Сьогодні, 21 лютого, помер дисидент, Герой України та народний депутат трьох скликань Степан Ількович Хмара.
Про це повідомила його дружина Роксолана Хмара.
Степан Хмара народився 12 жовтня 1937 року в селі Боб'ятин Сокальського району Львівської області. Він зростав у родині хліборобів у повоєнні роки, на які припав голод 1946–1947 років і боротьба УПА.
Батьки були вірянами: тато співав у церковному хорі, а мама, хоч і не мала шкільної освіти, та могла напам'ять цитувати Святе Письмо й навіть дискутувати зі священниками. Степан Хмара згадував, що в них вдома часто переховувалися партизани. Це було у 1940-му, коли хлопчику було три роки. Вже в поважному віці, як повідомляє "Суспільне", Степан Ількович з жахом згадував ті часи: як просто перед шкільними вікнами радянські солдати до смерті забили цеглою батька його однокласниці та двох партизанів, яких виявили в їхньому домі.
Під час Голодомору 1946—1947 років сім'я Хмар активно допомагала переселенцям, що тікали від війни та колективізації.
Степан Хмара з дитинства мріяв стати істориком або правником, щоб відстоювати права українського народу. Це був його головний мотив добре вчитися — з власного бажання й примусу батьків.
Вступити до вишу вдалося не одразу.Також Степан швидко збагнув, що університетська наука "така ж фальшива, як і шкільна". Він для себе обрав "ідеологічно нейтральну" професію стоматолога. Вийшло так, що вступив одразу у два виші, але його відрахували з обох.
Після цього Хмара чотири роки працював водієм у Радехові на Львівщині та Казахстані. Спробувавши вдруге, вже без перешкод вступив до Львівського медичного інституту.
У студентські роки Степан Хмара багато зусиль докладав, щоб відшукати заборонену літературу для самвидаву. Це, за його словами, було ризиковано: багато видань знищила війна, а решту люди боялися розкривати через загрозу доносів.
Під час навчання у Львові хлопець часто ходив прогулятися Личаківським кладовищем, де випадково знайомився з представниками тогочасної галицької інтелігенції. Вони запрошували Степана в гості й час від часу давали йому літературу. Окрім цього, як студент він мав доступ до закритих фондів, тож зміг ознайомитися з такими працями як тексти Михайла Грушевського.
В інституті Степан зустрів свою першу дружину — Галину, в них народилася донька Соломія.
У 1960–1970-х Степан Хмара вже активно розповсюджував літературу самвидаву. Тоді він переклав українською мовою працю радянського правозахисника Андрія Сахарова "Роздуми про мир, інтелектуальну свободу і проґрес".
У 1972–1973 роках радянська влада масово арештовувала опозиційну українську інтелігенцію. Тоді, за спогадами Хмари, у суспільстві панували "страх і заляканість". За ґрати потрапив і В'ячеслав Чорновіл, який на той час був редактором часопису "Український вісник". Степан Хмара перейняв цю справу й продовжив підпільно видавати його: "Люди повинні були знати хоча б хто заарештований, хто засуджений".
На сторінках журналу з'явилися праці Хмари "Етноцид українців у СРСР" та "Генеральний погром", які переклали багатьма європейськими мовами. Вони вирізнялися "виразно політичним, антиімперським і антикомуністичним характером".
Тоді радянська влада взяла Степана Хмару "на гачок". Вперше його спробувати заарештувати в 1975 році — але невдовзі відпустили через відсутність доказів щодо причетності до антирадянської пропаганди.
Докази "української націоналістичної діяльності" Степана Хмари зібрали аж у 1980 році. Саме тоді КДБ заарештувало його й засудило до 7 років ув'язнення в таборах суворого режиму та 5 років заслання. На той час чоловіку було 43 роки.
Степан Хмара відбував покарання в таборах для політв'язнів № 35 та 36 на Уралі. Там він пробув до 1984 року. Дисидент згадував, що в карцері було страшенно холодно: заснути в камері можна було тільки в липні, а в інший час "вітер за добу робив коло у 360 градусів" — аж "судини ходором ходили". Це, за його словами, були справжні "тортури холодом".
У карцері Хмара просидів 306 діб. Як лікар, він розумів, що тюремні умови були несумісні з життям: фізичне виснаження, жахливе харчування й дикий холод неодмінно мали б призвести до загибелі людини. Але вона виживає.
"Я то назвав феноменом павука. Коли був під час слідства в камері, спостерігав за поведінкою павука. Зимою він сидить в куточку спокійно тижнями, а потім раптом проявляє активність: бігає по стелі, пускає нитку посередині кімнати, — так день-два. А потім знову залягає в куток і сидить там, ніби мертвий. Хоча нічого не їсть — ні комашки, ні мушки. Виживання в карцері — це феномен павука", — прокоментував Степан Хмара.
Він додав, що жодна медицина чи наука не знає, на що насправді здатен людський організм, якщо ти "переконаний у правоті того, що відстоюєш".
За сім років Степан Хмара тільки раз мав побачення з дружиною і жодного разу не бачив своїх дітей.
"Дружина витримала всі життєві екзамени. Я ніколи не приховував від неї, чим займаюся. І це правильно. Бо найстрашніше було, коли не все казали рідним, через це після арештів багато сімей розпалися. У нас тої проблеми не було", — розповів він.
12 лютого 1987 року, у віці 50 років, Степан Хмара вийшов на волю, повернувся в Україну — і одразу повернувся до політичної діяльності. У 1988 році став одним із керівників Української гельсінської спілки — політичної опозиції комуністичному режиму. У квітні 1990 року вона перетворилася на Республіканську партію.
У 1990-му Степана Хмару обрали народним депутатом українського парламенту: він потрапив у Верховну Раду, набравши 63,61 % голосів у Індустріальному виборчому окрузі № 261 Львівської області.
У жовтні 1990 року політик підтримав студентську Революцію на граніті. Степан Хмара прийшов у табір протестувальників і теж витримав 13-денне голодування.
У листопаді 1990-го Степана Хмару знову заарештували. Він просидів в ув'язненні до квітня 1991 року через звинувачення в нападі на представника міліції.
1 грудня 1991 року в Українській РСР відбувся референдум щодо проголошення незалежності України. Понад 90 % громадян проголосували за.
У 1992 році Хмара створив і очолив Українську консервативну республіканську партію (УКРП).
На парламентських виборах, які відбулися 27 березня 1994 року він переміг Михайла Гориня, який теж балотувався від Залізничного (№ 261) виборчого округу, з відривом у 29,48 % голосів.
На тлі бурхливої кар'єри в житті Степана Хмари трапляється особисте горе: в 2000 році померла його дружина Галина. Після цього громадський діяч одружився вдруге: у 2002 році Роксолана Хмара народила йому третю дитину — сина Тараса.
Після цього Хмара зіткнувся з кількома невдачами, аж поки 15 грудня 2001 року УКРП саморозпустилася і її члени перейшли в партію "Батьківщина". Так Степан Хмара став заступником голови "Батьківщини" Юлії Тимошенко й зміг взяти участь у парламентських виборах 31 березня 2002 року під номером 10 виборчого списку БЮТ.
У 2004 році Степан Хмара був активним учасником Помаранчевої революції: підтримував Віктора Ющенка.
16 березня 2005 року політик вийшов із фракції "Батьківщина". Втім, вже на парламентських виборах 26 березня 2006 року брав участь за списком альянсу "Український народний блок Костенка і Плюща".
Через рік після Революції Гідності, у жовтні 2015-го, Степан Хмара оголосив голодування на підтримку політв'язнів Лук'янівського СІЗО.
Відомо, що Степан Ількович різко критикував усіх президентів України — від Леоніда Кравчука до Володимира Зеленського.
Навесні та влітку 2023 року він брав участь у судових процесах над беркутівцями, які розстрілювали мирний Майдан. Зокрема, був на засіданні, де судили екскомандира львівського "Беркуту" Ростислава Пацеляка.
На одному з судових засідань у справі беркутівців відчув сильний біль у спині. Про це розповів депутат і лікар політика Василь Пазиняк виданню "Високий замок".
У вересні 2023 року 85-річного Степана Хмару госпіталізували у віденську клініку, де у 2004 році рятували від отруєння експрезидента Віктора Ющенка.
Читайте також: День Героїв Небесної Сотні: вшанування пам'яті та історія.