Мирослав Данилків — про транспортні проблеми Львова, суспільну мораль і скандали з УПЦ МП

Сайт 032.ua продовжує спецпроект “Кава з депутатом”. Цього разу у фокусі опинився депутат Львівської міськради від «Української Галицької Партії» — Мирослав Данилків, який представляє виборчий округ №17 (смт Рудне).

Досьє:

Народився 1960 року у Львові. Закінчив Львівський лісотехнічний інститут за кваліфікацією «Інженер-економіст» та Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за кваліфікацією «Магістр державного управління». Із 1995 по 2011 — працював у ТзОВ «Чебрець», ПП «ЛЮТ», ТзОВ «Тетра», ТзОВ «Ю. КОМ»; у 2011 році — директор ЛКП «Сяйво». Голова об’єднання «Християнська Україна».Член постійної комісії із питань інженерного господарства, транспорту, зв’язку та житлової політики ЛМР.

Пане Мирославе, упродовж тривалого часу Ви працювали на кількох підприємствах. Чому вирішили піти у політику?

Піти у політику мене мотивувала громадська робота: я прийшов з середовища, властиво, християнського, яке є представлене у громадянському суспільстві України, але наразі себе не дуже афішує. Мене мотивувало також те, що у силу своєї праці в громадському об’єднанні «Християнська Україна», ми робили добрі справи (зокрема, започаткували Школу християнського аніматора), а з позиції влади є багато можливостей зробити добрі справи, які дадуть позитивний результат. І хоч політична діяльність на рівні міста - більш господарська, ніж політична, але все одно є можливості вплинути на певні речі.

Як Ви приєдналися до “Української Галицької Партії”?

Тому що це - партія нова, яку творять молоді політики, а я себе теж відношу до молодих політиків, оскільки в політиці не є давно. Ми працюємо всі разом на імідж нашої партії, слухаємо одне одного. Мені були пропозиції й з інших політичних структур, але якось (може, з Божого провидіння, може з того, що це нова партія і хороші, гарні, молоді люди) я таки вирішив спробувати. Там [в УГП — авт.] є багато пластунів, тобто молоді, яка бачить своє життя і старається вплинути в міру своїх можливостей на оточення. Водночас, вони мають тверду, гарну опору: в Пласті є патріотичне виховання і духовне — те, чого бракує у нашому житті, політичному, зокрема.

Ваш виборчий округ — це смт Рудне. Скажіть, яка ситуація з добудовою ЛСЗШ №74?

Ситуація, якщо не плачевна, то десь близька до цього. Я заторкнув питання моралі і духовності, якого бракує і нашій міській раді. Тому що людина моральна і духовна усвідомлює відповідальність за свої дії, а у нас є наразі повна безвідповідальність, наприклад, щодо бюджету — спільних грошей всіх львів’ян. (Хоча це стосується майже всіх сфер нашої міської господарки). Щодо школи: виділили велику кількість грошей, працювало над будівництвом комунальне підприємство Львівської міської ради, почали будувати. Хороший господар би спершу підрахував, чи вистачить грошей, щоб закінчити чи ні. Або коли вже збудували фундамент, два поверхи, то треба було, принаймні, накрити цей будинок, щоб він не псувався, закумулювати знову кошти й далі працювати. А що відбулося: «вигнали» два поверхи і залишили: воно рік стоїть, два, три, чотири… Виходить повна безвідповідальність за громадські кошти і нерозуміння важливості тих коштів. Зараз нам треба перебудовувати, знімати кілька шарів цегли, знову проводити експертизи… І зараз ми дивимось: так не можна було будувати, як вони зробили, бо є багато різних нюансів, які навіть в голові не вкладаються! І де був нагляд, технічна експертиза?!

Ще восени у своєму депутатському запиті Ви наголошували, що у розпорядженні ЛК «АТП-1» є близько 60 великогабаритних автобусів, які простоюють на території підприємства. Чи відомо, у чому причина і чи збираються задіяти цей транспорт?

Зараз уже трохи великогабаритних автобусів вийшли на маршрути. Вони мотивують це тим, що вулиці у Львові вузькі, десь є не зовсім у доброму стані, а такі автобуси потребують ширших вулиць, щоб було де розвернутися… Є проблеми й з паркуванням автомобілів у Львові, тому не всюди автобуси можуть розвернутися. Зараз вони вже більше використовуються. Тут ішлося ще про автобуси, які були закуплені у Львівського автобусного заводу до Євро-2012. Були так звані «гармошки» - довгі автобуси, які зараз стоять, і це мотивують тим, що вони потребують великої кількості палива. Але якщо поділити на ту кількість людей, які вони могли би перевозити, це не є аж так критично. І знову ж, кажуть, що вони повинні мати коло розвороту… А для чого тоді було їх купувати, якщо вони не пристосовані до Львова?! Це теж безгосподарність.

У цьому контексті, як Ви думаєте, 100 нових великогабаритних автобусів, які планують закупити цього року, будуть задіяні чи ні?

Наш мер кинув такий меседж, що ми будемо мати весь комунальний транспорт. Приватні перевізники свідомі того, що їм тут багато не «світить» і вони не ризикують зараз вкладати [кошти — авт.] в оновлення транспорту, оскільки не мають впевненості в тому, що їм дадуть можливість працювати і обслуговувати містян транспортом. Це є неправильний підхід, оскільки ми забираємо конкуренцію і створюємо свого роду монополію комунального транспорту. Потрібно створити рівні умови як для комунального підприємства, так і для приватних перевізників. Оскільки тоді є конкуренція: хто надає кращі послуги, той має можливість брати участь в перевезеннях.

На Вашу думку, як члена комісії із питань інженерного господарства, транспорту, зв’язку та житлової політики, чи доцільним було перенесення у вересні 2017 року кінцевої зупинки приміських маршрутів на автостанції?

Транспортна система і рух транспорту в місті Львові потребують корекції, а не таких хаотичних дій, які ми маємо. Проблема транспорту не може вирішитися окремо, не враховуючи інших чинників. Перед тим як цей транспорт десь залишати, не дозволяючи йому заїжджати в центральну частину, створюючи АС на окраїнах, ми маємо так само подбати про так звані «перехоплюючі майданчики», щоб людина, яка їде з передмістя чи області могла доїхати до якоїсь точки, залишити машину, пересісти на громадський транспорт і поїхати далі. Ми тільки говоримо про те, щоб створити такі майданчики, але на сьогодні їх практично немає, адже там, де вони потенційно могли би бути, «виростають» будиночки. А потім нам треба буде десь знайти під це місце (Львів же не безрозмірний), тож такі ділянки треба би було зарезервувати. У Львові немає достатньої кількості стоянок, і люди трохи безвідповідально ставляться до того: скільки було таких випадків, коли трамвай не може проїхати через зупинені машини. Тут має бути ще й відповідальність водіїв.

У 2015 році у ЛМР затвердили відкриття АС «Західна» як тимчасової, котра мала функціонувати до моменту створення повноцінної станції по вул. Городоцькій — Збиральній. Коли ж у Львові таки побачать «повноцінну» АС?

Навіть на конкурсі, який проводився тоді, так переможця і не знайшли. Не знаю, на яких правах зараз та АС «Західна», але вона не відповідає вимогам, які потрібні… Я там часто проїжджаю: є ями і мало місця для автобусів, які там стоять. Раніше там була прохідна до гуртовні і з неї та туалету зробили станцію. Це дико виглядає… А щодо АС на Збиральній наразі мова не йде взагалі.

Під кінець 2017 року Львів сколихнула звістка про те, що одразу чотири міських АС працюють незаконно. Їх позбавили атестації, але вони продовжили свою роботу без продажу квитків. Чим, на Вашу думку, це може обернутися для Львова у майбутньому?

Це те, що я говорив - відсутність стратегії, бачення розвитку транспортної мережі й системи у Львові. Зараз іде мова, щоб розробилася ця стратегія. (Добре, що хоч іде мова.) Скажімо, ми були у Познані і там мають стратегію розвитку транспорту до 2030 року, є бачення, як транспорт має розвиватися. У нас — ні, лише точкові, хаотичні дії, які розбалансовують і так погану роботу транспорту. Якщо ми йдемо до електронного квитка, де будуть обліковувати ці всі кошти, які крутяться в системі, а тут відкинемо ці квитки, то буде «чорний нал» всюди. І як ми дійдемо до того прозорого обліку й використання коштів?! Це просто створить додаткову хаотичну ситуацію в транспорті.

У квітні 2016 року Ви звернулися до міського голови із депутатським запитом щодо захисту суспільної моралі. Чи вдалося очистити Львів від рекламної продукції аморального змісту, закрити стриптиз-клуби і зменшити кількість «алкошопів» на зупинках громадського транспорту?

На жаль, не вдалося. Я був свідомий того, що це питання є важливе, але у політичному житті Львова й України бракує моралі і бачення з духовної сторони цих проблем. Якщо ми ставимося до цього суто з матеріальної точки зору чи економічної - це одна справа, але якщо ми не враховуємо морального аспекту — так не повинно бути. Духовні речі мусять бути. Ми повинні відповідально ставитися до молодого покоління, надати йому ту моральну основу, від якої залежить їхнє життя і майбутнє нашої держави.

Напередодні Нового року у Запоріжжі трапився скандал, коли священик УПЦ МП відмовився відспівувати загиблого хлопчика. З Вашого погляду, чи правильно вчинив представник церкви і чому?

Я думаю, що неправильно вчинив. Щодо Московського Патріархату, я скажу, що ця структура є заполітизована. Звичайно, що там є гарні священики, багато духовних осіб, але є і багато таких, які виконують певну роль. Московська, російська церква завжди була в структурі держави, яка мала великий вплив на формування духовенства: як ми знаємо, у радянський час багато священнослужителів були працівниками КГБ. Вони виконували певні завдання, які їм давала держава. І на жаль, так і лишилося в багатьох випадках і сьогодні, в структурі ФСБ, яка має своїх агентів у церкві. На сході, як бачимо, знаходять зброю й інші речі, які є нонсенсом у духовній установі. Чи у Почаєві кажуть такі речі, що «Бог не панімаєт украінского язика»… Людина залишається людиною в тому випадку, коли вона здатна обирати добро. Якщо вона сходить в сторону, то стає залежною від гріха.

Як реакція на цю ситуацію, що склалася, українці у різних містах залишають біля представництв УПЦ МП дитячі ляльки та плакати. Як має відреагувати на це Московський патріархат, аби уникнути самосуду зі сторони громадян?

Хай вони ставляться до ситуації згідно з Божим законом. Хай відкинуть трошки політику від цієї справи, і відносяться до людини як до творіння Божого. Навіть якщо вони вважають, що хтось не так виступає чи не такої національності. Зараз бракує доброго прикладу, і власне, духовні особи мали би бути тим прикладом для нас усіх. Це дуже важливо. Якщо священик «не такий», щось робить неправильно — це відбиває у людей бажання йти в церкву. Це відповідальність духовних осіб, які присутні в нашому суспільстві і їхній приклад може або будувати, або руйнувати.

Ви знаєте, що зараз також відбуваються конфлікти у Московському патріархаті в Києві. З’явилися такі думки, що, можливо, варто взагалі забрати УПЦ МП з України. Чи доцільно це?

Будь-яке насильство породжує протидію і це ні до чого доброго не приведе. Нам усім треба заглянути у своє серце: якщо ми відступимо трошки назад і станемо на тверду духовну основу, тоді ті конфлікти можна буде вирішити. Наприклад, римо-католицький священик Петро Куркевич закликав до молитовного «повстання». Це є добра справа, оскільки мусить бути і Божа благодать, яка сходить через молитву і добрі діла. Щодо питання з Московським патріархатом: якщо вірні є, то як ми можемо його заборонити? Це шлях в нікуди. Якщо у них є такі речі як зброя, відповідні органи мусять реагувати, але коли йде мова про духовні речі, мусимо їх на духовному рівні вирішити.

Ви, мабуть, погодитеся зі мною, що Любомир Гузар був духовним наставником української нації… Хто зараз міг би бути таким духовним лідером?

Якщо з духовних осіб, то — Святослав Шевчук. Він має всі можливості для цього і харизму. З римо-католиків я би назвав єпископа Станіслава Широкорадюка. Патріарх Філарет з Київського патріархату — досить потужна, духовно сильна людина. У Московському патріархаті — владика Августин, який є глибоко духовною людиною. Конкретно, щоби був хтось на рівні Андрея Шептицького, наразі такого ще немає. Але з тих людей, котрих я назвав, великі шанси має Святослав Шевчук. З представників недуховенства таким є Мирослав Маринович - дисидент, науковець, хороша людина. Є в нього чому повчитися. Як говорив владика Андрій Сапеляк, чого нам бракує сьогодні — це християнської інтелігенції. Це би мала бути та інтелігенція, довкола якої мали би гуртуватися всі здорові сили в Україні.

Автор тексту: Є. П.

Фото: Ірина Труш.

Читайте також:

Андрій Карбовник — про патріотизм, церкву УПЦ МП на Сихові та транспортну проблему Львова.

Більше розмов з депутатами читайте ТУТ.