• Головна
  • Вчителька зі Старого Самбора написала відкритого листа колезі, що голодує під стінами Львівської міськради
09:33, 30 липня 2018 р.

Вчителька зі Старого Самбора написала відкритого листа колезі, що голодує під стінами Львівської міськради

30 липня у редакцію 032.ua звернулася вчителька зі Старого Самбора Людмила Білич, яка написала відкритого листа своїй колезі зі Львова - Стефанії Вовк. Остання більше тижня тому розпочала безстрокове голодування на площі Ринок, при вході у Львівську міську раду.

Долі обох жінок дуже схожі - обидві навчають молодші покоління, обидві мають стаж роботи більше двадцяти років і обидві почуваються безхатьками, оскільки досі не отримали від держави обіцяного житла.

Нижче публікуємо листа підтримки від Людмили Білич без змін:

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ГОЛОДУЮЧІЙ ВЧИТЕЛЬЦІ М. ЛЬВОВА П. СТЕФАНІЇ ВОВК, ВЧИТЕЛЯМ ТА ВИСОКОПОСАДОВЦЯМ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

"Доброго дня, незнайома мені шановна Вчителько-героїне! Саме так, героїне. Відпрацювати в школі 50 років – це справжній героїзм. Незважаючи на те, яку категорію чи звання Ви маєте. Героїня і тому, що в наш важкий час не побоялася виступити на захист своїх прав.

Я глибоко вражена Вашим вчинком. Але така вже наша вчительська доля, що мовчимо. Навіть коли принижують і знущаються над нами. Бо ми «вчителі», мусимо бути зразком в усьому. І на справжній вчинок ідемо лише тоді, коли вже нема іншого виходу!

Вчителька зі Старого Самбора написала відкритого листа колезі, що голодує під стінами Львівської міськради, фото-1

(На фото: Стефанія Вовк, львівська вчителька, яка голодує біля Ратуші)

Я вчителька м. Старого Самбора. Чимось наші долі схожі, тому розумію і підтримую Вас. Також сама виховувала дитину. Так як і Ви, сьогодні опинилася на вулиці. З тією різницею, що відпрацювала ще тільки 28 років. Так як і Ви, прийшла по розподілу на роботу в Старий Самбір. Прийшла на заклик держави вчити маленьких Старосамбірчан після закінчення університету. З твердою гарантією ще тодішньої держави отримати квартиру максимум на протязі 3-х років. Але… Обіцянки залишилися лише на словах…

Ми, вчителі, благородні люди. Житло в першу чергу було потрібно сімейним, багатодітним, воїнам-інтернаціоналістам. Прожила голодні і холодні 90-і роки. Одинока, з малою дитиною, старенькою матір’ю. Житло? Та про що ви? Яке житло? Єдиним шансом вижити залишалася кімнатка матері у старому будинку без зручностей. Але, на жаль, ця мамина квартира знаходилася в центрі міста. Старий одноповерховий будинок. Земля під будівництво. Кому з львів’ян це не знайомо… В квітні минулого року пожежа. «Зовсім випадково…».

«Зовсім випадково» 2 години не викликалися пожежники… Та й вони їхали тільки …45 хвилин. Будинок в центрі міста (на диво!) згоряє майже повністю. Страшні слова звинувачень працівників Старосамбірської міської ради у тому, що була «пасивна, бо працювала за копійки в школі, а не заробляла собі на житло». Страшні слова сусідів «ми з мєнтами вирішили, як не замовкнеш, то тебе зроблять винною!». Що тепер. Сусіди «не винні» (так вирішила поліція). Від міської та районної влади відшкодування ніякого. Дивно, що в інших випадках влада допомагає погорільцям. Але для того, певно, потрібно бути не вчителем…

Читайте також: Відійшла у вічність львівська журналістка Марта Кінасевич

Від життя на вулиці захистили сторонні. Тимчасово приютили… Скільки ще пощастить проживати не на вулиці – не знаю. День…Тиждень…Місяць… Без шансу на майбутнє… Прекрасно розумію, що орендувати квартиру на вчительську зарплату дуже важко. Вийшовши на пенсію – неможливо! Розумію, що на старість залишуся доживати бомжем на смітнику. Страшно, коли в державі бомжами є алкоголіки, наркомани… Але, коли бомжами, приреченими до життя на вулиці, стають кращі люди суспільства, вчителі, – це дикість!

Це беззаконня влади в першу чергу! У Законі України чітко записано ст. 54, що вчителі мають право на отримання житла в першочерговому порядку, на отримання службового житла. Кожна місцева влада повинна про це потурбуватися. Але, на жаль, у влади кошти знаходяться лише для забезпечення житлом прокурорів та вищих поліцейських чинів. Прикро, що слова Президента, Прем’єра, Міністра освіти про повернення престижу вчительської праці, про турботу держави про вчителя, - звучать швидше як насмішка і цинізм!

Розрекламоване підвищення зарплати вчителя в півтори рази спричинило тільки негативне ставлення суспільства до вчителя. І якось тихо і непомітно була піднята мінімальна зарплата у 2,5 рази! І, о диво, зарплата вчителя без категорії і мінімальна зарплата прибиральниці зрівнялися! На моє звернення до високопосадовця Львівської області з проханням про допомогу у прямому ефірі «Дивись.інфо» отримала відповідь: «Вчителі тепер мають велику зарплату». На запитання: «Як же ж за «велику зарплату» в розмірі 6 тис. грн утримувати студента, орендувати житло, і купити квартиру?» - відповіді не отримала.

Пані Стефаніє! Я не дивуюся тому, що наші колеги мовчать, не виступають на Ваш захист. Страх, «як би чого не вийшло!». На жаль, саме такий страх супроводжує вчителя все життя! Мені ж говорять мої друзі-вчителі «Як же ти не боїшся». Не боюся, бо вже нема що втрачати!

І чи може заляканий вчитель навчити дітей відстоювати свої права в сучасному світі, коли сам боїться своєї тіні! Чому я не вчинила поки-що такого сміливого кроку, як Ви? Були погрози міського голови і поліції. Очевидно, в Старому Самборі демократія менш діє, ніж у Львові. Але це поки що…

Найбільше прикро за мовчання наших безпосередніх керівників: керівника Департаменту освіти і науки обласної державної адміністрації п. Любомири Мандзій, голови Львівської обласної просвіти працівників освіти п. Марії Яцейко, до яких і я, і Ви, напевне, неодноразово зверталися. «АДЖЕ ЗА НАЛЕЖНИЙ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ЗАХИСТ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ ПРАЦІВНИКІВ ОСВІТИ НАМ ТРЕБА БОРОТИСЯ СПІЛЬНО. ЛИШЕ У ЄДНОСТІ НАША СИЛА», - читаю на сайті профспілки. Так де ж наша єдність, шановні колеги? Біда може статися з ким завгодно!

Якщо ми не можемо захистити один одного, наші права – чи можемо ми тоді називатися вчителями?! А Вам, шановна пані Стефаніє, щиро бажаю сили, терпіння і мужності. А ще підтримки колег. Успіху Вам, не здавайтеся і бережіть себе. З повагою Білич Людмила Іванівна, вчитель м. Старий Самбір."

Читайте також: У міській лікарні Нового Роздолу померла 17-річна вагітна дівчина, - ФОТО

Фото на головній - ілюстративне

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Львів #новини #032 #вчителька #відкритий_лист #голодування
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити

Коментарі

Оголошення
live comments feed...