“В Україну мене повернув Андрухович”, - художник Олександр Мільштейн

Днями у львівському культурно-мистецькому центрі “Дзиґа” відбулась презентація виставки Олександра Мільштейна “Вікна у П’ятиполь” та його книги.

Про це повідомляє кореспондент сайту 032.ua.

Як зауважив представник “Vozdvizhenka ARTS HOUSE” пан Віктор, у Львові презентували експозицію харківського художника Олександра Мільштейна, російськомовного письменника, який живе у Мюнхені, а презентує його київська галерея.

“Цей космополітизм, культурна нормальність, коли немає меж між європейськими містами (тут і - Вроцлав, Варшава, Київ, Берлін, Мюнхен, Харків) — це те, що здійснилось напередодні Дня Незалежності”, - вважає співорганізатор виставки.

(На фото: зліва з книгою - Олександр Мільштейн, справа - представник “Vozdvizhenka ARTS HOUSE”)

Сам автор ще не бачив книги та виставки до презентації, тож львів’янам пощастило бути першими у відкритті для себе його нової творчості. Книга “П’ятиполь” буде презентована також на Форумі Видавців у Львові і є третьою книгою із серії “Письменники і художники”, яку видає мистецький простір.

За словами Олександра Мільштейна, більшість картин із львівської експозиції стосуються книги, є варіаціями текстів, до яких автор повертається думками й зображає ілюстративно. А назва виставки походить від плану галереї в “Дзизі”, яка віддалено нагадує вагон.

Традиційно, кореспондент сайту 032.ua поспілкувалася з автором робіт, представлених на виставці — Олександром Мільштейном.

Розкажіть, будь ласка, що ж це за місто таке — П’ятиполь?

Це цілком вигадане місто в Україні. Чому це П’ятиполь — чесно, я не знаю. Можливо, це пішло від того, що один мій знайомий називав Дике Поле — Диполем (це міста Слобожанщини, які раніше так називались). Але не лише тому. Я думав назвати свою попередню книгу “Пятичастний роман”, який складається з п’яти повістей. Ось і з’явилось таке слово.

Я пишу дуже реалістичну прозу, але місця сконструйовані, як у Набокова. Ось і П’ятиполь з’явився у такому місці, і гори там раптово з’явилися. Звичайно, це вплив Мюнхена. Це уявне місце, але цілком конкретне. Я написав книгу після поїздки минулого року в Україну: їхав на автобусі з Харкова у Київ і багато було вражень, оскільки до цього я не був тут вісім років, з різних причин. Оця поїздка на “Книжковий Арсенал” сильно на мене вплинула. І це все — світ у віконці, куди я не встигав вийти. Можливо, це місцевість ближче на південь.

Ви цікавилися свого часу філософськими дослідженнями людської свідомості. Чи вплинуло це якось на Вашу творчість?

Я цікавився у зв’язку зі своєю службою, яка навіть не була службою. Пройшов співбесіду в цю лабораторію, хотів піти з НДІ, де була дуже технічна робота (до речі, це тема мого нового роману “Аналогова машина”). І мені дуже хотілося звідти втекти, а тут раптом така фантастика: професор нашого університету вирішив відкрити лабораторію, де досліджував ці всі стани. Але на жаль, вона так і не була створена... Втім, ще тоді він мені дав список літератури, яка на мене вплинула. Звісно, я це десь використав, наприклад, у повісті «Дважды один».

Ви закінчували мехмат. Як так сталося, що обрали для себе творчу професію?

Я її не обирав. Я був в НДІ молодим спеціалістом, це вже був розвал союзу і якщо у першому НДІ я ще щось робив (програмував процеси), то в другому просто їздив за договорами... Ходити на роботу було потрібно, відмічатись, там сидіти, а далі - хто чим займався: більш практичні люди мали якісь підробітки, а я сів у кутку й написав дві замальовки. Їх показав мій знайомий Саші Красовіцькому, який зараз генеральний директор “Фоліо”. І той сказав: “Давай я видам книгу”. А у мене книги не було, тоді я сидів і робив замальовки. Вся історія тягнулась 5 або 6 років, я вже жив у Німеччині, але та книга так і не була видана: втонула (Сміється). Але він мені дав поштовх до письма. Для мене це було підтвердження, що я у цьому щось можу.

Ви вже довго живете за кордоном, але все одно виставляєтесь в Україні. Чому так?

Мене запросили. Перша моя виставка була в Мюнхені. Я взагалі не знаю, чи я є художником. У Мюнхені була виставка з матеріальними картинами, спільна зі знайомими. Потім з Україною... можна сказати, що мене повернув в Україну Юрій Андрухович. Ми з ним познайомились трохи більше року тому, почали переписуватись. Познайомились у “Пінакотеці” - це був спільний вечір. Така фотограф - Йоганна Діль - знімала Україну, зробила альбом, а Андрухович написав вісім есеїв. Він був у “Пінакотеці”, де її фотографія неймовірно перегукувалась із моєю картиною. Ми з ним переписувались і Юрій якось мені запропонував взяти участь в “Книжковому Арсеналі”. Уже там він мене звів з Юрієм Іздриком... Його захід називався “Чотири архіви”, я з’їздив туди і вирішив, що пора вертатись...

...А зараз цю роль зіграли Нікіта Кадан і Юрій Лейдерман. Нікіта Кадан взяв мене в журнал “Простори”, і в процесі публікації познайомив з Лейдерманом, у нас виник контакт, їх зацікавила моя творчість... Ну як не приїхати! Я б і з Антарктиди приїхав, настільки фантастична і книга, і виставка у Львові.

Востаннє я тут був у 15 років. Це була важлива подія, вікно у Європу. Коли я був маленький, відвідував Ригу, але якось цього не відчував... У Львові це був якийсь фантастичний сплеск, така ось шкільна путівка - Ужгород, Мукачево, Дрогобич, Сколе — по одному дню, і чотири або п’ять днів у Львові.

Додамо, що виставка буде доступною для огляду до 25 вересня у галереї “Дзиґа” за адресою: м. Львів, вул. Вірменська, 35. Вхід вільний.

Читайте також: «Подорожі, про які не можна не писати»: у Львові презентували книгу Максима Беспалова.