8 березня у Львові: як жінки змінили свої голоси на партбілет і тюльпани

“Свято жіночності”, “свято краси”, “день прекрасної половини людства”, “день квітів та весни” - як тільки не називають на сучасному рекламному ринку 8 березня і якими тільки привітаннями не розроджуються українські політики, депутати та чиновники, щоб вгодити у цей день електорату.

Здавалося б, що поганого в тому, щоб зайвий раз подарувати жінкам квіти або подарунки, якби не один нюанс - історична етимологія цієї дати і повне її перекручення за “совєтів”, яке збереглось донині. Кореспондентка 032.ua вирішила розібратися, що ж не так із 8 березня в Україні та як змінюють підхід до “святкування” у Львові.

***

Насамперед, редакція 032.ua пройшлася вулицями Львова та розпитала перехожих, як вони ставляться до 8 березня та чи відзначають цей день. Відповіді у людей дуже різні: велика частина опитаних не святує 8 березня взагалі, дехто вирішує використати додатковий вихідний для відпочинку та відвідин батьків, а комусь дуже імпонує увага від чоловіків, подарунки та святкова складова:

Історикиня, феміністка та старша наукова співробітниця Інституту народознавства НАН України Оксана Кісь навела статистику, що в Україні впродовж останніх 15 років ставлення до 8 березня як до свята тримається на досить високому рівні - понад 80% громадян відзначають Жіночий день, але саме в радянському дискурсі.

Передісторією до цієї дати стали масові страйки і протести робітниць текстильних фабрик у Європі та США наприкінці 19 - початку 20 століття. Вперше Національний день прав жінок відзначили у США 28 лютого 1909 року. Через рік відома політична діячка Клара Цеткін виступила на Міжнародній конференції жінок-соціалісток у Копенгагені з пропозицією навесні відзначати такий день у світі, а вже 19 березня 1911 року її підтримало більше 1 мільйона жінок по всій Європі, які заявили на вуличних акціях про свої права у політичній сфері та на ринку праці.

В Україні 8 березня у цьому ж контексті відзначили 1914 року в Києві представники та представниці соціал-демократичної партії, які закликали проти гноблення жіноцтва. З приходом до влади більшовиків у Росії, цей день систематично почали відзначати з 1920 року, і на окупованих ними територіях також. Щоправда, радянська влада намагалась використати цей день для додаткової пропаганди і наголошувала на “рівноправ’ї” союзних жінок з чоловіками (яке існувало радше де-юре, ніж де-факто), жіночій “пролетарській боротьбі” і “правах трудящих”. А вже за 10 років такої пропаганди ця дата змінила контекст і стала відзначатись за узгодженими партійним керівництвом сценаріями, де йшлося не про проблеми, а про “досягнення радянського жіноцтва”. 

Поступово риторика звелась із боротьби жінок за права до досягнень їх як матерів (читайте - облюбованих українським суспільством “берегинь”). Особливо це помітно в часи після Другої світової війни. У поширенні нових смислів дуже допомагали вітальні листівки з тематичними малюнками й гаслами, публікації в пресі. Поворотним моментом історикиня Оксана Кісь називає 1965 рік, коли 8 березня з суто офіційного дня стало державним вихідним і перейшло з публічного простору у приватний та відзначалось уже не в колі соратниць, а в більш домашній, святковій атмосфері, дещо схожій на День Матері. Після десятків років подібних привітань, 8 березня перетворилось на “свято ніжності, жіночності, краси” й усе те, за чим ми його так добре знаємо.

У світі ж 8 березня завжди було традиційним Днем боротьби жінок за права - у різні історичні періоди відзначалося то слабше, то сильніше, але ніколи - в контексті берегинь чи весни. Жінки у цей завжди влаштовували публічні виступи, де оголошували питання “на злобу дня”, активізовувалися громадські організації, а з 1996 року взагалі почали проводити Міжнародний день прав жінок проводять під егідою ООН у всьому світі та під певним гаслом. Останніми роками аналогічну риторику переймають у феміністичні організації та рухи в Україні, які намагаються повернути 8 березня оригінальний сенс.

У Львові тематичні культурно-освітні заходи та марші проводить та/або модерує ГО “Феміністична майстерня”. Як розповіли 032.ua учасниці організації Слава Огороднік, Йош, Настя Юрченко для них “8 березня є днем політичної боротьби, а не квітів і весни. І коли цього дня чоловіки вирішують допомогти в домашніх справах, то саме час зрозуміти — як розподілені сімейні обов'язки і чому після робочого дня жінки ще й виконують неоплачувану домашню роботу чи/та догляд за дітьми”.

Феміністки наголосили, що понад століття тому поодинокі жіночі голоси і цілі страйки вимагали скорочення 16-годинного робочого дня, кращу оплату праці і право голосувати - так у 1910-му зародився Міжнародний день боротьби жінок за свої права та проти дискримінації.

“Це день, коли і досі жінки змушені боротись. За рівний розподіл домашньої праці в сім'ї. За однакову відповідальність у догляді за дітьми. За право почуватись в безпеці на вулиці та вдома, тобто не зазнавати фізичного, сексуального, емоційного чи економічного насильства. За рівні можливості працевлаштування і дозвілля”, - зауважили активістки.

Цього року у Львові різні культурні та громадські організації вирішили долучитися до проведення тематичних заходів до 8 березня, які були б цікаві тим, хто вболівають за права жінок. Усі їх об’єднали у одну програму під назвою “Феміністична весна”. Це концерти, читання п’єси, кінопокази, дискусії, марш та особлива вечірка для жінок і квір-людей SOMA Night Indigo. Оскільки у Львові цей день відзначають по-різному, активістки прагнуть інформаційно підсилити змістовні події, які би спонукали як жінок, так і чоловіків вивчати питання гендерної нерівності.

“Спробуйте поговорити з близькими про їхній стан і прагнення, перерозподілити домашні обов'язки і знайти знайти компроміси. З одного боку, часто саме жінки після основної роботи мають ще "другу зміну", роблячи все по дому. З іншого боку, "скляні стіни" заважають жінкам з дітьми змінити непідходяще робоче місце, адже це кидає їх в невідомість, а на них часто більша відповідальність за дітей”, - зауважили учасниці “Феміністичної майстерні”.

Більше про сучасні вимоги до жінок та “скляну стелю”, яка заважає їм у кар’єрному рості можна переглянути на популярному відео "Будь леді, вони казали" і його обговоренні за участі співзасновниці інтернет-платформи “Гендер в деталях” Анни Довгопол.

Попри досить поширені стереотипи, що феміністки проти 8 березня взагалі, львівські активістки наголосили - цей день має бути вихідним для тих, хто перепрацьовує, працює неофіційно, не має можливості брати вихідні тоді, коли накопичилась втома, а це - маса людей в Україні, серед яких більшість становлять жінки.

“Ми звертаємось до міжнародної традиції: 8 березня - не просто вихідний, а вільний від основної роботи день, який дає змогу виходити на протести, говорити про свої потреби та проблеми. Вихідний день може бути можливістю зайнятись активізмом чи благодійництвом. Можливо, в Україні потрібно зробити більше вихідних днів, які присвячені різним соціальним проблемам (День прав людини, Всесвітній день охорони довкілля, День боротьби проти СНІДу і т.п.), аби ці питання почали більш рішуче вирішуватись? Державний вихідний на 8 березня на сьогодні, на жаль, має зовсім інше символічне значення. Але ми не засуджуємо різні спроби підтримати жінок. Навіть якщо на 8-ме березня роблять події, не дуже схожі на феміністичні (наприклад, тематичні дискотеки в клубах), це є приводом для жінок провести час поза роботою або домом. Ми тільки хочемо, аби на жінок не звалювали купу понаднормової, неоплачуваної і домашньої роботи, не принижували і не ґвалтували, виправдовуючи це символічним шануванням один раз на рік”, - резюмували представниці ГО “Феміністична майстерня”.

Читайте також: Український фемінізм і феміністки: що ми про це знаємо і як є насправді