Перевірено на собі: як можна потрапити у Чорнобильську зону відчудження (ФОТО)

Ще якихось десять років тому дізнатись щось про Чорнобильську зону відчудження можна було лише з книжок або з документальних фільмів. І справді, ну кому заманеться завітати на територію, яка наскрізь заражена радіацією? Але тепер, відвідати зону відчудження, побачити Чорнобильську АЕС і усі жахіття, які лишила по собі катастрофа 1986 року, можуть усі – віднедавна у Чорнобильську зону почали проводити екскурсії, які користуються шаленою популярністю серед українців.

Ідея завітати до Чорнобильської зони відчудження не полишала і команду 032.ua. Незважаючи на відмовки колег, двоє сміливців в один прекрасний день вирішили все таки відправитись в те місце, оповите легендами та таємницями.

Знайшовши на просторах Інтернету інформацію, що на територію Чорнобильської зони возять цілком легально, ми одразу зацікавились такою можливістю. Виявилося, що для поїздки на небезпечну територію нам треба заплатити всього 650 гривень. «Незабутні враження Вам гарантовано» - йшлося у повідомленні екскурсійної групи, яку ми обрали. Поїздка у зону на цілий день, змога побачити на власні очі територію відчудження, легендарне місто Прип’ять, Чорнобильську АЕС та багато іншого – хіба не цього ми хотіли? Замовивши екскурсію та придбавши квитки на потг до Києва, вже за кілька днів ми вирушили у нашу подорож.

Прибувши до столиці о 7-їй ранку ми одразу поспішили на автобус, який чекав на нас поблизу залізничного вокзалу. Часу було небагато, тому подивитись на ранковий, ще сонний Київ нам не вдалося. Та й навіщо нам це, коли ми вже жили думками про подорож у Чорнобиль. Знайшовши свій транспорт з подивом відзначили, що вільних місць в автобусі немає. Очевидно, потрапити на ЧАЕС хотіли не тільки ми..

Як виявилося, возити людей до Чорнобильської зони стало модним на початку 2000-х років, - розповідає наш гід Антон. До цього сюди запускали лише журналістів. Але у зону відчудження постійно проникали так звані «сталкери». Держава не могла боротися і контролювати таких людей, незважаючи на те, що на під’їзді до Чорнобильської зони були розташовані  два блокпости із військовими.

"Наприкінці 2000-х керівництво країни зрозуміло, що на Чорнобильській зоні можна заробляти гроші, організовуючи сюди екскурсійні проводи. Це цілком легально, адже дозвіл на це видає сама держава", - пояснює Антон.

Час летить непомітно і вже незабаром ми під’їжджаємо до місця нашої першої зупинки - КПП "Дитятки". Тут наш автобус мають оглянути правоохоронці, а в усіх нас перевірять документи. Після цього ми вирушаємо далі.

Автобус поступово набирає швидкість, і ось ми проминаємо покинуте село Залісся, де колись вирувало життя. Покинуті хати людей, які за 30 років потрапили у полон густого бур’яну та величезних дерев. Здавалося б, зовсім нещодавно тут вирувало життя, щасливі люди планували своє майбутнє, аж ось жахлива катастрофа за одну ніч змінила все. Ще більш гнітюче враження справляє село Копачі, точніше місце, де колись розташовувалось поселення. Справа у тому, що після аварії на ЧАЕС, всіх людей із села повністю відселили, а саму територію населеного пункту зрівняли із землею.

"Це був такий експеримент, бо радянська влада вважала, що закопавши село під землю, на цьому місці зникне радіація. Однак експеримент не вдався, у деяких місцях радіація просто зашкалює», - веде далі свою розповідь Антон.

А далі стає ще цікавіше. Проїхавши покинуті поселення ми раптом завітали до міста Чорнобиль, де спокійно живуть люди. Звичайно, гіди розповідали нам про це, однак після побаченого Залісся та Копачів, повірити у те, що Чорнобиль – цілком нормальне місто, було просто якось складно.

"Тут живуть лише ті, хто працює на ЧАЕС. Діюча залізниця розвозить людей на роботу і по-домівках. Не треба думати, що жити тут вкрай небезпечно. Будинки витримали кілька хімічних очисток, є тут навіть місця з повітрям, чистішим аніж у Києві", - веде розповідь Антон.

На свій страх і ризик ми вирішили завітати у магазин і купити деяких продуктів у дорогу. До слова, так зробили не тільки ми, а майже всі, хто їхав із нами. Подивившись навколо та обмінявшись думками із нашою екскурсійною групою ми вирушаємо далі. У Прип’ять.

Ми гуляли безлюдним містом, де колись вирувало життя. Відвілали колишні житлові будинки, дитячі садки, басейн «Лазурний», лікарню, куди привозили перших потерпілих після вибуху, готель «Полісся». Навколо панує дух радянщини: на будівлях зберігся герб Української радянської Республіки та Союзу, написи «Мир.Труд.Май» та багато інших об’єктів, які символізують дух минулого століття. Особливо вражає парк атракціонів, де розташоване знамените колесо огляду, яке так і не відкрили 1 травня 1986 року.

"Місто свого часу вважалося найсучаснішим в Союзі. На світлинах тих часів нерідко можна було побачити молодь, яка вже тоді одягала джинси – незнану розкіш для іншої частини радянської молоді. Хто знає, як надалі склалася історія цього міста, якби не та аварія на ЧАЕС, - каже Антон.

До речі, не дивлячись на те, що у зоні панує радіація, тут все одно процвітає природа. Чорнобильська зона наразі стала своєрідним заповідником дикої природи. Тут живуть лисиці, кабани та олені, а серед рослин трапляються вкрай рідкісні екземпляри.

Завершити розповідь про нашу подорож хочеться такими словами: варто один раз побачити, аніж сто разів почути. Усе, що ви чули раніше про Чорнобильську зону, варто побачити на власні очі…