Italia incognita: як працює торгово-промислова палата “Італія – Україна”, – ІНТЕРВ'Ю

Викладач “Львівської політехніки” Орест Василько – справжній знавець Італії. Пропрацювавши у цій країні багато років, він досконало опанував її мову, культуру та звичаї, ставши таким собі італійським культурним амбасадором в Україні. Близько року в Україні діє Торгово-промислова палата “Італія – Україна”, в якій він обіймає посаду генерального секретаря.

032.ua публікує ексклюзивне інтерв’ю з Орестом Васильком про українців, італійців та те, що об’єднує ці два народи. Розмовляв львівський письменник Костя Грек.

"Буму" ще немає, та зацікавлення доволі серйозне

Оресте Романовичу, в одній всесвітньо відомій пісні Тото Кутуньо нарікає, що буцімто в Італії 80-их років забагато американської реклами, натомість в Україні 20-их, а надто у Львові, це можна сказати вже й про саму Італію. Чим би ви це могли пояснили?

Передусім, гадаю, це через українських мігрантів, що вертаючись на батьківщину, привозять звідти їх культуру. Хоча Італію взагалі здавна вважали законодавицею у сфері моди і харчування. А окрім того, українці та італійці досить подібні за менталітетом.

А ця мода на Італію, це глобальна тенденція чи суто українське явище?

Зрозуміло, що це й будь-деінде відчутно. Італійський бізнес шукає закордоном нові можливості через високі податки та кризові явища у своїй власній економіці. Але, наприклад, з німецьким бізнесом конкурувати йому важкувато. Перше його рятувала Польща, але зараз вона вже й сама стала на ноги. Була ще Румунія, та й там він в останні роки почувається невпевнено. Тому на черзі тепер країни ще з нижчим економічним потенціалом, та ж Україна, наприклад.

Але чи цей інтерес взаємний?

Тобто чи є в Італії мода на Україну? Що ж, в цьому питанні Італія доволі поділена. Значна частина італійців більше тяжіє до Росії і зневажає при цьому нашу країну. Це в них вже певна традиція. Чимало і таких, котрі б хотіли поєднувати: і з Росією співпрацювати, і з Україною. Тому їх ще треба переконати у перспективах співпраці саме з нами. Це було б легше зробити, якби було більше прямих авіарейсів до наших міст. Та в будь-якому разі з плином років ситуація покращується. "Буму" ще немає, та зацікавлення доволі серйозне.

А яким проєктам італійці надають в нас перевагу?

Якщо у Львові, наприклад, то вони шукають собі якусь простішу нішу: продукти харчування, ресторанний бізнес, освітні проєкти тощо. На якісь більші інвестиції з Італії розраховувати на разі не варто, тим більше, що вони й самі орієнтуються в цьому на підтримку з боку Євросоюзу, а там надають перевагу власне соціокультурній сфері.

Для початку…

Власне! Бо логіка в них яка? Вони наполягають на тому, що треба передусім з країною налагодити культурно-гуманітарне співробітництво: мовні контакти, зв’язки з університетами тощо. А тоді вже братися за якісь серйозніші речі… І, як на мене, це доволі розумний підхід. Адже Італія й сама має закордоном дуже потужну діаспору. Відтак, вони приділяють багато уваги подальшій експансії своєї мови та культури. Італійська держава навіть фінансово підтримує тих, хто нею в інших країнах займається. 

Італійські “північняки” і “південьці”

Але ж Італія і сама ментально і економічно розділена.

Вірно, Північ завжди мала ближчі зв’язки з Францією, Німеччиною тощо, і може  саме через це там люди більш меркантильні і їм здається, що вони годують південні регіони. На Півдні ж люди більше звикли жити самі по собі… Хоча, знаєте, в мене, наприклад, вистачає на Півдні знайомих, котрі б і самі хотіли відокремитися. Вони не хочуть, щоб з Півночі їм нав’язували невластивий їм стиль життя.

Але ж на Півдні для цього немає політичного проєкту. На відміну від Півночі, де існує Північна Ліга, наприклад…

Це тому, що на Півдні переважають патріархальні сімейні традиції і взагалі серйозно не цікавляться політикою, люди там воліють збиратися увечері сім’ями, насолоджуватися життям тощо; славетна італійська dolce vita – це якраз їх винахід.

Але чи зовні вони виступають єдиним фронтом?

Ну так, в стосунках з Євросоюзом, наприклад, хоч єдності між ними самими і немає.

А що, в них щось не так з Євросоюзом?

Річ у тім, що в них зараз зростає усвідомлення того, що ця цивілізація, цей меркантилізм, що насаджується їм ззовні, сильно зруйнували їх національно-культурну самобутність і надто згубно позначилися на їхніх християнських цінностях, що традиційно були дуже сильні в Італії. І тому зараз італійці намагаються чинити цьому опір.

Я чув, що часом лунають навіть гасла про вихід з Євросоюзу.

Ви знаєте, в Італії і справді часом дуже незадоволені політикою ЄС. Там дуже багато людей вважають, що в ЄС усім заправляє Німеччина із Францією, і вони дедалі більше нарікають на це. Але з іншого боку, в Італії перед Євросоюзом настільки великі борги, що якби вони зараз поставили питання про вихід звідти, чим би вони мали їх оплатили? Ніхто ж не погодився б за це розплачуватися територіями… Тому всі ці балачки політиків про вихід з ЄС – це радше для набуття політичного капіталу. 

Під охороною карабінерів

Але давайте нарешті про вашу палату. Як вона взагалі виникла, чия це була ініціатива?

Її засновники – два італійці, у минулому, до речі, карабінери (карабінери – своєрідна жандармерія в складі Збройних Сил Італії – ред.) – це президент та віце-президент палати. Я у їхній структурі генеральний секретар. Ми існуємо вже близько року. І це була власне їхня, італійців, ініціатива, адже досить багато їхніх підприємств мають бажання вийти на наш ринок, але в них існують певні побоювання та застереження. А наша організація перебирає певні посередницькі функції та надає їм підтримку. Йдеться, передусім, про середній та малий бізнес, бо великий, як правило, діє напряму.

Але рік це відносно небагато, чи є вже якісь досягнення?

Ну за цей час ми вже досить багато зробили. В Італії вже майже кожний регіон має у нас свого представника. Та й з наших регіонів представлено чимало… Я, наприклад, представляю палату у Львові, ми офіційно зареєстровані, хоч і не маємо ще приміщення. Та головне, що вимальовується вже певна структура. А далі – то вже реальна праця.

Ваші регіональні представники – які їх завдання та обов’язки?

Нам слід цікавитися, які українські підприємства хочуть вийти на італійський ринок, збирати від них відповідні запити і надсилати в Італію, а там вже наші партнери і їхня команда підшукують для них відповідні варіанти. Ну і навпаки, – їхній бізнес надсилає нам свої запити з Італії, від підприємств, які тут шукають українських партнерів.

А крім того?

А крім того ми ще організовуємо різні двосторонні імпрези, форуми і т.д. на теми “продукти харчування”, “мода”, “енергоефективність” тощо. От, як наприклад, недавно в Трускавці… Такі заходи дуже сприяють інтенсифікації співпраці між нашими країнами.

Італійці воліють борщ

Що б ви порадили нашим підприємцям, котрі хочуть вийти на ринок Італії?

Ну я одразу повторюся тут, що через високі податки займатися там виробництвом невигідно, а от реалізація власної продукції, – це досить перспективно. Передусім, наша сільськогосподарська продукція… І ще українській алкоголь там досить популярний.

Алкоголь? В Італії? Невже наші вина?

Та ні, горілка!

Горілка? Цікаво! А що, італійський менталітет взагалі допускає вживання горілки?

Так, допускає, але треба враховувати ще особливості їх культури. П’ятдесят грам горілки, наприклад, італійці можуть розпивати по дві-три години… Та й взагалі, в них там все навпаки: якщо в нас за столом починають одразу з міцних напоїв, то там спочатку “просекко” – ігристе вино, і далі вже, у міру задоволення апетиту, вони доходять до міцних. Тоді алкоголь краще засвоюється організмом і не такий шкідливий.

Ну так, але наші експортери певне мають озброїтися терпінням.

Так, і ще важливо пам’ятати про квоти. В нашої країни там на певні види продукції експортні квоти, це дуже вигідно, але потрапляє під них той, хто швидше рухається.

Ну гаразд, а тим, хто хоче знайти там партнерів, що б ви рекомендували?

Обов’язково налагодити особисті зв’язки, поїхати в гості і т.д. Познайомившись з вами, випивши кави, вони побачать що ви – надійний партнер і з вами можна мати справу. Бо телефоном можна спілкуватися роками, і без жодного результату. І ще дуже важливо знати мову. Адже італійці воліють обходитися без перекладачів, та й взагалі в них логіка така: якщо ти вивчив їхню мову, значить ти її любиш, а якщо ти любиш мову, значить ти любиш народ, а якщо ти любиш народ, значить з тобою можна мати справу.

Гаразд. А якщо навпаки – до нас у гості приїжджають італійці, ну наприклад, до нас, до Львова, куди їх найліпше повести? В якийсь італійський ресторан?

В жодному разі! Туди, де гарна українська кухня, бо вони завжди говорять: чого я, італієць, приїжджаючи в Україну, буду тут їсти щось італійське? Цього мені і вдома вистачає… Вони дуже полюбляють наш борщ, вареники та інші українські страви.

Автор інтерв'ю Костя Грек

Нагадаємо, сайт міста Львова 032.ua раніше публікував інтерв'ю з львівським письменником Костею Греком.