Історичні села Львівщини, яких ви більше не знайдете на карті України

У Турківському районі Львівської області, поблизу кордону з Польщею, розташований Регіональний ландшафтний парк “Надсянський”, сформований у долинах річок Яблунька (басейн Дністра), Ріка (басейн Сяну) та власне Сяну. Мало хто знає, але до приходу радянської влади на територію нинішньої Львівщини, у цих місцях було розташовано сім українських сіл, які цілковито знищили комуністи, а близько 7000 мешканців - виселили у 1944 - 1946 роках у межах “операції очищення прикордонної смуги”.

Кореспондент сайту 032.ua пропонує дізнатися більше про села: Соколики, Тернава Вижня, Тернава Нижня, Дзвиняч Горішній, Локіть, Дидьова та Журавин.

***

За свідченнями окремих дослідників, перші поселення на території сучасного Регіонального ландшафтного парку “Надсянський” з’явилися наприкінці 900-х років нашої ери, в часи Київської Русі. Масово на цій території почали селитися люди у 14 - 16 століттях.

Упродовж тривалого історичного часу тут сформувалася карпатська етнічна група бойків, які відрізнялися особливим діалектом, одягом та народними традиціями й побутом. Їхня культура залишалася незмінною аж до приходу радянських військ на територію нинішньої Турківщини.

Читайте також: Стефанія Шабатура: львівська килимарниця, що зуміла протистояти радянському режиму

Більшовики переселили тисячі людей на чужину, а після цього, упродовж 1957 - 1958 років, знищили наявні житлові будинки та навіть пам’ятки архітектури, в тому числі - сакральної (унікальні дерев’яні церкви бойківського та неоукраїнського типів).

У зв’язку з цим зникли такі церкви: Святого Дмитра, датована 1791 р., у селі Соколики; Святих апостолів Петра і Павла, датована 1889 р., село Тернава Вижня; Святого архистратига Михайла, 1894 р., Тернава Нижня; Успіння Пресвятої Богородиці, 1860 р., Дидьова; Св.арх. Михайла, 1905 р., Дзвиняч Горішній; Преображення Господнього, 1918 р., Журавин та Св.арх.Михайла, 1927 р., Локіть.

***

Соколики

Фото: sokolikigorskie.com

Село Соколики з’явилося у Турківському районі Львівщини приблизно 1556 року. Заклав його польський воєвода Петро Кміт. За сотню років у селі з’явилася церква, принаймні 1640 року є перша згадка про таку в податковому реєстрі. Наприкінці 18 століття тут збудували дерев’яну тризрубну церкву Св. Дмитра, біля якої вже у 1931 році звели нову муровану сакральну споруду.

Читайте також: Юрій Дрогобич: 12 фактів про вченого-астронома, родом з Львівщини

На початку ХХ століття у Соколики прокладають залізницю та будують станцію. Село перетворюється на невелике містечко та місцевий центр деревообробки, почав розвиватися літній туризм: до 1937 року тут звели 7 будинків відпочинку та молодіжний Карпатський Дім “Байка”. Після виселення села, дерев’яну церкву зруйнували, а в мурованій облаштували спостережний пункт прикордонних військ. У наш час містечко входить до складу Польщі, а в церкві, що збереглася, планують відкрити музей виселених сіл.

Тернава Вижня

Фото: Вікіпедія

1444 року територію, де зараз село Тернава Вижня, надали для рицаря Занка з Турки. Пізніше на підставі привілею для священика Василя Ільницького, 1537 року над річкою Сян з’явилося й саме село. Упродовж кількох століть, тут спорудили три церкви: першу - 1655 року, другу (дерев’яну)  - 1746 року, і 1889-го - церкву Св.апостолів Петра і Павла, яку розібрали після Другої світової війни.

До початку світових воєн, село славилось виробами з буку: елементи меблів експортували до Франції, Бельгії та Нідерландів. Для понад 800 осіб у селі відкрили читальню “Просвіти” (1930 року). До 1946 року усіх мешканців виселили з рідних домівок. Донині збереглося лише дев’ять садиб, де мешкає близько 30 осіб. Тернава Вижня зараз входить до складу Польщі.

Тернава Нижня

Так само, як і Тернава Вижня, це село було засноване 1537 року, на підставі привілею, наданого краківським воєводою Петром Кмітом священикові Василю Ільницькому. Відомо, що тут уже в 1640-му році була церква, а у 18 століття з’явився дерев’яний храм, що простояв близько ста років. 1894 року на правому березі Сяну звели церкву Св.арх.Михайла, як розібрали комуністи. Церковний інвентар вдалося зберегти і передати в сусідню церкву у селі Верхня Яблунька.

Читайте також: Артур Гроттґер: 19 фактів із життя львівського художника епохи романтизму

До окупації Галичини радянськими військами, на території села мешкало сім шляхетських сімей, функціонував паровий тартак. Із 1939 до 1946 року з села виселили майже тисячу осіб, станом на 2004 рік, на рідних землях було зафіксовано лише 40 людей. У цьому місці збереглися руїни мурованої дзвіниці біля церкви. Сам населений пункт входить до Підкарпатського воєводства Польщі.

Дзвиняч Горішній

Фото: Генрик Квятек

Колишнє лемківське село над Сяном - Дзвиняч Горішній - територіально опинилося б тепер частково на території Львівської області, частково - на території Підкарпатського воєводства у Польщі. Про цей населений пункт, закладений до 1529 року, тепер нагадує лише фундамент церкви Св. арх. Михайла 1905 року, яку знищили після Другої світової війни. Окрім цього, у селі було дві дерев’яні церкви, датовані 1589 та 1789 роками, які донині не збереглися. Особливістю населеного пункту було те, що місцевий священник Юрій Кміт вивчав бойківський фольклор та навіть створив “Словник бойківських діалектів”.

Локіть

Перші згадки про село Локіть (також - Локоть, або Лікоть) датуються 1565 роком, а про першу місцеву церкву - 1589-м. Орієнтовно, через 150 років, 1737-го у селі будують дерев’яну церкву Св.арх. Михайла, яку перебудували у 1927-му році, а 1955 - знесли радянські прикордонники. Втім, церковний інвентар зберігся, його перенесли у сакральну споруду села Боберці. Станом на нині, на території села, де колись мешкало 466 осіб, залишилися лише фундаменти церкви та кілька могил на цвинтарі, які відновили представники родини Ліміч, встановивши там три хрести і обеліск.

Дидьова

Джерело: Вікіпедія

1529 року на території Турківського району заклали село Дидьова, де вже у 1589 році діяла церква. Місцеву святиню перебудували 1740 року, але вона згоріла у 1859-му. Через рік після пожежі тут спорудили ще одну дерев’яну тризрубну церкву Успення Пресвятої Богородиці, яку 1956 року зруйнували радянські прикордонники. Місцеві мешканці вберегли церковний інвентар і перевезли його на Сокальщину, у село Дністрик Дубовий, де він зберігався до 1993 року. Уже в наш час місцеві мешканці встановили на місці церкви в Дидьовій інформаційну табличку, але саме село належить до території Підкарпатського воєводства Республіки Польща.

Читайте також: Іван Боберський: 15 фактів про “батька українського тіловиховання”

Дидьова особлива тим, що тут з дружиною бував відомий український письменник Іван Франко - вони приїжджали до хорошого друга, місцевого священика отця Івана Кузіва, знавця етнографії бойків. У селі також діяла рільнича спілка “Сила” і читальня “Просвіти”. На території колишнього села збереглися руїни підірваного у 1960 році дворища, руїни “будинку столяра”, де власне гостював Іван Франко, кілька могил на цвинтарі та два придорожніх хрести.

Журавин

Джерело: Вікіпедія

Бойківське село Журавин, згідно зі знайденими документами, почали заселяти до 1444 року, ще коли ці території належали рицарю Занку з Турки. Воно вважається одним із найдавніших поселень у долині верхнього Сяну. Із 16 до 19 століть тут спорудили три дерев’яні церкви. Журавин славився невеликим василіанським монастирем та пивоварнею, село також було розташоване на місці, де проходили торгівельні шляхи в Європу. Після Першої світової війни сакральна архітектура села дещо постраждала, тому місцеві мешканці 1918 року збудували тут в неоукраїнському стилі церкву Преображення Господнього, яку зруйнували комуністи у 1957 році. Церковний інвентар перевезли в село Дністрик Дубовий і Жукотин на Львівщині. Усі 808 українців, які тут мешкали, так і не повернулись додому після операції “очищення”.

***

Разом з тим, на території Надсяння уціліли  окремі села, куди ще можна приїхати подивитись на унікальні храми 18 - 19 століть - це Верхня Яблунька, Нижня Яблунька, Верхній Турів, Боберка, Нижній Турів, Дністрик Дубовий. У багатьох церквах ще можна побачити ікони Риботицької школи та літургійні книги зі старих, вже неіснуючих, дерев’яних бойківських церков, споруджених у 16 - 18 століттях. Добратися туди можна рейсовими автобусами або потягом Львів - Сянки - Ужгород.

ПОВНЕ АБО ЧАСТКОВЕ КОПІЮВАННЯ МАТЕРІАЛУ ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ ТА ВВАЖАЄТЬСЯ ПОРУШЕННЯМ АВТОРСЬКИХ ПРАВ