Полотно на 200 м²: яким львів’яни бачать мурал на Дорошенка

2 серпня у місті відбулось громадське обговорення на тему того, яким має бути мурал на новому просторі по вул. Дорошенка, 7. Нещодавно, у рамках реконструкції скверу, зрізали дерева та побачили непривабливий фасад будинку.

Що з ним робити далі - вирішували громадою, повідомляє кореспондент сайту 032.ua.

Тема, яка всіх об’єднала

Власники щойно відкритої ресторації «Патріот» на вул. Дорошенка — львів’янин Остап та його бойовий побратим Юрій, який нещодавно переїхав до Львова, власним коштом пропонують оновити неестетичну стіну на 200 м²: готові її утеплити та прикрасити муралом. Аби дізнатися, яким же має бути цей мурал, вирішили зібрати думки львів’ян.

«Ми 2014 року були у батальйоні «Донбас», у кінці 2016 року дембелювалися і вирішили на зразок київської «Pizza Veterano» відкрити схожу ресторацію у Львові. Нам та ідея сподобалася, тим більше, що Львів — Бандерштадт — такий патріотичний український П’ємонт. А крім «Криївки» тут більше нічого такого немає. Взяли приміщення в оренду. Тема, яка нас всіх об’єднала і одне з того, що нам сподобалось — це мурал. Нам сказали, що тут буде реконструкція скверу, зроблять бруківку, освітлять знизу. Побачили, що там негарна стіна і вирішили, що було би дуже класно щось там намалювати. Сперечалися, що там має бути і дотепер точно не знаємо. Хочемо, щоб це питання було винесено на загальний розсуд, без самоуправства», - пояснює пан Остап.

Пан Юрій додає, що хотів би бачити патріотичний мурал. Уже було дві ідеї з цього приводу: або портрет Василя Сліпака, або щось нейтральне.

Спершу простір, потім — мурал

Слід зазначити, що спершу виник проект зі створення нового громадського простору на Дорошенка, а потім — ідея муралу.

Як зауважила керівник відділу урбаністики ЛКП «Інститут просторового розвитку» Олександра Сладкова, яка тривалий час займається громадськими просторами (на Дорошенка, зокрема), у Києві теж є багато муралів, і дуже часто піднімається тема того, що муралами прикривають реальні комунальні проблеми.

«У Львова був кращий досвід. Тут комунальні проблеми вирішували в першу чергу. Ідея створення мурала на Дорошенка з’явилася вже після того, як був проект громадського простору», - каже пані Олександра.

Мистецтво та інструмент комунікації

За словами модераторки кіноклубу медіапросвіти Docudays UA у Львові - Йош, мурал можна розглядати у двох спектрах: як мистецький продукт та як комунікативний інструмент.

«З того, що я почула від ініціаторів, мурал більше розглядається як комунікаційний інструмент, спосіб донесення якоїсь ідеї. Якщо ми хочемо, щоб він був патріотичним, треба усвідомлювати, що це пропаганда. Я не ставлюсь до пропаганди як до чогось абсолютно злого, бо можна пропагувати позитивні цінності. Але варто виходити з того, що ми хочемо прививати, бо це - базова, засаднича річ, щодо якої у нас є більше шансів дійти порозуміння», - вважає Йош.

Чому Сліпак?

Як кажуть власники ресторації, вони вважають себе патріотами, але зауважують також, що в Україні, станом на нині, справжнього патріотизму не вистачає.

«Ми одразу висунули свою ідею з міфом Василя Сліпака. Це є чоловік, який співав у Паризькій опері, поїхав добровольцем на війну і загинув. Він мав комфортне життя, але без вагань пішов на ризик і пожертвував собою в ім’я якихось світлих інтересів нашої держави. Створити мурал на предмет героїчного епосу — я не бачу в тому нічого поганого», - каже пан Остап.

Контекст міста

На подію прийшло багато представниць львівської «Феміністичної майстерні», серед яких переважають особи з вищою освітою мистецького спрямування. Вони розглядають мурал як художній елемент, який не можна відділяти від урбаністичного простору Львова. Бачать його естетичним, абстрактним, який би передавав емоційний підтекст через символи.

«Стіна буде значно більш патріотичною, якщо там буде зображено, наприклад, супрематичні мотиви, взяті від Малевича чи абстракційні — Кандінського. Можна взяти львівський контекст — графічні мотиви Бруно Шульца чи сучасних художників, які можуть запропонувати емоційні дизайни про цінність патріотизму. Інший контекст — до Львова приїжджають туристи, і коли вони бачать персонажа у військовій формі, мілітаризованого, вони не розумітимуть контекст цієї персони. Для того, щоб висвітлювати таких персон, потрібно писати статті, книжки, створювати фільми і перекладати їх на якомога більше мов - так інформація більше доноситься. Якщо ми берем за інструмент зображення, це тоді має бути більш естетично, емоційно універсально подано. У мистецькому, візуальному плані у нас є дуже колосальне підґрунтя, яке існувало у 20 столітті, і зараз з ним не працюється. Наприклад, роботи Леопольда Левицького, який жив у Львові - дуже цікавий персонаж, одне полотно якого по структурі нагадує «Герніку» Пікассо. Коли ми говоримо про громадський простір, варто культивувати те, що вже є, або рефлексію молодих художників», - вважають у «Феміністичній майстерні».

Олександра Сладкова підтримує ідею і наводить приклад радянської мозаїки, яка колись була розміщена в іншій частині вулиці Дорошенка - «Дружба народів», на ній були зображені українка, білоруска і росіянка. Зараз ця мозаїка знищена.

«Таке мистецтво з’являється як реакція на одні події і живе тоді, коли є цінність. Якщо немає дружби народів як цінності, немає мозаїки. Якщо ми створимо щось таке, що буде універсальною цінністю, то воно буде жити. І ми до цього прагнемо», - наголошує пані Олександра.

Не шароварщина

Окремі львів’яни, зокрема, художники побоюються включати у тло муралу надто патріотичні об’єкти на кшталт герба чи прапора — прагнуть уникнути шароварщини.

«Можна передати цей зміст і зобразити трохи за ширмою, через символізм. Є такий термін як шароварщина, ризик в тому, що національні символи подаються нав’язливо. Не варто, щоб це виглядало занадто і забагато», - поділились учасники обговорення.

Немає закону, який би забороняв мурали

Закони ще досить молоді України не можуть врахувати всіх явищ, які виникають у сучасному суспільстві. Мурали — не виняток.

«Законодавство тільки реагує на деякі явища, воно не з’являється раніше, ніж саме явище. Для прикладу, є прописано в законодавстві, що робити, якщо зрубати дерево, але нічого не прописано щодо тих, хто захоче посадити дерево. Тобто, законодавство не передбачає, що хтось може захотіти посадити дерево десь. Те, що не заборонено, ніби дозволено. І стосовно муралів, теж у нас немає ніякої регуляторної політики. Але якогось покарання за мурал на стіні, якщо там не буде свастики чи реклами, немає», - зауважує пані Олександра.

Культура об’єднує

PR-координатор 83-го ПЕН-Конгресу у Львові Ольга хотіла би побачити на стіні символічну мапу України.

«Останні два роки я працювала в Донецькій, Луганській області, у прифронтових і звільнених містах. В основному ми працювали в музеях, з відділами і департаментами культури, робили мистецькі резиденції, обговорення, дискусії, говорили про декомунізацію. Мене виховали на Малєвічу, інших мистецьких речах, я вважаю себе патріотом і багато перетинаюся з військовими, але якось у нас всіх виходило разом працювати. Ми робили виставки, запрошували всіх, і культура - це було те тло, де ми перетиналися, говорили, і розуміли, що ми всі в одній боротьбі. У нас всіх одна спільна мета, але ми ведемо її на своїх фронтах», - ділиться пані Ольга.

Ідея різноманітності

Йош, як архітекторка, згадує ідею того, що кожен елемент у місті має існувати в своєму середовищі, доповнювати його, формувати цілісний комплекс. Разом із тим, акцентує увагу на проблемі домінування чоловічих образів у містах світу.

«Я займаюсь антидискримінаційною експертизою медійного контенту і хочу зробити зауваження, що у міському просторі домінує чоловічий образ або дуже нормативні, типові образи. Це є проблема з погляду ідей різноманітності, попри те, що Україна прийняла законодавство щодо рівних прав жінок і чоловіків, заборони дискримінації. Якби я проводила експертизу, я б дала рекомендацію включити різні образи, у яких би кожен українець, українка чи турист впізнавав себе», - пояснила вона.

Львів — без війни

Звичайні львів’яни вважають, що мурал повинен нести позитив і світло, а не акцентувати на мілітаризмі. Наприклад, пані Люба не проти побачити на стіні соняшники і блакитне небо як фон. А ось Павло хоче бачити місто без війни.

«Я би хотів, щоби діти взагалі не бачили війни: ні на патріотичних плакатах, ні по телевізору. Мені не подобається, коли в дитинстві вони граються з автоматами, вчаться вбивати, насильству… У дітей має бути дитинство без війни, вони мають бути у своїй казці і не бачити цього», - вважає Павло.

Побачити себе

Як зазначила Олександра Сладкова, міське управління туризму також займається муралами, розглядає їх як можливість туристичної привабливості.

«Я як урбаніст, мурали розглядаю більше як можливість орієнтування та створення різноманістності у місті. До прикладу, якщо йдеться про радянські мікрорайони, там дуже легко заплутатись, і якщо вуличне мистецтво допомагає орієнтуватися, запам’ятовувати місця, створювати додаткову цінність для міста — це дуже добре. Я обожнюю мурали з різних часів, один з улюблених — на Сихівській,2, де зображений стилізований космонавт. Ми замальовували на ньому дуже-дуже стилізований серп і молот, але це - взірець епохи, якої вже не буде. Ну, не буде ніхто космонавтів більше малювати, принаймні, у тій стилістиці, якій це було. Зараз є певна епоха, яка має відобразитися у вуличному мистецтві, я би хотіла уможливити це. Якщо підійти до справи з душею, то це має бути цікаво всім людям», - пояснила пані Олександра.

По завершенню вечора, вона також сформувала базову думку, до якої все ж непомітно дійшли під час обговорення: той, хто вважає себе патріотом України, має побачити себе в цьому муралі.