«Подорожі, про які не можна не писати»: у Львові презентували книгу Максима Беспалова

16 серпня у львівській книгарні «Є» відбулась презентація чергової книги письменника, журналіста, мандрівника та блогера Максима Беспалова - «Український Шпіцберген».

Про це повідомляє кореспондент сайту 032.ua.

Максим Беспалов побував у безлічі місць, від яких перехоплює дух, та прагне донести ці емоції до українського читача. Нова презентована книга розповідає про подорож автора за Полярне коло, на північний архіпелаг Шпіцберген, де він раптово знаходить ціле поселення українців.

Книга розповість про українську реальність у суворих норвезьких умовах, реакцію на «своїх», яких занесло у Північний Льодовитий океан та унікальну інформацію, ще ніде не оприлюднену крізь призму авторських вражень та емоцій.

Користуючись нагодою, сайт 032.ua вирішив розпитати про все самого творця книги:

«Мені сподобалась презентація, сподобалось, що був повний зал, бо це завжди приємно — коли збираються люди, яким це цікаво і у них горять очі, коли вони чують мої розповіді. Приємно, коли щось запитують, по-справжньому цікавляться тим, що я розповів, бачать для себе щось нове. Для мене, як для людини, що пише про подорожі, цікаво дізнатися, що людина, яка була на презентації книги чи моїй лекції про подорожі, потім пішла цим маршрутом, побувала в тому самому місці. Дуже люблю проводити презентації у Львові, тому що постійно збирається повний зал, з людьми, що палають ідею та цікавістю», - каже Максим Беспалов.

(На фото: автор спілкується з читачами)

Ви були на Шпіцбергені. Як Вам північний архіпелаг?

(Сміється.) Я про це написав книжку — 250 сторінок вражень від того арктичного архіпелагу. Подобається, я тому й написав книжку, бо хотілося розповідати всім-всім-всім. Коли тільки повернувся, розповідав друзям, родичам, які спочатку слухали з цікавістю, а потім я трохи їх вже занудив, але сам ще не виговорився… Завжди хочеться розповідати більшій і більшій кількості людей про це місце.

І багато там українців?

Багато, десь чверть населення від архіпелагу, незважаючи на те, що це Норвегія. Там десь більше 400 українців зараз живе. Раніше було більше двох тисяч (ще у радянські часи), це навіть більше, ніж було норвежців, близько половини населення архіпелагу.

А чим це зумовлено?

Тим, що там є шахти. І спочатку Радянський союз, а потім Росія везе туди шахтарів. А які найкращі шахтарі на радянському і пострадянському просторі? Звісно, з Донбасу. Туди везли і везуть шахтарів з України. Коли ми туди приїхали, нам сказали, що місто Баренцбург має 450 чоловік населення, і 400 з них — це українці. Ми були дуже здивовані, і коли людина на рецепції сказала: «О, українці! Наші!». Ми потім постійно ходили і всі казали: «Наші! Наші! Наші приїхали!».

Куди Ви ще плануєте мандрувати?

Враховуючи, що мандри й подорожі — це робота, то дуже багато куди. Зараз — уже за три дні — їду в південно-східну Азію: Гонконг, Макао, Бруней, Сінгапур, Малайзія. Потім я їду в Ірландію, в Іспанію на [паломницький — авт.] Шлях до Собору святого Якова. Я про це писав книжку [«Шлях на край світу» - авт.] і постійно туди повертаюсь. Потім — Мексика й Бразилія. У мене планів щодо подорожей величезна кількість. Звісно, не про кожну подорож хочеться писати, але є такі, про які ти не можеш не писати.

Коли Ви почали подорожувати?

Так, щоб серйозно і за кордон — десь у 2010 році, а до того мандрував по Україні й найближчих країнах — Росія, Білорусь, Молдова. У 2010 році уже полетів кудись вперше і з тих пір не можу зупинитися.

Багато мов знаєте?

Українську, російську, англійську, трохи іспанської. Звісно, це допомагає в подорожах. Але чим більше я подорожую, тим більше розумію, що насправді не так важливо знати мову, головне — мати відкриту особистість, розум і серце. Тоді ти можеш порозумітися навіть з китайцями, у яких навіть жести інші.

Читайте також: Творчість від душі: у Львові представили роботи художника Павла Пузиря.