Премію Стуса цьогоріч отримали правозахисник, історик і поетеса

Цьогорічна премія імені символу демократичного та правозахисного руху ХХ ст. Василя Стуса вручена правозахиснику Євгену Захарову, який бореться проти політичних переслідувань, історику Володимиру В’ятровичу, який відкрив і всупереч тиску публікує архіви КГБ, та поетесі Ірині Жиленко, котра повертає історії сучасників Стуса — шістдесятників. Про це повідомили у Центрі досліджень визвольного руху.

14 січня у столичному Будинку вчителя було вручено премію імені Василя Стуса. Почесну нагороду вручав відомий дисидент Євген СВЕРСТЮК, який був одним із ініціаторів її заснування. Після обговорення та затвердження кандидатур у колі попередніх лауреатів премію у 2012 році вручено:
Євгену Захарову — за багаторічну системну роботу у сфері захисту прав людини та видавничу діяльність, зокрема за третю частину «Міжнародного біографічного словника дисидентів. Україна».
Володимиру В’ятровичу — за розкриття таємниць архівів радянської спецслужби від ЧК до КГБ, та актуальну публіцистичну працю «Історія з грифом "Секретно"».

Ірині Жиленко — за поетичну творчість та книгу спогадів «Homo Feriens», унікального літопису шістдесятників.

Наразі лауреатів премії Василя Стуса близько 60 осіб, серед яких літератори, митці, вчені, громадські діячі. За критерії відбору кандидатів слугують активна присутність в українському культурному просторі, мистецький рівень та виразна громадська позиція — дух Василя Стуса.

«Для мене це велика честь та велика відповідальність, — прокоментував Євген Захаров. — Честь тому, що Стус мій найулюбленіший поет і отримати премію його імені дуже багато важить. Велика відповідальність, тому що сьогодні, коли повернулися політичні переслідування, знову актуальні його слова — "за мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину". Це відповідальність кожного з нас, коли знову під загрозою основні цінності свободи і прав людини, цінності, яких був позбавлений Стус, і які ми повинні відстояти».

Поетеса Ірина Жиленко сказала, що зараз абсолютно в такому віці і має такий характер, що жодні премії її мало торкаються. «Але премія Стуса — це дуже почесно і дуже важливо в моєму житті. Замолоду ми — як зернятка, і тільки Сіяч знає, що з нас виросте. Треба було пройти життєве горнило, щоб видно було, з кого посиплеться попіл, а з кого — алмази. Таким алмазом першої величини я бачу Стуса. Не можна бути песимістом, якщо на світі були такі люди. Якщо вони є — значить ще будуть, значить людство має перспективи на майбутнє».

Історик Володимир В’ятрович сказав: «Відзнаку, яку я маю честь отримувати сьогодні, не зачепила моральна інфляція. Запорукою цього є саме ім’я Василя Стуса, людини яка ніколи не йшла на компроміси із власною совістю, яка здатна була протистояти несправедливості у форматі сам проти злочинної і, здавалося, нездоланної системи. Високу планку нагороди не дозволяють понизити його побратими-дисиденти, які опікуються нею сьогодні».

«Сьогоднішня влада намагається наслідувати ганебні радянські зразки. Це проявляється в наступі на громадянські права і свободу слова, — додав В’ятрович. — Але можновладці знають, що українська історія має безліч прикладів ефективного протистояння цьому свавіллю. Моя книга "Історія з грифом «Секретно»" є спробою повернути українцям інформацію про тих, хто навіть у найстрашніші часи ставав на боротьбу з неправдою».

Премія імені Василя Стуса заснована 1989 року Українською асоціацією незалежної творчої інтелігенції. Вперше вручалася у Львові, а 1990 року набула столичного статусу. Премія присуджується авторам, які мають видатні успіхи у своїй галузі, займають виразну громадянську позицію, активно присутні в українському культурному просторі.

Премія традиційно вручається на Святі Різдвяних Василів, на якому згадують не тільки Василя Стуса, який народився на саме Різдво 1938 року, а й в Василя Чумака, народженого 7 січня 1901 року, Василя Симоненка (8 січня 1935 року), Василя Еллана-Блакитного (12 січня 1894 року).