Як драматургія Івана Франка виходить на світовий рівень: 5 фактів про екранізацію “Захара Беркута”

10 жовтня у всеукраїнський прокат вийшов фільм “Захар Беркут”, знятий Ахтемом Сеїтаблаєвим та Джоном Вінном за мотивами однойменної повісті Івана Франка. Автори вже продали права на показ фільму за кордоном, зокрема, у США, Південній Кореї, Італії, Франції, Японії, Індії та Молдові - там він вийде під назвою “The Rising Hawk”.

Кореспондент сайту 032.ua побував на допрем’єрному показі “Захара Беркута” у Львові та вирішив розповісти про враження від фільму та про те, чого варто очікувати глядачам.

1. Наймасштабніший український проєкт часів Незалежності 

Дехто уже встиг охрестити фільм “Захар Беркут”, як наймасштабніший український кінопроєкт. І не без підстав. По-перше, це колаборація не лише українських та американських творців кіно, а й акторів, сценаристів та кіномитців також з Великої Британії, Казахстану та Монголії. По-друге, головні ролі у фільмі виконали відомі зірки голлівудського та українського кіно - це Роберт Патрік, Поппі Дрейтон, Томмі Фленаган, Алекс Макніколл, Андрій Ісаєнко, Олег Волощенко, Аліна Довбуш та інші.

По-третє, фільм мав досить великий бюджет - 113 мільйонів гривень, що дозволило розгорнути масштабні зйомки. Загалом до створення фільму залучили близько 500 акторів та каскадерів, які знімалися в батальних сценах. Багато сцен створювали в Карпатах, а для епічних зйомок фінального бою “з нуля” збудували “гірську ущелину” біля Києва, так само як і прототип селища Тухля.

По-четверте, для фільму розробили історично точні костюми різних персонажів. До роботи над ними залучили професійну художницю Антоніну Белінську та 40 народних майстрів і ремісників. Таким чином, глядач зможе побачити, як колись вдягалися селяни та бояри на Львівщині, як виглядало екіпіювання монгольських воїнів - усе до найдрібніших аксесуарів та зброї. Частину костюмів можна буде побачити на унікальній виставці, приуроченій до прем’єри “Захара Беркута”, що триватиме у музейно-культурному комплексі “Львіварня” до кінця жовтня.

По-п’яте, “Захар Беркут” отримав дуже потужну промоцію. І тут мова не лише про рекламу кіно перед початком прокатного сезону, але й про такі речі, як тематична поштова марка та срібна монета. Так, “Укрпошта” випустила марку з постером фільму “Захар Беркут”, приурочену до виходу в світ українського історичного екшену. “Ощадбанк” тим часом потішив нумізматів монетою із зображенням Захара Беркута, а також назвою фільму та датою його виходу в широкий прокат - 10 жовтня 2019 року.

Окрім цього, лідер гурту “Океан Ельзи” Святослав Вакарчук випустив кліп на пісню “Перевал”, яка стала офіційним саундтреком українського кіно. У відеоролику також присутні кадри з фільму, а кадри з вокалістом записували на знімальному майданчику, в створеній для “Захара Беркута” гірській ущелині.

2. Фільм про боротьбу за свободу і важливість єднання громади

Сюжет твору Івана Франка “Захар Беркут” розгортається 1241 року у селі Тухля (зараз - на території Сколівського району Львівщини). Тоді землями Галицько-Волинського князівства правив король Данило Галицький, діяв розподіл населення на бояр та селян, або як їх зневажливо називали представники вищого класу - “смердів”. Автор повісті ж показав, як одна невелика громада може протистояти не лише натиску тих, хто намагається керувати іншими, а й навалі цілої орди, якщо працює злагоджено і в єдності.

“До останньої краплі крові повинна боронити громада своєї свободи, свого святого ладу! І вірте мені, недалеко та хвиля, котра справді запотребує від нас крові! Будьмо готові й її пролити в своїй обороні!”, - каже Франковий Захар Беркут до громади тухольців. На жаль, ці слова актуальні для України й зараз.

Думку про те, що потрібно єднатися й відстоювати разом те, що дійсно важливо - державу та її суверенітет, вкладав і в екранізацію фільму режисер Ахтем Сеїтаблаєв. На шостому році війни з російським окупантом, який загарбав собі Крим та Донбас, не потрібно впадати у розпач та ділити владу, навпаки, слід об’єднатися заради спільної перемоги. І приклад тухольців показує, що навіть маленька, але злагоджена команда здатна перемогти в рази більшого агресора.

У цьому контексті “Захар Беркут” Івана Франка є одним із небагатьох творів в українській літературі, де наші предки не вмирають у тяжких муках й стражданнях, а відстоюють свою свободу та гідність, і з гонором перемагають. Це була, до слова, одна з причин, чому вирішили екранізувати саме цей твір, і приємно, що обрали саме його.

3. Екранізація неточно відображає сюжет Івана Франка (Обережно, можливі спойлери!)

Разом із гарним посилом фільму, який збігається із Франковим, сюжет все ж трохи змінили. Ввели кількох нових персонажів, наприклад, брата Максима Беркута Івана та їхню матір,  а також врятованого з монгольського полону Івана Богуна (який сильно нагадує відомого однойменного козака-полководця, що жив у 17 столітті) та інших героїв, котрі не згадуються у друкованому творі. Разом із тим, на презентації фільму, автори наголосили, що історичної точності в фільмі шукати не варто, так само як і в оригінальній повісті Івана Франка. У кіно “Захар Беркут” також було змінено, додано або вилучено деякі сцени, які зустрічаємо в повісті - тобто це однозначно не стовідсоткова екранізація, а радше фільм “за мотивами”.

Серед позитивних змін у кіно бачимо яскравий і плавний вступ, а також досить логічний перебіг подій. Сценаристи продумали, як показати ідилічний світ селян серед прекрасної природи, Карпатських гір, мирне життя згуртованої громади, яка з плином часу мусить давати відсіч ворогу. Попри вирізані та змінені сцени, зі сторони фабула сприймається без “білих плям”. Також ввели кілька сцен, щоб показати одного з головних героїв - Максима Беркута у хорошому світлі: це самопожертва заради порятунку маленької дівчинки, і як наслідок - потрапляння в полон до монголів, тоді як в оригіналі його взяли в полон у ході запеклого бою.

З того, що особисто мені не дуже імпонує - це зміна внутрішнього посилу твору через додані чи змінені сцени: зокрема, у фільмі бачимо вбивство сина монгольського хана, у зв’язку з чим головний монгол вирішує будь-що помститися тухольцям. Це певним чином виправдовує жорстокість персонажа у очах глядачів, змушує йому хоча б трохи співпереживати, тоді як у реальності монгольське військо було дуже кровожерливим саме по собі і прагнуло підкорити весь світ. 

Автори фільму також намагаються змусити глядачів полюбити антагоніста Тугара Вовка, який був зрадником свого народу, але попри це, показаний як хороший батько. Тоді ж як у Івана Франка зрадник - це однозначно негативний персонаж, якого зневажають і при першій можливості підозрюють самі монголи, і який лише перед самою смертю наважується зробити щось добре - врятувати Максима Беркута від ворожого меча.

4. Драматургія Івана Франка вийде на світовий рівень

До виходу на широкі екрани “Захара Беркута” виробництва 2019 року, українці мали лише один подібний фільм - від режисера Леоніда Осики, за мотивами цього твору, який побачив світ 1971 року. Там головну роль зіграв Іван Миколайчук. Його традиційно показували у школах після вивчення повісті Івана Франка за програмою, і він в більшості своїй збігається із друкованим твором, крім результату фінальної битви.

Колаборація українських та американських кіномитців із залученням акторів з різних країн дозволить показати історію одного з найвизначніших українських мислителів та публіцистів - Івана Франка світовій аудиторії. Так, “Захара Беркута” переосмислили, оформили в яскраву, динамічну “картинку” (не забуваймо, що це все-таки екшн за жанром), додали гарних костюмів та сцен бою - усе, відповідно до вподобань сучасних глядачів. Оскільки це кіно вийде, крім України, ще як мінімум у сімох країнах, є шанс, що тамтешні глядачі дізнаються більше про нашу країну з позитивної сторони та захочуть почитати твори Івана Франка.

5. Історичний екшн з елементами фентезі

Якщо у Івана Франка повість “Захар Беркут” - це гостра соціальна драма з історичними елементами, то екранізація 2019 року - це більше історичний екшн з епічними боями та гарними костюмами. Моментами можна помітити навіть “магічність” картинки, особливо, коли Захар Беркут іде на роздуми в гори, до озера чи стоїть біля каменя-Сторожа. У закордонного глядача такий продукт, знову ж таки, користується попитом, і скоріш за все, фільм знайде багато позитивних відгуків. 

З іншого боку, є ризик того, що кіно сприймуть суто як фентезійне, з огляду на те, що пересічний глядач буде незнайомим з історичними перипетіями України та сприйме його як вигадку. “Олії” у цей “вогонь” може додати й той факт, що виконавиця однієї з головних ролей - Поппі Дрейтон, яка зіграла Мирославу, доньку Тугара Вовка у фільмі, раніше знімалася у популярному серіалі в стилі фентезі - “Хроніки Шаннари”, за однойменним циклом книг письменника Террі Брукса. Хоча за моїм особистим переконанням, Поппі Дрейтон набагато краще зіграла у фільмі “Захар Беркут”, ніж у “Хроніках Шаннари”: було помітно, що вона старається вжитися в роль і пережити те, що на її місці могла б пережити українка.

Так само немає зауваг до гри інших акторів - як українські, так і зарубіжні зірки добре виконали поставлені перед ними завдання, відіграли по максимуму й старались донести до глядача основне риторичне питання фільму - що для кожного з нас є свобода і наскільки ми готові за неї боротися. Попри це, мені, як глядачці, дуже хотілося б побачити в головній ролі саме українських акторів, тому що вони краще знають історію нашої країни, яка постійно бореться й відвойовує своє право на незалежне існування, і могли б на підсвідомому рівні передати цей посил. Але у цій екранізації всі головні ролі виконують іноземці.

У підсумку, можу сказати, що фільм знятий добре: картинка “чиста” та відповідає часовому періоду, який обігрується в сюжеті. Звук, який почують в кінотеатрах - це професійний український дубляж. Сам же “Захар Беркут” знімали англійською мовою (так, так, наші актори також розмовляли іноземною). Тішить і музичний супровід сцен та головний саундтрек від “Океану Ельзи” - тут лише одні плюси. Особливо слід відзначити роботу над костюмами - група дизайнерів та майстрів пропрацювала кожен із 3000 костюмів до найдрібніших деталей, на які приємно дивитися. На увагу заслуговує і робота над декораціями - окремо створене для зйомок село та гірська ущелина не залишає байдужим.

Втім, не дуже потішила наявність графіки в фільмі, особливо в сцені, де Мирослава та Максим протистоять ведмедиці. І, звичайно, глядач не знайде тут точної екранізації за твором Івана Франка, хоча цей факт може потішити тих, хто не дуже любить читати, - фільм добре сприймається навіть без попередньо прочитаної повісті, як окремий, самобутній твір. Тож якщо ви хочете гарно провести вечір за переглядом фільму українського виробництва - сміливо можете купувати квиток на “Захара Беркута”. Додамо, що йтиме він у львівському “Кінопалаці” та “Планеті кіно” до 31 жовтня, у Multiplex - до 13 листопада.

Нагадаємо, раніше сайт 032.ua розповідав про враження від фільму “Заборонений” про Василя Стуса, який вийшов на великі екрани у вересні 2019 року.

Фото: 032.ua; кадри з фільму: "Планета кіно"