Відкритий 26 серпня у Львові памʼятник Францу Ксаверу Моцарту - сину великого композитора Вольфганга Амадея Моцарта, викликав дуже жваві дискусії серед львівської культурної та історичної спільноти.
Львівський історик, кандидат історичних наук Остап Середа на своїй сторінці у Фейсбук фахово прокоментував своєрідність нової львівської памʼятки.
«Вчора був у Києві, відкриття нового провокативного пам'ятника прогавив, тож сьогодні роздивився його вперше.
«Це - людина? Я не можу побачити її обличчя», - здивовано коментує наш Юрій Матвій, і я думаю, що він відразу розшифрував основний задум скульптора: створити пам'ятник комусь, чиє обличчя неможливо розгледіти в контексті неймовірно роздмуханого культу його батька, комусь, хто так і не виробив чогось власного, впізнаваного, і лише бовваніє потворно-химерною масою великого імені...
Фантазувати щодо творчих задумів сучасних скульпторів весело, і я, пригадуючи мої віденські мандри, далі філософствую: кому ж, як не віденцям, бачити світ через фрейдистську рамку і пояснювати його одвічною боротьбою із батьком?
Кому ж, як не сучасному віденському скульптору нон-конформістськи боротися із солодкаво-комерціалізованою набридливою моцартіаною, оцією вседисющою масою всеможливих Mozart kugeln-ів? Згадуючи мандри берлінські, думаю, що для багатьох прогресивних німецьких митців класична краса назавжди вмерла після злочинів нацистського режиму, що постійно інструменталізував класичну мистецьку спадщину. От можливо й прогресивні віденські скульптори сприймають європейську культурну спадщину такою собі спотвореною темною брилою. У нас, проте, у радянський час відносини із класичною європейською культурою були іншими, бо вона була радше інструментом унезалежнення від радянського режиму. В наших душах класична краса не вмерла, навпаки, падіння радянської системи щойно дало змогу її відкрити і розгледіти.
Усе це лише мої здогади, але вони мене трохи потішають перед неоковирною скульптурою. От такий культурний імпорт із самого ж Відня, нашої старої столиці, який і нас, східних провінціалів, стимулюватиме до позірно "європейських" роздумів...
Усе ж не розумію, навіщо тоді ставити пам'ятник комусь, чиє власне творче обличчя настільки невпізнаване? Щоб насміхатися з нього в стилі вульгарної фестівської реклами, яка насміхається з іншого видатного львів'янина, Леопольда фон Захер-Мазоха? Чи хотів би сам Моцарт-молодший такого повернення до Львова? Можливо таким його бачить сучасний віденець, а яким його бачать львів'яни? Здається, як і у випадку із Захер-Мазохом, їх ніхто й не питав або ж не чув», - підсумував Середа.
Нагадаємо, що 26 серпня в рамках V міжнародний фестиваль класичної музики LvivMozArt та з нагоди 230-літнього ювілею Франца Ксавера Моцарта на площі Маланюка відкрили алегоричну скульптуру композитора
Читайте також: У Львові урочисто відкрили скульптуру сина Моцарта