Львів історично був одним з культурних осередків Європи. Тут жили й творили відомі художники та письменники, композитори та архітектори. Зі Львовом пов’язана творчість таких видатних діячів графічного мистецтва як Антон Лянґе, літографії якого увійшли до альбому "Збірка найгарніших і найцікавіших околиць у Галичині", автор мініатюрних офортів Каєтан Вінцент Кєлісінський, Станіслав Осостович, Леопольд Левицький та інші.
Й понині майбутні митці вивчають техніку офорта у львівському Інституті поліграфії та медійних технологій (колишня Українська академія друкарства) на кафедрі книжкової та станкової графіки.
Саме про офорти ми поговорили з молодою львівською художницею Анною Войтюк, чиї роботи брали участь у численних міжнародних експозиціях. У Львові цього року у неї пройшла перша персональна виставка у Домі Франка під назвою “Коли ще звірі говорили”.
– Анно, чому у своїй творчості ви зупинили свій вибір саме на офорті?
– Офорт мене привабив тим, що з ним можна досягнути глибокої деталізації, а окрім цього, це тиражна техніка. Тобто зображення з мідної або латунної пластини в офортному станку може друкуватися від 10 і аж до сотень відбитків.
Насправді тиражність для мене дуже важлива, адже мені завжди було важко розставатися зі своїми роботами, які виконані в одному екземплярі.
Кожен відбиток офорта відбивається вручну, і є самостійним твором мистецтва, який проходить через багато етапів виконання.
– Коли у вас прокинувся талант художника? Коли зрозуміли, що хочете творити?
– Я завжди малювала, скільки себе пам'ятаю. Моїй сім'ї це дуже подобалося, хоча я не можу сказати, що в дитинстві в мене був ''талант''. Я малювала посередньо, але дуже багато, і мені це подобалося. Батьки, бабусі та дідусь завжди захоплювалися кожним моїм малюнком, тим самим подарували мені впевненість в собі, і бажання розвиватися далі. В мене ніколи не виникало питань, чим займатися по життю, малювання було і є зі мною завжди. Я навчалася в художній школі імені О.Новаківського, потім закінчила художнє училище ЛВПХУ (нині Львівський професійний коледж прикладного мистецтва та дизайну), а потім бакалаврат УАД (нині Інститут поліграфії та медійних технологій).
– Офорт – це, можна сказати, ексклюзив для поціновувачів. Наскільки популярна техніка загалом у світі, як багато митців з нею працюють?
– Офорт – це дійсно нішева техніка, і, я б сказала, вона популярна в обмежених колах художників та колекціонерів. Причиною є те, що створення офорту – дуже тривалий та трудомісткий процес, який потребує спеціального досить дорогого обладнання та матеріалів, наприклад: офортного станка, мідних та латунних пластин, спеціальної офортної фарби, лаку, валиків тощо.Також, окрім обмеженого кола художників, є ще обмежене коло колекціонерів екслібрисів та прихильників офорту. Це, наприклад, товариство DEG в Німеччині, в яке входять колекціонери та художники екслібрисів. Наш з'їзд відбувається щороку в різних містах Німеччини.
Зрідка до мене приходили люди, котрі не знаються на офорті, проте їм сподобалася ''картинка'' і вони із задоволенням дізнаються, що це таке і як це створюється. І мені дуже приємно, що офорт таким чином виходить за це обмежене коло поціновувачів.
– Розкажіть трохи про виставки, в яких брали участь.
– Я займаюся офортом з 2018 року, і з цього часу беру участь у міжнародних виставках і конкурсах у різних країнах – в Україні, Італії, Іспанії, Польщі, Фінляндії, Литві, Болгарії, Німеччині тощо. Моя перша перемога була в литовському конкурсі в місті Скаудвіле, де потрібно було створити роботу на честь пам'ятки архітектури містечка, і я обрала будівлю пошти (прим. я додам скан цієї роботи). А перемога, якою я найбільше пишаюся, була в Барселоні, на конкурсі на честь письменників, де я обрала собі Жана де Лафонтена і його байку ''Заєць та Черепаха'' (теж додам скан)