чоловіків. Ми забезпечуємо діяльність військової частини, де перебуваємо, також співпрацюємо з містом на різноманітні свята, виступаємо на фестивалях. Збройні сили України перебувають у стані реформування, жінки займають гідне місце у цій структурі, це нормальне явище, поступовий розвиток країни", - зауважила Уляна Созанська.

Про свій військовий шлях журналістці 032.ua розповіла також молодша сержантка, командирка відділення у строковиків 2 Галицької бригади Національної гвардії України 20-річна Олена Домар. Дівчина народилась у Черкаській області, проживала у Херсонській, наразі службу проходить у Львові. 

"До військової сфери залучилась у 15 років, коли вступила до військового коледжу, розпочинала навчання з великим ентузіазмом й амбіціями. Те, що я буду працювати у цій сфері, знала ще у 7-мому класі, мала яскравий приклад для наслідування - вітчима, який є офіцером частини армійської авіації", - ділиться Олена Домар.

Згодом дівчина підписала контракт з однією із частин Національної Гвардії, що розташована у Тернополі. Першу посаду, яку отримала, – стрілець у конвойній роті. Потім вирушила на навчання молодших командирів і стала на посаду уже в підрозділі, який дислокується у Львові.

"Коли прийшла на службу, мені дуже подобалося. Я швидко звикла до такого специфічного напряму роботи та режиму. Завжди хотіла вчитись та досягати нового, тому проявила бажання спробувати себе на посаді командирки відділення. Спочатку було складно переконати керівництво, адже говорили, що мені зарано, але з часом дозволили поїхати навчатись. Боялась, що нічого не вийде, однак допомогло те, що батьки казали вірити у себе. Вчилась і управляти підрозділом, і проводити заняття. Дуже страшно було розпочати, але з часом звикла", - додає дівчина.

Наразі серед обов’язків військовослужбовиці як командирки відділення - навчати, виховувати, стежити за морально-психологічним станом підлеглих, за дотриманням військової дисципліни та їхніх обов’язків.

"Із чоловіками працювати навіть легше. Ніколи не хотіла, щоб за мене вони робили щось, тому що можу так само, як і вони. Під час служби не виникало відчуття дискомфорту, завжди було взаєморозуміння. Ми все робили на рівні та стосовно цього ніколи не виникало якихось проблем. Коли стала командиркою відділення, з’явилися труднощі. Впродовж довгого часу у деяких чоловіків виникали думки: "як це дівчина буде керувати чоловіками", "та ну, я її слухати навіть не буду". Складно було знайти спільну мову з особовим складом, а потім тримати якусь межу між "друзі-військовослужбовці" та "командир-підлеглий". Згодом все налагодилось, незадоволення зникло. Зараз на заняттях завжди слухають та нормально сприймають якісь “штрафні санкції” за порушення поведінки”, - розповідає  Олена Домар.

Військовослужбовиця підкреслює, що надалі планує розвиватися у професійній сфері. Хоче завершити навчання та стати на посаду інструктора з бойової підготовки за напрямом - тактична підготовка. Перший крок до цього вона вже зробила - пройшла один етап навчання у Навчальному центрі та очікує продовження другого, щоб отримати сертифікат інструктора. Олена зазначає, що після закінчення університетів можна думати вже за офіцерську посаду.

Усі фото надали героїні матеріалу спеціально для 032.ua

Матеріал створено в межах проєкту "Гендерночутливий простір сучасної журналістики", що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews