Сашко Брама – про пішу експедицію, проект Orpheus UA і backstage незалежного театру

Сашко Брама – львівський незалежний театральний діяч, режисер, драматург, який займається експериментальним, пошуковим театром на базі документалістики. Orpheus UA – його новий проект, який почався з авантюрної ідеї пройти пішки Україну, від кордону з ЄС до лінії фронту на Сході. Подорож тривала сім місяців, а маршрут пролягав через місцевості, про які не розповідають в туристичних довідниках.

Отриманий досвід став приводом для створення сценічного дійства, робочу версію якого можна буде побачити 30 квітня в Lem Station.

З чого все почалось? Що підштовхнуло тебе відправитись в експедицію Україною? 

На фото: Андрій Бачко та Сашко Брама.

У житті відбувся своєрідний болючий перелом, тому потрібен був "екологічний наркотик", такий собі спосіб втекти від самого себе, спроба розчинитись в безглуздих пригодах, зустрітись з невідомим. Це мабуть особиста, глибинна причина. Крім того, була цікавість та мистецькі амбіції.

Пам'ятаю, як незадовго до подорожі завантажив собі на телефон офлайн-карту України і частенько зависав, розглядаючи її в масштабі – читав назви населених пунктів, про які ніколи не чув і з хвилюванням уявляв, кого там доведеться зустріти.

Я знав, що це буде унікальний досвід і якщо його не конвертувати в мистецтво, то він буде втрачений. Ідея дуже нелегка в реалізації: я розумів, що самому буде важко, тому запропонував своєму другові Андрію Бучко відправитись разом в подорож, щоб потім зробити з цього виставу. Андрія нічого  не тримало у Львові, тому він "підписався". Ми витратили свої останні гроші на техніку та спорядження і відправились поїздом в Чоп, звідки й розпочалась наша експедиція. Тривала вона сім місяців. Все закінчилось на лінії фронту в селищі Верхньоторецьке.

Чому ви вирішили обрати піший спосіб пересування? 

Ми хотіли помістити себе в максимально екстремальну ситуацію. Піша подорож нетуристичними маршрутами є для цього чудовим способом. Ідея полягала в тому, щоб бути максимально відкритими до зовнішнього середовища, і повністю довірились дорозі так, ніби вона має скласти драматургію майбутнього твору. 

"Orpheus UA" – це твій 5 проект. Розкажи читачам 032.ua, про нього детальніше. 

Зазвичай, щоб створити виставу, режисер бере текст п'єси з полички, читає його, розробляє концепцію та реалізує її на сцені. Ми вирішили спробувати прочитати життя з першоджерела та інтерпретувати прочитане, розклавши його на структурні елементи, образи та метафори. Отже, перший етап проекту, який ми назвали Enter UA, мав суто дослідницький характер.

На другому етапі почалась безпосередня робота над сценічним твором, який отримав назву Orpheus UA. Така назва виникла в процесі концептуалізації зібраних матеріалів. Спробую пояснити. Щоб узагальнити враження від подорожі потрібен був художній образ, який би виконував функцію своєрідного "дзеркала" реальності. Таким образом для нас стала постать Орфея, що йде в царство мертвих, тільки в нашому випадку його шлях проходить через сучасну Україну. 

Що ти взяв за драматургічну основу? Який концепт нового проекту?   

В якості драматургічної основи ми використали орфічний міф. Звернення до універсального міфологічного сюжету дозволяє створювати багатошаровий асоціативно-символічний підтекст, в якому виникає зв’язок між конкретним (історичним, національним) та універсальним, безкінечним. Маршрут подорожі головного героя в царство мертвих проходить через сучасну Україну, від кордону з ЄС до Донбасу. Цей маршрут демонструє множинність української реальності, сплетеної з суперечностей і болісних процесів формування суспільства. 

У творі ми розглядаємо людину, як індивідуальність, що міцно "вмонтована" в певну культурно-соціально-політичну структуру, але по-справжньому їй не належить. І тому її вищою метою є постановка онтологічних питань про своє буття: хто я, яке моє призначення? Під впливом повсякденності ці питання втрачають свою актуальність, але в кризовий період людина до них повертається, щоб пройти цей складний внутрішній (міфічний) шлях власного становлення.

Цей внутрішній шлях в Orpheus UA ми свідомо робимо зовнішнім і прокладаємо його через сучасну Україну, яка є відповідним кризовим фоном для історії становлення. І це становлення не тільки окремої особистості, а й цілого суспільства, як єдиного організму. Його найболючіші точки ми віддзеркалюємо в історії звичайної людини, яка намагається пройти великий шлях Орфея, шлях прозріння та очищення через біль.

Якщо говорити про форму, то наш твір абсолютно не має нічого спільного з так званими класичними театральними постановками чи документальним театром. Orpheus UA – це концерт-перформанс з мультимедійним супроводом (медіаконтент розроблений на основі постановочних та документальних  відео, відзнятих за час експедиції).

Хто з тобою працює над проектом? 

Ми співпрацюємо з берлінським post theater. Це інтернаціональна театральна група, до складу якої входять Макс Шумахер, Хіроко Танакаші та Йоанн Треллу. Post theater тривалий час займаються міждисциплінарними мистецькими практиками, що базуються на медіа, технологіях та дослідженнях.

Спільними зусиллями ми розробили візуальну концепцію твору, тепер працюємо над медійним контентом. А щоб вирішити певні нетипові технічні завдання, які постали перед нами в процесі реалізації проекту, Йоанн Треллу розробляє відповідне програмне забезпечення, за допомогою якого здійснюватиметься керування проекціями, звуком та світлом. 

На фото: прообрази персонажів з проекту Orpheus UA

Музику для перформансу написав Тімур Гогітідзе з гурту "Атмасфера". Те, що він створив, неможливо віднести до якогось конкретного стилю, оскільки це - постмодерний мікс, в якому звучання "балансує" від експериментальної електроніки до етнічних мотивів, від танцювальних бітів та репу до сучасної опери. І це не абстрактна музика, а вдумливий вислів, який несе в собі конкретні емоції.

Без перебільшення можу сказати, що проект тримається на професійних, "прокачаних" музикантах, які виконують наживо всі треки під час перформансу: Іра Лобанок (клавіші, плей беки, аранжування), Іванка Шкварок (вокал), Тіна Ржас (електро віолончель), Альона Коваленко (електронні барабани). Але в структурі перформансу вони не просто музиканти, а метафоричні персонажі, що являються своєрідною алюзією на античний хор, на глибинні процеси підсвідомого, де народжується музика. Таємничі, містичні образи / костюми для музикантів розробили та реалізували дизайнерка Оля Гонтар спільно зі скульптором Петром Петровським.

"А ще збулась моя мрія як режисера – маю честь співпрацювати в цьому проекті з прекрасною актрисою Оксаною Черкашиною. Я, насправді, не уявляю, хто б міг би справитись з тими завданнями, які стоять перед нею в цьому творі. Її персонаж перебуває на межі між світом живих і світом мертвих, він є своєрідним дзеркалом соціального болю. По суті Оксана має справу з тим, що важко розказати словами, але про це можна говорити на глибшому рівні  (мовою підсвідомого) – тілом, звучанням голосу. Такий метод потребує серйозної внутрішньої роботи, своєрідної медитації та досвідченого наставника, роль якого виконує хореограф Інна Фалькова. Але хореографія – це не танці, в нашому випадку це осмислена робота над внутрішнім станом, в результаті чого виникає рух, або його відсутність".

Також у нас є так званий "інженерний цех". Саша Іванічєв, Саша Сергієнко та Женя Шелюх – це адепти "цеху". Хлопці займаються різноманітними видами "технічної магії". Ілюмінація на костюмах, механізована і запрограмована велетенська декорація – все це справа їхніх рук.

Ще є аналітичний відділ, до складу якого входять: режисер Андрій Май, соціолог Вікторія Бриндза, психоаналітик Олена Груздєва та георгаф Роман Лозинський. Це велика вдача - мати можливість консультуватись у досвідчених фахівців з різних галузей знань. На певних етапах реалізації проекту виникає така потреба. Міждисциплінарний підхід дає можливість пропрацьовувати тему на різних рівнях. 

Orpheus UA я жартома називаю "народним" проектом, оскільки він є результатом зусиль великої кількості народу. На жаль, формат цієї статті не дозволяє згадати всіх поіменно. 

Чим для тебе особисто є театр?

Багатогранна тема. З одного боку, те, чим я займаюсь, вже давно вийшло за рамки театру і перетворилось на такий собі філософський стиль життя. Час від часу вдається на цьому заробити, щоб покрити свої скромні матеріальні потреби. Окрім романтики, театр приносить в моє життя також і рутину: проекти супроводжуються великою кількістю адміністративної та організаційної роботи, яка мені не особливо до душі.

Ніколи не сприймав театр як ціль, швидше – як засіб чи інструмент. Мова йде про інструмент дослідження меж світу, в якому живу. Існує такий напрямок в філософії йоги, який називається гьяна йога. Це філософсько-теоретичне дослідження світу, своєрідний шлях, кінцевою точкою якого є висновок, що оточуючий матеріальний світ не є нашим вічним домом, оскільки всі матеріальні форми тимчасові, а ти – вічний. З цієї точки починається пошук вищої реальності, і в моїх роботах це відображається.

Як поміняти сприйняття "театру як нафталіну", але при цьому не йти в надмірний андеграунд?

Насправді, не бачу сенсу нічого міняти, за нас все і так змінить час. Краще чесно і тихенько займатися своєю справою. Кожен митець має власний шлях, то нехай йде з миром в "нафталін" чи андеграунд.

Є театр вчорашній і є театр завтрашнього дня, але найважливіші речі завжди відбуваються в людському серці, яке я вважаю онтологічним позачасовим виміром. Моє завдання, як художника, потрапити в цей вимір і поговорити з Людиною про те, ким ми є і куди йдемо. Звичайно, що роблю це на власний смак та в силу власних умінь.

"Нафталінний театр" і "надмірний андеграунд" – це як дві політичні сили, у яких є свої прибічники та противники. Але коли ти купив квиток, або взагалі прийшов "на шару", і таким чином опинився в позиції глядача, то потрібно набратись терпіння і сприймати те, що пропонують зі сцени. Знаю, іноді буває дуже важко, але можна спробувати докласти зусиль, щоб зрозуміти інших. Набагато простіше поділитись на групки і ненавидіти один одного. 

Знаю, що в тебе були покази вистав за кордоном. Хто цільова аудиторія твоїх проектів тут і там? Що, на твою думку, приваблює західного глядача? 

За кордоном ми виступаємо виключно на фестивалях, які відвідує фестивальна аудиторія. Фестивалі зазвичай мають певну артистичну місію або тематичний фокус, і відповідно до цього шукають твори в різних країнах. Нас іноді знаходили завдяки статтям в закордонній пресі, або ж ми самі надсилаємо заявку на участь, яку опрацьовують куратори і приймають рішення. Тому як такої цільової аудиторії за кордоном ми не маємо, оскільки тут все залежить від того, чи наш перформанс цікавий для фестивалю.

Вперше виїхали за кордон з проектом R+J. Це історія про сучасних українських Ромео і Джульєтти, які стали жертвами поточного конфлікту. Історія розказана у форматі концерту важкої альтернативної музики. Ми сиділи, репетирували матеріал в запльованому підвалі, куди нас нелегально проводив друг. Не було грошей на репетиційку, тому викручувались, як могли. Якість матеріалу була жахлива, але прийшло запрошення на фестиваль Radikal Jung в Мюнхен.  Причини запрошення, на мою думку, очевидні – інтерес до країни третього світу, де відбувається війна. Але ми отримали можливість, і це мало позитивний вплив на розвиток проекту. Ми почали ще більше і серйозніше працювати, якість роботи значно зросла.

Проект R+J

Після Radikal Jung з'явилися інші запрошення, і ми продовжували покращувати роботу від виступу до виступу. На сьогоднішній день ми вже досягли певного конкурентоспроможного рівня, наш проект "Осінь на Плутоні" запрошений в Берлін на Theatertreffen-Stückemarkt. Це крупний і важливий театральний фестиваль, цього року вони отримали понад 360 заявок з 65 країн світу і відібрали 5 проектів. І нам надзвичайно приємно опинитись в цьому списку.

Що стосується аудиторії в Україні – знаю точно, що кільком моїм друзям подобається моя творчість.

Хто твої улюблені режисери, і чи є у тебе приклади для наслідування? 

Найперші, хто приходять на думку це – Ромео Кастелучі та Rimini Protokoll, хоча крім них є багато неймовірно цікавих і талановитих митців, якими можна захоплюватись, яким можна заздрити, у яких можна вчитись, але наслідувати їх не можна. У мистецтві наслідування – це дорога в нікуди. Кожен митець має власний шлях і кожен із них платить власну ціну за своє мистецтво.

Андрій Бачко та Сашко Брама в Івано-Франківську

Ти слідкуєш за діяльністю наших сучасних театрів і студій? 

Оскільки серед друзів у Facebook у мене багато театралів, то постійно дізнаюсь зі стрічки новин про діяльність різних театрів. Також читаю інтерв'ю з колегами або статті про їхні роботи, тому з контекстом більш-менш знайомий. Зараз багато цікавих речей відбувається в українському театрі, за рахунок чого формується середовище для професійного росту. Театр стає різноманітнішим. 

Як, на твою думку, держава повинна підтримувати культурні проекти, і як має відбуватися ця взаємодія?

Прекрасним прикладом такої підтримки є діяльність Українського культурного фонду. Вони підтримують проекти різних форм організації на конкурсній основі. Найбільше тішить, що цим опікуються адекватні, професійні люди, які мислять стратегічно. Все відбувається прозоро, в умовах здорової конкуренції.

Думаю, що в найближчі роки ми спостерігатимемо стрімкий розвиток української культури. Це дуже тішить. УКФ не тільки "роздає" гроші на класні проекти, як на мене, він в першу чергу формує високі професійні стандарти роботи. 

Які культурні ініціативи критично потрібні Україні зараз? 

Я не експерт в питаннях культури, можу лише виразити деякі свої скромні думки, що базуються на власному досвіді. Щоб України стала більш помітною на світовій культурній мапі, нам потрібно розвивати інноваційний сектор, оскільки він визначає вектор розвитку культури. Інноваційні культурні проекти передбачають використання новітніх технологій та міждисциплінарних практик. Не даремно УКФ цього року започаткували окрему програму, завданням якої є розвиток інноваційних культурних ініціатив. 

"З часу подорожі Україною, мене почало особливо хвилювати утопічне питання культури, як певного суспільного блага. Більшість території України – це провінція, культурний рівень якої доволі убогий. Якщо у великих містах ще щось відбувається (хоча це їх не робить ні моральними, ні щасливими), то в містечках та селах –  тотальна безпросвітність. Найбільш активний соціальний сегмент – молодь, не має куди себе подіти, крім інтернету, трави та пива. Було б чудово запропонувати їм альтернативу у вигляді творчості".

Тут не про якесь високе мистецтво йдеться, а про мистецтво, як інструмент розвитку та формування особистості, як спосіб самовираження та налагодження комунікації. Воно вчить мислити, пізнавати та висловлюватись. Я розумію всю важкість ситуації і знаю, що лежить в основі піраміди Маслоу, але мені здається, що розвиток культурних ініціатив на периферії надзвичайно важливий. Я захоплююсь людьми, які працюють в цьому напрямку. Сам також маю намір зробити щось подібне в майбутньому.

Також мені дуже імпонує ідея розвитку різних форм інклюзивних культурних ініціатив. Це необхідна соціальна терапія для українського суспільства, в основі якої лежить повага до інших.

Як в ідеалі повинна бути побудована театральна "екосистема"? Чого не вистачає нашій?

Я, на жаль, не знаю як все має бути в ідеалі. В Україні поки що нема театрального ринку. Державний театр в більшій мірі безнадійний, ключові перетворення відбуваються в першу чергу в незалежному секторі, але він доволі незахищений.

Щоб стати сильним і конкурентним, незалежний театр повинен почати заробляти. Думаю, це основний виклик для мого покоління. На даний час я, як представник незалежного сектору, заробляю лише за кордоном. Покази в Україні приносять смішні гроші. Але це, мабуть, і моя вина, бо не навчився продавати свої роботи. 

Бачу сенс в колаборації між державним та недержавним сектором. В Україні цей процес вже розпочався, але поки що він не такий активний, яким міг би бути. Колаборація приносить користь, як для перших так і для других – більш креативний незалежний сектор отримує ресурсну базу, а державний театр отримає живий імпульс.

Мені здається, що важливим сегментом "екосистеми" є аматорський театр і його потрібно розвивати та підтримувати, оскільки там є всі ознаки життя – свобода, незаангажованість та любов до справи.

Потрібна мережа театральних фестивалів високого рівня. Ми виступали зі своїми перформансами в Україні та за кордоном. Це колосальна різниця. Фестивалі важливі тим, що демонструють досягнення, формують тенденції та ринок. Якщо фестиваль міжнародний, то це вплив на імідж країни. 

Розкажи, що чекає глядачів 30 квітня?

Всі учасники проекту Orpheus UA живуть в різних містах України, тому ми працюємо в сесійному режимі – збираємось на репетиції у Львові раз на місяць і сконцентровано працюємо. В кінці кожної сесії відбуваються публічні виступи. Раніше вони були закритими, тепер матеріал відкритий для всіх охочих. Люди можуть наживо слідкувати за еволюцією проекту. Виступ 30 квітня для нас по-своєму особливий, ми вперше будемо працювати зі сценографією – це велетенський механізований "монстр" зі скла та заліза.

Я дуже вдячний керівництву Lem Station, що впустили нас з цим "монстром" у свій простір. Не знаю, чи дали б ми раду з ним десь у парку. Також на цю сесію приїдуть наші німецькі партнери. До речі, для них це - перший візит в Україну. Майже рік тому ми зустрічались в Берліні, після чого працювали в онлайн-режимі, і ось - знову жива зустріч!

Усі фото надані Сашком Брамою з особистого архіву

Читайте також: 10 крутих гуртів зі Львова, про які ви могли не знати

Повне або часткове копіютвання матеріалу забороняється і вважається порушенням авторьських прав.