«Залізний» ліс Львова. Снопків

Спецпроект

Фото: 032.ua

Сайт 032.ua продовжує ознайомлювати своїх читачів із життям мікрорайонів Львова у спецпроекті. Цього разу розповімо про суміжні до мікрорайону Софіївки території — вулиці місцевості Снопків.

Від транспортних магістралей — до садиб і маєтків

Місцевість Снопків належить до центрального — Галицького — району Львова та починається на вул. Ш. Руставелі, тягнеться по Снопківській, Тарнавського, Архипенка та суміжних вуличках до магістралі на Стуса, і «роздвоюється» у лісистій місцевості — до стадіону «Україна» (Снопківський парк) та парку «Залізна вода».

Починаємо свою мандрівку від ключової точки району — зупинки громадського транспорту на вулиці Шота Руставелі. У будь-який час дня тут вирує життя: навколо маленького зеленого клаптика на площі Петрушевича, усі метушаться та спішать: машини, люди, велосипеди... Лише ті, хто сховані у тіні дерев мирно споглядають за життям.

Зі сторони дороги мандрівник помітить цікавий фасад будівлі під номером 8. Раніше це був прибутовий житловий дім банкіра Міхала Стоффа, а зараз — бібліотека імені Церетелі.

Трохи далі — вимальовується будинок, який став причиною нещодавніх скандалів у Львові. Втім, чорно-білий фасад доволі непогано вписується у архітектуру місцевості. (Не забуваймо, що ЮНЕСКО забороняє будувати новітні споруди у псевдоісторичному стилі.)

З іншої сторони площі - Львівський державний Палац естетичного виховання учнівської молоді, який виховав не одне покоління дітей зі здібностями до танців, співів чи акторської майстерності. Діяльність цієї будівлі — вдалий приклад того, як можна використати радянську спадщину (до 1956 року це був будинок профтехосвіти), без руйнації.

Слід додати, що на площі перед Палацом, 1972 року стояв радянський бронзовий “бовван” - пам’ятник Галану, який знесли 1992 року.

Далі за площу веде невеличка доріжка, яка “тоне” у місцевій зелені садиб — тут починається вулиця Черешнева і закінчується метушлива інфраструктура.

Школа і місцеві святині

З вулиці зі смачною назвою, мандрівник піднімається вгору по сходах, аби потрапити на межову вулицю Архипенка, що виникла на місці дороги ще у 18 столітті та з’єднувала парк при палаці нащадків гетьмана Яблоновського і гору Скельку.

Одразу зі сходів видно сіру будівлю — сучасну Львівську середню спеціалізовану школу №28, яка має цікаву історію. Будинок було зведено 1934 року, але плани на нього у власників були різні ще задовго до цього. Старий корпус школи збудували 1894 року на замовлення барона Ромашкана, а згодом, 1923 року двоповерховий будинок викупили Сестри Уршулянки та замовили у львівського архітектора Кустановича проект надбудови. Так почала діяти жіноча приватна гімназія під опікою сестер уршулянок. Тоді ж було облаштовано капличку, кілька класів, гімнастичний зал, тенісні корти неподалік, які й досі виконують свої функції.

Звідси в обхід та по прямій сходами вгору, мандрівник може вийти на вулицю Тарнавського, яка багата на невеликі мальовничі маєтки та садиби у стилях модерн і польський конструктивізм.

Особливістю довколишніх вуличок є невисокі житлові будинки з цікавими фасадами та багато зелені. Дороги тут вузенькі і по них нечасто їздять машини. Подейкують, що Снопків - це один із найбагатших мікрорайонів Львова, оскільки мальовничі території та близькість до центру робить його "ласим шматочком".

Садиба Станіслава Людкевича

Якщо пройти від школи по вулиці Тютюнників трохи вперед, помітимо невеличку вулицю на кілька будинків — вулицю Людкевича, де також розташований музей українського композитора. Музей створено як філію музею Соломії Крушельницької 1995 року. Вдова маестро, Зеновія Штундер (1927-2016), передала під музей будинок видатного композитора, музикознавця, педагога та його архів. Зараз небайдужі львів'яни намагаються привернути увагу громадскості до постаті митця, тож часто влаштовують тут різноматні заходи. У вересні, до прикладу, очікується масштабний фестиваль Людкевич Фест.

Видатних українців увічнюють й інші вулиці у місцевості Снопків. Зокрема, невеличка площа Вишиваного, всього на два будинка і сквер, названа на честь Вільгельма Габсбурга, австрійського аристократа, який воював на стороні Українських Січових Стрільців та був названий у народі Василем Вишиваним. Історичні джерела свідчать, що його вважали наступним українським монархом, оскільки Вишиваний був видатним військовим, дипломатом, а також патріотом України.

Продовжує історичний ланцюжок сусідня вулиця, названа на честь Володимира Кубійовича — знаного географа і громадського діяча. Зараз вулиця переповнена житловими будинками, тут розташована Львівська академія мистецтв і гуртожиток Львівського коледжу транспортної інфраструктури. Але, як стверджують історики, у давнину на вулиці було всього декілька будинків, з яких можна було оглянути парк "Залізна вода", а сама вулиця слугувала дорогою до єзуїтської цегельні.

Мистецтво і екологія

Далі вуличка заводить мандрівника до подвір'я Львівської академії мистецтв, яке може послугувати своєрідним мистецьким простором під відкритим небом для тих, хто не знає куди податись. Вочевидь, студенти академії виставляють на огляд свої найкращі роботи, які можна оглянути просто при вході у заклад.

Сусідня вуличка потішить любителів природи й тварин, адже тут розташований міський «зоопарк» - Львівський міський еколого-натуралістичний центр, а також Дендропарк імені Бенедикта Дибовського.

Слід зауважити, що з вулиці Кубанської, повітря, ба навіть клімат, злегка змінюється і починає нагадувати атмосферу південного берега Криму. Можливо, цьому сприяють рослини дендрарію, закладеного ще 1910 року відомим ботаніком, зоологом і денрологом Бенедиктом Дибовським і відновленого 2010 року на базі еко-центру. За попередньою інформацією, тут є 113 видів рідкісних рослин (деяким — понад 150 років) та 130 видів тварин.

Варто також додати, що цей мікрорайон багатий на короткі переходи: широке мереживо маленьких вуличок та сходів, які з’єднують широкі променади дозволяє знавцю місцевості досить швидко потрапити з одного місця в інше, на що людина без знання переходів витратить значно більше часу.

Стадіон посеред парку

Звідси вулиця плавно переходить у Снопківський парк, зарослий густим лісом, поміж якого починають з'являтися все нові й нові, ще незаселені маєтки. Доріжка тут пряма і рівна, але завдяки фасадам будинків складається враження, що час змінив своє русло, і зараз триває епоха Середньовіччя, із замками, рицарями та заїжджими дворами.

Цю атмосферу підтримує великий клапоть «дикої» природи, де прокладені лише стежки, а посеред дерев можна спокійно знайти ставок, покритий ряскою, і вже традиційно для Львова - статую Матері Божої.

Деякі місцини облюбовані та густо заселені виводком із 20 качок, яких постійно підкормлюють львів’яни, що прогулюються тут з дітьми.

На рівень вище, “стежка часу” приведе вас до більш сучасної індустріальної епохи, де уже помітні лінії електропередач, є старий залізничний вагон, а напис на стовпі обіцяє благо для народу — футбольне поле.

Ще вище - уже більш сучасна доба, де молодики справді грають у футбол, стоять дорогі іномарки, а за поворотом видніється легендарний стадіон “Україна”.

Слід зазначити, що свою назву він отримав не одразу. З часу створення — 1963 року — стадіон мав назву “Дружба”, що цинічно відображало метод його створення: молодь та працівники великих львівських підприємств власними руками садили парк та будували стадіон.У тому ж році відбулась перша гра на стадіоні ФК “Карпати” (Львів), які традиційно, за версією гурту “Брати Гадюкіни”, програли матч із рахунком 0:1.

Сучасну назву - “Україна” - спортивний об’єкт отримав аж 1990 року, з ініціативи президента клубу Карла Мікльоша.

Зауважимо, що станом на нині, Снопківський парк (лісопарк) є пам’яткою садово-паркового мистецтва місцевого значення. Один із виходів парку веде до вулиці Стуса, де через дорогу-магістраль, мандрівник потрапляє одразу в інший парк.

“Залізні води” Львова

Парк “Залізна вода” - пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення, закладена у 1905 році та місці популярної зони відпочинку.

Хоч у 19 столітті тут ще не було парку як такого, у цій місцевості протікали джерела, які отримали відповідну назву через високий вміст заліза. Наявність великої кількості потічків пояснюється тим, що неподалік починається головна міська ріка — Полтва. Ще у першій половині 19 століття, на нижній терасі парку, біля джерел, облаштували став Камінського, корчму та німецький літній театр Франца Краттера, бювет зі східцями та лавки, які були популярним місцем відпочинку, пікніків та навіть купання.

Враховуючи потреби громади, 1933 року на кошти благодійників створюють багатофункціональний міський басейн на місці ставу Камінського, який складався зі спортивної частини з трампліном, загального купального басейну та дитячої частини.

Після періоду занепаду після Другої світової війни, на цьому місці облаштувати спортивний комплекс “Динамо”, а про “залізні” джерела нагадує хіба один невеличкий бювет, який, схоже, сам дуже спраглий.

На жаль, це не всі виявлені проблеми: у парк зможуть зайти хіба сильні та фізично здорові люди. При вході зі сторони Стуса до парку ведуть сходи, перша сходинка сягає по коліно середньостатистичному українцю. Перил чи, тим паче, пандусів, тут нема. Тож єдиний вихід для неальпіністів — йти в обхід по болоту...

Втім, облаштування доріжок відверто тішить і вказує на те, що парком таки займаються, тож залишається надія, що потреби усіх громадян врахують, а замість викладених послань у кущах, згодом тут будемо бачити лише мешканців, які прийшли на культурний відпочинок.