Юлія Гвоздович: «Будь-яку проблему треба вміти розв'язати, а не бігти до мами під халат»

Сайт 032.ua продовжує свій проект "На каву з депутатом". Цього разу ми зустрілися із депутаткою фракції "Українська Галицька партія" у Львівській міській раді Юлією Гвоздович. Депутатка поділилася історією свого кар'єрного росту, стратегією розвитку Львова як міста, дружнього до дітей та деталями фестивалю, який вже скоро відбудеться на Знесінні.

Досьє: Депутат Львівської міської ради 7-го скликання, висунута міською організацією політичної партії «Українська галицька партія» (УГП). Виборчий округ № 18.

Закінчила Львівський національний університет ім. І. Франка за спеціальністю «Економічна теорія», навчалась у аспірантурі Інституту регіональних досліджень НАН України. З 2014 року присвоєно ступінь кандидата економічних наук.

Розкажіть, як Ви стали депутатом?

Я,може, швидше розкажу як потрапила в громадсько-політичне життя, а потім воно логічно виплило в депутатство. Коли я стала мамою 4,5 роки тому, я вийшла на вулицю (жила тоді на Підзамче) і зрозуміла, що стала більш обмеженою. Мене дратували всі тротуари, те, що я не могла увійти до багатьох закладів, у поліклініку. Я почала про це активно писати у Фейсбуці, ми з кількома мамами згуртувалися і вирішили щось зробити.

На жаль, саме цю проблему нам не дуже вдалося вирішити, але від того почалася моя громадська активність і небайдужість. Потім почалася Революція, багато моїх друзів були там, а я не могла - у мене була маленька дитина, і я подумала, що найкраще зможу себе реалізувати не тільки будучи на Майдані чи в АТО, адже помітила, що влада тікає і треба, щоб хтось її замінив.

Тоді дуже активно розвивалась політична партія «ДемАльянс». Я теж там була, але в нас з ними не склалося. Якраз почалися вибори 2015 року, і УГП, де я зараз є, запропонували мені - здавалось би, абсолютно непримітній людині, яка до того не була в політиці - балотуватися з ними. Мене це дуже здивувало, але я спробувала. Це були шалені три місяці, великий стрес, особливо, коли твій конкурент — це колишній голова бюджетної комісії з 10-річним стажем.

Так сталось, що я пройшла в депутати і стала головою комісії законності, не маючи юридичної освіти. Тим не менше, мені здається, що нам добре вдається виконувати свою ціль — зробити міську раду якомога більш відкритою, прозорою. І теперішні рейтинги Transparency International довели, що два роки ми таки щось робили, адже Львів посів перше місце по прозорості.

Уже багато років Ви є членкинею НСОУ «Пласт». Чи вплинула участь у цій організації на Вашу депутатську і громадську діяльність?

У нас в УГП дуже багато пластунів. Мені запропонував пластун піти в цю партію, ми й інших пластунів об’єднуємо. Вони для нас є великою підтримкою, пораднею; часто нас критикують, коли ми робимо щось не так. А саме виховання у цій громадській організації дало дуже багато, оскільки навчило брати на себе відповідальність, її не боятися, спілкуватися з людьми, вирішувати питання в конфліктних ситуаціях, бути активними й небайдужими в суспільстві. Коли я була дитиною, нас вчили, що будь-яку проблему треба вміти розв’язати, а не скиглити на кухні чи бігти до мами під халат.

У якому курені Ви були?

В юнацтві була в курені ч. 4 імені Насті Лісовської, та що Роксоляна. Теж, до речі, громадсько-політична діячка, тільки Туреччини. (Сміється.) А у старшопластунському курені — «Чорноморські хвилі».

Окрім цього, ви є головою ГО «Батьки в дії» та громадського руху активних батьків «Львів дружній до сімей і дітей». Чи є якісь Ваші депутатські ініціативи, пов’язані з цими організаціями?

З цього ми свого часу починали, наш рух так і називався - «Львів, дружній до сімей і дітей». У нас було кілька мам, які потім вирішили об’єднатися в громадську організацію, оскільки це давало змогу робити нашу роботу більш проектною і почати краще працювати. Люди відчували свою приналежність. Я хочу, щоб надалі це були всі батьки [Львова — авт.] в дії.

Ми розпочали діяльність з поганої інфраструктури в місті, з маломобільності. Нашим першим проектом був дитячий інклюзивний майданчик у Парку культури, який тоді отримав грант від “ЮНІСЕФУ”, однак це була наша ідея і проект, який ми розробили, бо дуже хотіли, щоб майданчики міста Львова були інші.

Ще минулого року ми зробили і презентували карту дитячих майданчиків, де помітно, що майже усі дитячі майданчики Львова (а їх більше 600) - однакові. Тоді ми почали звертатися в управління сім’ї, молоді та спорту з проханням змінити концепцію встановлення і утримання дитячих майданчиків у м. Львові, що нам досі не вдалося поміняти.

Майданчики ставить управління сім’ї, молоді та спорту і передає на ЖЕК, яких у нас є більше 70. Через це вони в такому поганому стані: ЖЕК банально не має фахівців, які можуть постійно дивитися за дитячим майданчиком.

Вважаю, не треба створювати нових громадських орагнізацій, а взяти КП «Спортресурс» (як є в інших містах, наприклад, у Дніпрі), який би ставив дитячі майданчики, а потім їх доглядав. Усі. Це зовсім інший підхід до управління, який ми активно лобіюємо у міській раді, бо дуже багато скарг є на стан дитячих майданчиків у Львові. Лише у минулому сезоні зібрали понад 100 скарг за місяць.

Також розпочали з іншими депутатками написання Стратегії міста, дружнього до дитини. Коли міська рада починала це робити, у 2012 — 2013 році, це було дуже модно. «ЮНІСЕФ» це фінансував. Зараз ми з «Інститутом міста» робимо цю стратегію, уже позбирали статистичні дані по всій гуманітарній сфері, зробили ухвалу по дитячій партисипації (створенню дитячої Дорадчої ради). До кінця року нам обіцяють, що ця стратегія буде. Єдине, що ми хочемо, щоб вона була не документом на папері, а дієвою програмою, яка зробить наше місто комфортнішим, перш за все для сімей і дітей всіх категорій, бо велика частина проекту — по категорії інклюзивності.

З вашої ініціативи були організовані лекції для студентів сфери обслуговування, де їх навчали професійно спілкуватися з людьми з інвалідністю. Наскільки це потрібно людям з особливими потребами, наскільки є доступ у людей на візку до елементарних речей?

Статистики нема, але є проект «Доступно.UA», які робили об’їзд по Львову і дивилися, як може їхній співголова Дмитро Щебетюк (який сам на візку) об’їхати наші тротуари, заклади. Казав, що дуже важко по місту пересуватися на візку. Навіть статистики не потрібно, просто подумайте, як часто бачите людей на візку в місті. Я — дуже рідко. Але я часто була в Європі, там значно частіше можна побачити людей на візках.

По-перше у нас житловий фонд в історичній частині міста (Галицький, Франківський райони) не пристосований до візочників, навіть до мам з візками. Вийти на двір погуляти — дуже складно. Спілкуючись із батьками і керівництвом центру «Джерело», знаючи що в них велетенський комплекс є переповнений і вони потребують ще додаткового корпусу, можна скласти уявлення, скільки таких людей є у місті. Я чула, що кілька тисяч.

Ці курси, які ми зробили для студентів училищ побутового обслуговування, можливо, повторимо, якщо в нас будуть грантові кошти, тому що є дуже великий попит. Їх організували, бо в районі Знесіння 2016 року ми виграли грант з Громадського бюджету Львова на сквер імені Олега Лишеги з інклюзивними елементами. Власне, сквер - у жалюгідному стані, і його нищать ці студенти училища, корпус яких є збоку. Вони туди приходять, ламають дитячі майданчики, плюють, п’ють, курять. Вони старші, по 16-17 років, і коли катаються на качелі, рано чи пізно її ламають.

Ми дуже хочемо цей сквер зберегти і прагнемо, щоб ці діти, студенти училища, також долучалися до його формування. Оскільки там будуть інклюзивні елементи, дитячі елементи для людей з інвалідністю, а в училищі вчать студентів, які рано чи пізно будуть офіціантами, чи перукарями, чи ще десь працюватимуть у сфері обслуговування — до них точно прийдуть люди, які мають певні особливості. Спільно зі засновниками «Джерела» ми організували лекцію і отримали багато хороших відгуків від людей, які працюють у цій сфері.

А студентів ми посадили на візки і попросили проїхатись по території. По очах було видно, що вони зрозуміли, наскільки це важко.

Що ще має бути у сквері Лишеги і скільки на це передбачено коштів?

Бюджет участі передбачав 200 тисяч гривень. Цього, звісно, замало, але принаймні перші роботи вже почались - там іде повна реконструкція скверу. Зараз ми позбирали підписи, щоб назвати його іменем Олега Лишеги — це відомий український драматург, сучасник, про нього не пишуть підручники, бо він помер три роки тому, але він був на Знесінні, багато вкладав у церкву на Новознесенській. Перед тим громада хотіла, щоб назвали прилеглу вулицю його іменем, але депутати не підтримали.

Плануємо привернути увагу до цього проекту завдяки добросусідському фестивалю «ЗнесінняФест», який пройде 10 вересня на території Fest Republic, який надає свою територію, а організовують його мешканці для мешканців. Тож будемо мати перший фестиваль сусідів на Знесінні.

У програмі: відкриття виставки історії Знесіння (над нею працює проект «Локальна історія», який їздить і по селах, записує свідчення ще живих очевидців, збирає в них фотографії і робить історії сіл), яка є першою у проекті з історії мікрогромад Львова, котрі колись були селами. Вони зробили велику виставку, яку ми подаруємо бібілотеці для дорослих на Старознесенській і яка буде там експонуватися.

Також буде невелика екскурсія парком Знесіння, літературна частина, присвячена Олегу Лишезі (виступатимуть як студенти, так і досвідчені актори, які декламуватимуть його вірші), буде музична частина за участі кількох львівських гуртів. Можливо, прийде Віктор Морозов і Соломія Чубай, бо це - хороші друзі Олега Лишеги. Ми очікуємо від них підтвердження. Буде кіночастина від Wiz-art, майстер-класи для дітей та дорослих, які будуть проводити самі знесінчани, також - Наукове шоу професора Ніколя, бульбашкове шоу.

Фестиваль проводять, щоб підвищити рівень ідентичності мікрорайону та щоб легше було вирішувати проблеми разом.

Якщо ми заговорили про Знесіння — Ваш виборчий округ, то які там основні проблеми?

На передвиборчій кампанії ми зробили акцію «Від дверей до дверей»: за два місяці обійшли всіх у мікрорайоні Знесіння, постукали до кожного в двері і спиталися, що їх турбує. У мене є велика вибірка, які проблеми на кожній вулиці. Перш за все, це був сморід від очисних споруд. У міської ради пішло кілька років на це, але вона підписала договір з Європейським банком і створила там великі комплекси з переробки мулу, і перестало смердіти.

Друга велика проблема була — відсутність каналізування. У Львові не каналізовано понад 100 вулиць і у мене таке враження, що більшість з них на Знесінні. Люди досі мали або не дуже професійні вигрібні ями, або просто на дорогу виливали. Хоч Знесіння - за 10 хвилин від центру міста. Добре, що депутати підтримують: за два роки зроблено лише п’ять вулиць із двадцяти п’яти, де потрібно каналізування провести. Думаю, потрохи скрізь зробимо каналізацію і нормальні дороги.

І третє — відсутність об’єктів соціальної інфраструктури. У мікрорайоні є одна велика церква, при якій є різні гуртки, збирається «Лярш-Ковчег». Має бути «Фабрика повидла», але це буде культурний осередок загальноміського значення, і його керівники нам одразу сказали, що тут не займатимуться гуртки з району.

Тому ми взялися за розвиток соціальної інфраструктури: у цьому сквері хочемо поставити спортивний тренажерний майданчик, у СЗШ №7 добилися, щоб почали будувати спортивний зал, бо діти фізкультурою займались або в коридорі, або на вулиці.

Окрім цього, Ви працюєте зі сферою позашкільної освіти. Яка у Львові з цим ситуація?

То моє болюче питання. У нас офіційним позашкіллям охоплено близько 30% молоді. У рамках написання програми «Місто, дружнє до дитини» робили кілька зустрічей на різні теми, одна з них — робота з неблагополучними сім’ями і підлітками, у рамках яких дійшли до висновку, що все починається з юного віку, коли дитина після школи не має чим зайнятися або її ніхто нікуди не водить, бо в районі нічого немає.

Десь воно наклалося з питанням Будинку школяра Шевченківського району, який зараз реконструюють, будуть половину закладу закривати, половину - віддавати під дитячий садок. З однієї сторони, нам дуже потрібні дитячі садки, але є інші можливості, щоб не замінювати один заклад освіти іншим. Можна виселяти орендарів із закладів, які колись були дитсадками, а зараз там - приватні магазини, склади, навіть, депутатські приймальні.

Наприклад, у Черкасах зробили аудит дозвілля, поспілкувалися з батьками, з бізнесом, дізналися, які є актуальні гуртки або зацікавлення серед батьків, чим хочуть займатися діти тощо. І вони повністю змінили розвиток позашкільної освіти: з 30% зайнятості стало 70% на наступний рік, лише завдяки переформатуванню гуртків.

У нас батьки хочуть віддавати дітей на рухливі види спорту, танці (не народні), на англійську, німецьку, китайську (чую таке від своїх ровесниць), на гуртки пов’язані з винахідництвом, наукою, ІТ.

Також питання до керування цією галуззю, яке розкидане між управліннями: дитячими клубами займається управління сім’ї та молоді; будинками школяра — управління освіти; більшими закладами, як Погулянка, раніше займалася районна адміністрація. Я з тим питанням звернулася до департаменту освіти, отримала відповідь, що вони будуть осучаснювати гуртки і вже зверталися вже до керівників закладів з таким запитом.

За Вашої співучасті, при Львівській міській раді хочуть створити дитячу Дорадчу раду. Які її функції і хто туди зможе входити?

Дитяча дорадча рада — це невід’ємний елемент нашої Стратегії міста, дружнього до дитини, бо ми для них це робимо і без їхньої залученості програма буде неповноцінна. Туди мають увійти підлітки й діти до 18 років. Рада повинна складатись не лише з представників учнівського парламенту (який, до речі, теж дуже потребує реформування, бо вони займаються організацією ігор і розваг для школярів, а мали би просувати і лобіювати права учнів, бути своєрідною ланкою освітнього процесу). Ми дуже хочемо, щоб туди увійшли представники з різних категорій: діти-сироти, з інтернатів, діти з інвалідністю, представники громадських організацій, якщо у них є дитячі відділення (наприклад, як у Пласті, Спадщині тощо), щоб це була своєрідна фокус-група.

Я була в Норвегії і надихнулася, бо там є учнівська рада, яка навіть розглядає бюджет міста і депутати цього міста не затверджують бюджет, поки учнівська рада туди не подивилася.

Свого роду, це і навчальний, і виховний момент, бо 12 дітей у раді кожних два роки повинні змінюватися. Це - 12 лідерів, які через 2-3 роки зможуть працювати у ЛМР, і з іншої сторони, мали би бути пораднею для депутатського корпусу, різних управлінь та повинні проводити заходи, які будуть стосуватися лідерства, організації проектів, а не розваг.

Як Вам працюється з депутатами інших фракцій?

У нас з 64-ьох депутатів, 50 — абсолютно нових, з яких ще десь половина прийшла робити щось добре у міській раді, тобто з ідеями. Інші теж, мабуть, прийшли робити щось добре, але просто сидіти й голосувати - це замало. У кожній фракції є молоді (навіть душею) депутати, які бачать нові підходи, проблеми і хочуть їх вирішувати по-іншому. Ми з ними співпрацюємо: коли потрібна допомога в голосуванні, по ухвалах, я контактую з ними і вони підтримують, якщо добра думка, і навпаки — я підтримую їхні ідеї. А з деким ми просто не сходимось ціннісно. Напевно, тому, що у нас вік дуже різний. Ми росли в різних країнах: вони — у радянському союзі, а ми вже живемо у незалежній Україні постреволюційного духу. Зокрема, минулого року, подавали ухвалу по прозорості використання батьківських коштів, яку успішно завалили всі депутати, а п’ятеро проголосувало проти. Мені це взагалі було дуже дивно. Ми просто хотіли, щоб ті кошти, які збираються з батьків, оприлюднювались і все. Ніякого ультиматуму, щоб створювати благодійні фонди. А вже в травні місяці управління освіти видало внутрішній наказ, де вони слово в слово скопіювали нашу ухвалу про те, щоби кошти оприлюднювались. Отак і працюємо.

Розмовляла Євгенія Пласконь

Фото: Назарій Юськів/ 032.ua.

Читайте також:

Ірина Оршак — про депутатство у ЛМР, екологічні проблеми Львова та життя на Рясному.

"Хлопці з 90-х років, які нині є при владі, дограбують Львів", - Тарас Чолій.

Телішевський про спілкування із Садовим, вивезення сміття і Грибовицьку трагедію.

Більше розмов з депутатами ТУТ.