Маркіян Лопачак про конфлікт Свободи із міським головою і про критичну ситуацію із сміттям

032.ua продовжує зустрічатися із депутатами міськради, пити з ними каву і розпитувати в них про їхню роботу. Цього разу ми зустрілися із керівником фракції "Свобода" у Львівській міськраді Маркіяном Лопачаком.

Маркіяне, між фракцією ВО “Свобода”  і міським головою Львова уже давно триває конфлікт. Скажіть, з чого усе почалося?

Якихось особистих конфліктів у фракції “Свобода” чи у мене особисто з міським головою немає, але є різне бачення на багато моментів, які відбуваються у нашому місті. Скажімо, бачення структури міста; бачення, як місто має розвиватись; бачення, як має працювати міська рада і як має виглядати робота комунальних підприємств. На жаль, у міського голови, десь скажімо, своє бачення тих речей. В мене, я керівника фракції “Свобода” - інше.

Ще з минулої каденції у нас було багато дискусій, які закінчувались близько 46-47 судовими справами, власне з виконавчим комітетом Львівської міськради, з міським головою по різноманітних питаннях.

До прикладу, ми не згідні з тим, що структура Львівської міськради перетворилася на такий кишеньковий орган міського голови і нон-стоп збільшується. Тобто за три каденції міського голови структура Львівської міськради збільшилася більше ніж вдвічі. Цей орган перетворюється на такий обслуговуючий орган міського голови Садового і, на жаль, не працює, на нашу думку, якісно і фахово на користь громади міста.

В нашому баченні – це мав би бути виконавчий орган, який працював в незалежності від кількісного, якісного депутатського складу Львівської міськради і незалежно від того, хто є головою; коли кожен конкретний чиновник, заступник буде нести персональну відповідальність за прийняття кожного конкретного рішення.

На жаль, міський голова перетворив структуру в такий орган колективної безвідповідальності, коли під одним рішенням одномоментно мусить погодити і поставити свій підпис заступник міського голови, сам міський голова, директор департаменту, начальник управління і т.д. Можна навести масу прикладів.

Якщо, наприклад, львівський голова декларує, що ми допомагаємо малому бізнесу, то свого часу місто Львів було абсолютним рекордсменом по кількості дозволів, які треба отримати, щоб встановити малу архітектурну форму.

Свого часу треба було близько 37 підписів, щоб людина змогла поставити якийсь невеликий кіоск і займатися підприємницькою діяльністю. Ця вся процедура затягувалася майже на рік часу. Це стосується і інших моментів. Зокрема, останній момент з яким ми були абсолютно не згідні – це те, що містобудівні умови та обмеження раніше видав директор департаменту і ніс відповідальність, а зараз їх видає виконавчий комітет, який станом на сьогодні складається із міського голови, його заступників. Тобто абсолютно підконтрольний орган, який не несе жодної відповідальності, бо це колективний орган. Прийняли колегіальне рішення, відповідно воно працює, але щоб хтось міг конкретно відповісти за нього – такого немає. Це саме стосується і інших питань, сміття, господарки. Ми можемо згадати нашу реформу транспорту в місті. До речі, виграні всі суди, в кінцевому результаті звільнений начальник управління, який на той час все приймав, хоча це все дуже розпіарювалося міським головою. Станом на сьогодні оця розрекламована нова схема транспорту, яка мала діяти три роки тому, вона на 85-90% повернена до старої і це вартувало півтори роки часу, нервів львів'ян і незручностей.

Скажіть, а як часто зараз Ви спілкуєтеся із Садовим? Бачитесь особисто чи на зустрічах?

Ми спілкуємося під час робочих зустрічей, на засіданні колегії, під час організації пленарного засідання. Якихось особистих контактів немає і не було.

Міський голова Львова часто повторює, що йому мають оголосити підозру. Як думаєте, що буде зі Львовом, якщо Садовий піде у відставку?

В цьому випадку, коли міський голова кричить, що йому хочуть оголосити підозру, це звучить, як, коли злодій кричить – ловіть злодія.

Що буде з містом? Нічого не буде. Місто стояло 750 років до Садового буде стояти і після Садового. Це хибна думка, що одна конкретна людина впливає повністю на життя міста.

Минулої каденції Свобода мала більшість у міськраді, але цієї каденції вона має лише 8 депутатів. Як гадаєте, чому так мало львів'ян проголосували за вас на виборах?

Це річ, яку дуже розкручували, що Свобода мала більшість в міськраді, насправді Свобода мала найбільшу фракцію. Більшості у Львівській міській раді, яку треба було, щоб долати вето міського голови, чи щоб, скажімо, повноцінно працювати – у Свободи не було.

Є дуже багато моментів насправді, чому в Свободи зараз менше депутатів ніж раніше. Наприклад, якщо говорити про мене, я повноцінно під час виборчої кампанії, під час подій, які відбувалися на Майдані, фізично не був присутній у Львові. Якщо дивитися по статистиці, то такий електоральний провис по Свободі і найбільша кількість нападів відбувалися під час Майдану.

Я тоді, як керівник фракції, фактично, три місяці провів на Майдані і не мав змоги бути присутнім тут, у Львові, коментувати, критикувати чи робити інші речі. Тим не менше цю нішу зайняли інші політичні сили, інші громадські організації. Я майже рік провів в Києві, у Верховній раді. Після Верховної ради я 14 місяців відслужив у ЗСУ. І власне та компанія, яка відбулась, наслідком якої є 8 депутатів, відбувалася таким чином, що особисто я, особисто Руслан Кошулинський, який є головою обласної організації, – ми не могли брати участі в повноцінній кампанії, більше того, на жаль, не було змоги реагувати на більшість пліток і закидів, які закидували Свободі впродовж останніх двох-трьох років.

Розкажіть, як зараз спілкується ваша фракція із іншим депутатами. З ким найкомфортніше працювати?

Насправді комфортно працювати з усіма, хто має здорову позицію стосовно того, як має жити місто, як воно має розвиватися і на ті всі події, які відбуваються в безпосередньо сесійній залі. Якщо говорити про фракцію "Самопоміч", то напевно, найскладніший формат дискусії з ними через те, що фракція "Самопоміч" є абсолютно підконтрольною міському голові і говорити про якийсь там демократизм в прийнятті рішення надзвичайно складно. Це є фракція, яка чітко робить те, що говорить їхній лідер, який в сесійній залі займає місце головуючого.

Що стосується всіх інших моментів - "Свобода" вже впродовж минулої каденції і так само зараз продовжує постійно проводити прийоми громадян, зустрічі з громадою. Незважаючи на те, що зараз ми не маємо кардинального впливу на прийняття того чи іншого рішення, ми сповідуємо такий формат роботи депутата, що депутат – це насамперед представник громади Львова.

Тобто це не є депутат, якого обрали у Львівську міську раду і він там має приймати свої рішення, які вважає за потрібне. З нашої точки зору - "Свобода" йшла на вибори, чітко декларувала позиції, які вона буде відстоювати у Львівській міській раді; і так само зараз, коли виникають якісь важливі резонансні питання щодо життя міста, ми насамперед проводимо зустрічі із громадою і радимося із людьми. Після того вже приймаємо [рішення] і відстоюємо інтереси громади в сесійній залі; не інтереси якогось забудовника, комунального підприємства міського голови, а власне людей.

6 квітня, під час сесії Львівської міської ради шестеро депутатів ЛМР покинули Міжфракційну депутатську групу з питань учасників АТО та їх сімей. Серед них є і ваше прізвище. Чому Ви пішли звідти?

Ця група несла все ж таки більше декларативний характер і з огляду на те, що я, як керівник фракції, є ще в інших багатьох комісіях, вона займала для мене якийсь критичний час, який можна присвятити іншій роботі у міськраді. Коли не було створено повноцінного органу, який зараз є у Львівській міській раді і займається питаннями учасників АТО, робота цієї депутатської групи була більш потрібна, тому що треба було зважати і контролювати всі ці речі, а зараз є відповідно створений орган, який займається учасниками АТО, приймає багато нормативних актів, відповідно до яких регламентується виділення коштів, допомоги і т.д.

Є багато речей з якими я особисто не згідний, але більшість у сесійній залі на вимогу самих ж АТОвців погодились на усі ці речі, відповідно воно працює зараз по такій схемі. Та депутатська група, станом на сьогодні може ініціювати будь-які рішення в сесійній залі, скажімо від імені учасників АТО, але зрештою депутат сам по собі чи кожна фракція може ініціювати такі рішення, намагатися, щоб вони втілилися в життя.

Ви уже тривалий час працюєте депутатом міськради. Чи не плануєте у майбутньому поборотися за крісло мера Львова?

Я дуже приземлено насправді дивлюся на всі події, які відбуваються. Можливо, на все свій час, але про такі речі станом на зараз не приходиться думати, бо є зараз робота та, яка є.

Ви часто критикуєте Андрія Івановича через складну ситуацію із сміттям, яка склалася у Львові. На Вашу думку, як можна її вирішити сьогодні?

Те, як можна вирішити цю проблему сьогодні і не сьогодні, я і фракція "Свобода" говорили одразу після трагедії, яка сталася на Грибовицькому сміттєзвалищі.

Насправді, мусить відбутися два простих моменти. Перший – потрібно вирішувати всі питання, які стосуються сміття у Львові виключно у публічній площині. За круглими столами, не хованням інформації. Коли все буде абсолютно зрозуміло журналісту, депутату, будь-кому. Друга річ, яку ми вимагали від міського голови і яку він не зробив за рік часу (це вже питання до нього як до господарника, основного адміністратора у Львівській міськраді взагалі), у якому напрямку ми рухаємося.

Нами було запропоновано, зокрема мною, дуже проста модель. На початку треба зробити круглий стіл або не круглий стіл, назвати це можна будь-яким чином, із залученням експертів і фахівців, які вже мають досвід по вирішенню таких питань в Європі та в інших країнах і які б чітко напрацювали ідеальну модель власне по виходу із цієї ситуації у Львові.

Те, що зараз міський голова говорить і відбувається такий собі пінг-понг перекидування м'ячиками зі сторони міського голови на київську владу і навпаки, насправді всього на всього затягування часу; не спроможність або не бажання вирішити цю ситуацію.

Якщо б за два-три місяці міський голова разом із своєю командою показали чіткий план дій, алгоритм. Наприклад, нам для того, щоб вирішити сміттєву кризу потрібно умовно два роки. До цього часу нам потрібно від держави, обласної адміністрації - виділення земельної ділянки під полігон, де ми будемо захоронювати, умовно, 10% залишку того всього, що буде залишатися після сміттєпереробки або сміттєспалювання; нам потрібна земельна ділянка на території міста або за територією міста під сміттєпереробний завод; для цього нам потрібна площа такої ділянки і орієнтовно такий завод. Знову ж таки за експертною оцінкою міжнародних експертів – це буде коштувати стільки; збудувати ми його зможемо, умовно, за два-півтори роки.

Відповідно, коли виробляється такий чіткий алгоритм, тоді всім все стає чітко зрозуміло.

Коли міський голова точково зараз говорить про вивезення сміття, то чи вивезення сміття зараз у Львові вирішить проблематику для міста? Звичайно , що не вирішить.

 Ми дивимося зараз на критичну ситуацію з не вивезенням сміття, бо воно дійсно зараз накопичується, але ніхто не думає і не розголошується інформація, максимально ховається міським головою, про те, скільки коштів іде з міста. За останній рік часу виділено вже більше 300 млн гривень з міського бюджету. І це не просто цифра - 300 млн гривень, які там Андрій Садовий чи хтось інший з чиновників витягнув з кишені і заплатив за вивіз сміття. 300 млн грн – це недобудовані дороги, невідремонтовані школи; це дахи, не зроблена каналізація і т.д.

Якщо ми ще два три роки будемо витрачати левову частку з бюджету міста для того, аби просто вивозити сміття і не думати, як має жити місто дальше, то це є абсолютно не правильно і не професійний підхід.

Більше того, міський голова у ситуації із сміттям не договорює надзвичайно важливу річ про, яку власне кажуть всі інвестори і говорить неправду про те, що в місто Львів не зверталися інвестори власне по будівництву і переробці сміття. Насправді зверталися і робили це неодноразово. Це вже питання до правоохоронних органів, чому вони втікали з міста, що їм називали чи не називали. В кулуарах всі ці речі звичайно проговорюються, але я знову ж таки повторюся – це питання до правоохоронців.

Всі інвестори говорять одну дуже просту річ. Для того, щоб ми це могли зробити, нам потрібна земельна ділянка і нам потрібно зрозуміти, що увесь комплекс, який відбуватиметься по вирішенню сміттєвої кризи буде зосереджений на інвесторах. Весь комплекс можна розбити на чотири пункти. Перший – це вивіз сміття, другий – сміттєсортувальний, третій – сміттєпереробний чи сміттєспалюваний і четвертий – це є захоронення того, що залишається.

Перших два етапи - вивіз сміття і сміттєсортування є прибутковими і такими за які всі борються. На сміттєсортуванні знову ж таки називають різні цифри – від 25 до 40% вторсировини, яку можна відібрати та в подальшому дати на повторну обробку і на цьому заробляється. До речі, зараз заробляє невідомо хто. Це є абсолютно тіньовий чорний ринок, який знову ж таки без чийогось кришування у Львівській міській раді є неможливим.

Збиткові моменти – це є сміттєспалювання і захоронення. Через це всі інвестори говорять, що вони готові розглядати це питання і воно вирішується тільки, якщо всі ці комплекси будуть їм доступні і вони їх будуть втілювати.

Якщо міський голова веде з ними переговори і каже: ми самі будемо вивозити, а вивозиться [сміття] за рахунок коштів, які виділяється з міського бюджету, плюс з тарифів за які платять львів'яни; ми будемо сортувати, а чи не ми, а десь по дорозі і не обліковано, а ви просто поставте сміттєпереробний завод і захоронюйте, то звичайно інвесторам така річ не цікава. Має бути баланс між зароблянням коштів і вкладанням. Оце унеможливлювання і скажімо ставлення незручних вимог до інвесторів і призвело до того, що Львів стоїть на місці і ці всі інвестори, які були - просто-напросто звідси втекли.

Потім впродовж року часу ми дуже багато разів чули такі піарні речі, як підписання меморандуму. Приїхали до нас французи і ще хтось, але насправді – це крім голосних подач в медіа саму ситуацію із сміттям і не вирішило і не може вирішити. Питання власне знову ж таки до Садового. Відповідаючи на ваше запитання, яким чином воно має вирішитись. Тобто Садовий повинен сам для себе насамперед дати відповідь, він є керівник політичної сили “Самопоміч” і мером міста. Насправді він не зміг поєднати оці дві функції в собі і не може визначитись, що для нього важливіше.

Якщо з 2006 по 2014 Андрій Садовий в кожному інтерв'ю наголошував, що він не політик, а в першу чергу господарник, то з 2014 року він захотів стати політиком і не залишив господарку. Власне через оці політичні амбіції чи через ці політичні ігрища , які зараз відбуваються в Києві, заручником стало майже мільйонне місто.

А, які ще є проблеми у Львові, окрім сміття, що потребують негайного вирішення? Якщо можна, скажіть тезово.

Тезово тут говорити неможливо, бо місто Львів – це досить велике місто із масою проблем. В одному районі пріоритетнішими є одні питання, а в іншому – інші. Якщо говорити загалом, гострою є низка питань. Я можу просто сказати, про що говорять люди, коли ми проводимо зустрічі з громадами. Фактично на кожній зустрічі стоїть питання з дитячими садочками. Так, за останні 20 років у Львові не побудований жоден дитячий садочок, а місто розвивається. Окрім цього питання з паркінгами. Львів, напевне, єдине місце в Україні, яке за останніх 15 років не побудувало жодного критого чи відкритого багаторівневого паркінгу, особливо в центральній частині міста.

Якщо говорити про центральну частину міста – це питання підвалів і горищ, тому що вони є в критичному стані. Це питання доріг, однозначно.

Та й низка питань, серед яких громадський транспорт, бюрократизм у міськраді, який з кожним роком ускладнюється. Насправді на цей перелік першочергових питань можна довго відповідати. До прикладу, від спортсменів ми нон-стоп чуємо, що Львів ледь не на останньому місці з фінансування спорту, зокрема, і дитячого.

Якщо ми візьмемо і подивимося по статистиці, то за рік часу, ми виділили, точніше Львівська міська рада, бо Свобода за це голосувала, 300 млн гривень на вивезення сміття, а на окремі федерації, які займаються власне дитячим спортом виділялося просто на підтримку по декілька десятків тисяч гривень. Про наслідки ми можемо лише думати, аналізувати, але реальні - побачимо приблизно уже через декілька років.

Розмовляла Ірина Труш.