Казус Лещенко або Україна в очікуванні нової української еліти

Вітаю вас, громадянин, соврамши!

Михайло Булгаков

Рідкісний випадок в сучасній історії України. На минулому тижні вся освічена громадськість обговорювала покупку квартири в центрі Києва відомим журналістом, народним депутатом Сергієм Лещенком.

Нагадаємо, що поєднавший у своїй особі другу і четверту владу і претендуєчий на першу (Лещенко заявив про бажання балотуватися на пост Президента України) народний депутат від фракції "Блоку Петра Порошенко" Сергій Лещенко придбав квартиру площею 192 квадратних метра в новобудові в центрі Києва.

«Друзі, давайте всі дружно привітаємо Сергія Лещенка з придбанням черговий квартири за 7,5 мільйонів (гривень. - ред.). Сподіваюся, що для молодої закоханої пари вистачить майже 200 квадратних метрів", - написав у своєму Фейсбуці журналіст Дзіндзя.



Лещенко факт купівлі квартири визнав і пояснив, що відсутні гроші зайняв у головного редактора «Української правди» Олени Притули і у своєї майбутньої дружини відомого діджея Анастасії Топольське.

Пікантності цій угоді додали ще два факти. По-перше, Сергій Лещенко заплатив за квартиру грошима, знятими з рахунку в Ощадбанку Росії, а по-друге, реальна вартість квартири в районі станції метро «Золоті ворота», на думку фахівців, набагато вище офіційно задекларованої Лещенко.

До того ж, після підрахунків з'ясувалося, що навіть враховуючи позики Лещенко у Притули і своєї дівчини, - задекларованого ним доходу за останні 20 років явно не вистачає на покупку квартири.

На захист Лещенко виступив його друг і колега Мустафа Найєм.

«Вчора після появи новини про квартирі я був свідком небувалої радості багатьох колег-депутатів; впевнений, раділи і в урядових кабінетах, і в адміністрації президента. Приводом для цього веселощів були не чергова перемога на війні, не прорив в економіці і навіть не досягнення на антикорупційному фронті.

Приводом був зітхання полегшення – "нам буде що відповісти на всі звинувачення". Іншими словами, можна продовжувати... Продовжувати красти, мародерствувати, ділити посади, контролювати фінансові потоки і, використовуючи правоохоронні органи і суди, віджимати акції на телеканалах, банках і торговельних мережах», - спробував захистити Лещенко Найєм.

Ряд молодих колег Лещенко з фракції «єврооптимісти» просто натякнули, що українці заздрісні ніщеброди і просто заздрять успішному політику і журналісту. Але чи це так? І в чому дійсна причина воістину загальнонародного обурення покупкою Сергія Лещенка?

«Збитий льотчик», або Викрадена надія

36-річний Сергій Лещенко зробив собі ім'я як автор численних статей, присвячених боротьбі з корупцією. Однак в останні два роки Льошенко пішов у політику, пройшовши у парламент за списком БПП разом з Мустафою Найємом.

Його викривальні спичи на ток-шоу Савіка Шустера приводили в трепет навіть маститих українських політиків. Йому вдалося створити обстановку нервового стресу навіть для таких запеклих популістів, як Юлія Тимошенко і Олег Ляшко. Вистачає людей, які ненавидять Лещенко, і серед відомих українських олігархів, прокурорів і суддів.

Але всі ці впливові люди навряд чи могли при всьому бажанні зганьбити репутацію молодого політика, якби не «квартирне питання».

Вся справа в тому, що Сергій Лещенко намагався, і не без успіху, видавати себе за нове покоління українських політиків, яким влада потрібна не для того, щоб заробити більше грошей, а для того, щоб реально змінити країну.

Купивши в воюючою бідній країні шикарну квартиру в елітному районі столиці, Лещенко продемонстрував, що ментально нічим не відрізняється від разоблачаемых їм олігархів і корупціонерів. І якщо Лещенко запрацює «чесно ще більше», то, мабуть, почне купувати яхти і літаки — демонструючи класичну культуру пострадянської еліти — жадібне споживання предметів розкоші, як демонстрації їх високого соціального статусу.

Канцлер Німеччини Ангела Меркель живе разом з чоловіком в скромній двокімнатній квартирі, а міністр закордонних справ Борис Джонсон їздить на роботу на велосипеді - не тільки для того, щоб сподобатися виборцям. Це їх внутрішній стиль життя. Вони розуміють, що шанс золотими літерами вписати своє ім'я в історію країни — це спокуса крутіше мільярдів, розкішних замків і дорогих авто.

І саме тому українське суспільство настільки різко відреагував на вчинок Лещенко.

Ось як різко, не соромлячись у виразах, описав своє ставлення до «еврооптимисту» відомий художник і блогер Сергій Поярков:

«Не брешіть, будь ласка, що є великі корупціонери, ніж Лещенко.... Ви вибачте: я не вірив Януковичу. Але ми всі разом все-таки сподівалися, що Лещенко – не кінцева курва. А він зрадив нашу віру. І оскільки він зрадник, то для нас він найбільший корупціонер».

Не менш жорстко охарактеризував своє ставлення до Лещенка та відомий військовий експерт Олексій Арестович:

«Навіть якщо ця угода про придбання квартири повністю чесна і немає ніяких сумнівів щодо походження капіталу, журналіст і нардеп повинен був прорахувати реакцію суспільства, для якого (за його словами) працює, на придбання антикоррупционером житла вартістю 2000 средих зарплат, тобто 167 років активної роботи.

В країні, де третина населення не завжди впевнена, чим завтра годувати дітей. Андропов про таких казав: "Живуть, не чуючи під собою країни". Тобто, як мінімум, ми маємо людину, яка професійно не здатний вірно оцінити особисті ризики. І ця людина вчить вас боротьбі з корупцією», - зазначає Арестович.

Пару років тому автору доводилося бачити задумливого Сергія Лещенка у відкритому для екскурсій Межигір'i. Не знаю, про що тоді думав молодий політик, але, можливо, Лещенко саме тоді здалося, що якщо побудувати своє «Межигір'я» на «чесні гроші», то народ, який віддає зі своїх мізерних зарплат останні копійки волонтерам для фронту, все зрозуміє і пробачить?

Замість післямови

Скандал Сергія Лещенка яскраво продемонстрував, що одна з головних проблем сьогоднішній України - величезний розрив між очікуваннями громадянського суспільства і якістю нинішньої української еліти. І ситуацію не рятує прихід в політику більш молодого покоління, яке, за наївними уявленнями українців, апріорі має бути чистіше і краще старої еліти.

Як точно зауважив Дмитро Тимчук: «Крадуть мільярдами чиновники» теж починали з дрібниць, бадьоро несучи за життя філософію існування нашого хворого суспільства, поки не забиралися з нею в найвищі крісла. І саме із-за цієї філософії немає сенсу в вливання «свіжої крові» куди б то не було. Вливати треба не свіжу кров, а здорову».

Поки ми не почнемо включати «чіп пам'яті», приходячи до виборчих урн, керувати країною будуть особи, фото яких в пристойній країні мали б висіти на стіні поліцейської дільниці в рубриці «Розшукуються».

Але не все так погано. Адже справжню сутність наших вчорашніх кумирів тепер можна розгледіти ще до того, як вони потраплять на вершину влади. А значить, є шанс заощадити час і наблизити прихід в політику людей, які будуть жити в скромних квартирах не тому, що вони бідні, а тому що їм не прийде в голову жити в розкоші, поки вони не зроблять свою країну справді багатою.