Відома львівська журналістка Тетяна Вергелес написала про важливу звичку, яка стала для жителів міста Лева своєрідною релігією, про культ кави, який обʼєднує практично всіх львівʼян.
Вергелес нагадує на своїй сторінці у Фейсбук, що невеличкий етюд про каву, написаний багато років тому для видання “Високий замок” вже давно став своєрідним “народним” надбанням для львівських кавʼярень та соцмереж.
"Що означає у Львові, здавалося б, банальне поєднання слів “піти на каву”? Щось значно більше, ніж дружнє запрошення, ділова пропозиція, перепочинок від роботи, прелюдія кохання…
Це й історична пам’ятка (не менша ніж Високий замок), і культурна особливість (така ж важлива, як, скажімо, театральна завіса роботи Семирадського у Львівській опері). Це і стиль життя (як недільна прогулянка Академічною чи Стрийським парком), і спосіб мислення (коли “Прошу пана” звучить так само природно, як шумить львівський дощ, а казенне “Товаришу” випадає за раму портрета Львова).
Щоб зрозуміти всі нюанси оцього “піти на каву”, треба у Львові народитися, відчувати спорідненість із кожним провулком старого міста, дихати повітрям його легенд та живих історій, вловлювати колористику слів “гонорово”*, “горнятко”*, “пляцки”*, “колєжанка”*, “батяри”*… Треба пити каву не з чашки, а з філіжанки або горнятка, щоб сприймати її не як напій, а як явище. І розуміти, чому й львівський росіянин також ходить “на каву”, а не “на кофе”. Від кофе чути “общепітом”. Від кави… Достатньо вдихнути аромат зерен, змелених на ручному млинку з мініатюрною шухлядкою, аби поліпшився навіть геть зіпсований настрій.
…“Ідемо на каву!” - у телефонній слухавці голос, що віднедавна викликає асоціації з Ригою. Приятелька-львів’янка знову у рідному місті і скликає наше маленьке товариство. Ритуал – зібратися утрьох і піти на каву – непорушний за будь-якої погоди і прогнозів на зарплату. У незмінно модній кав’ярні (такою модною за часів Івана Франка була хіба “Монополь”, що знаходилася у сьогоднішньому Будинку книги, за пам’ятником Міцкевичу), на перетині екскурсійних шляхів, замовляємо коктейль “Скажений пес”. Його нема у меню, але починати з нього – частина ритуалу. Його рецепт приятелька диктує офіціанту, у Львові це можливо. Після коктейлю (який, на відміну від назви, дуже делікатний) може бути і ситна страва, і просто кава - еспресо, по-віденськи, капучино, по-східному і по-всякому. Маленькими ковточками сьорбаємо новини. Нам смакує все – від політичних подій та перспектив водопостачання у Львові до сміхотворності чоловічого стриптизу у виконанні львівських нічних клубів.
“Піти на каву” – це побути годину-півтори абсолютно вільним.
…Коли, повертаючись додому, кажу домашнім: “Була на каві”, ніхто не дивується – навіщо я там була, якщо цього напою майже не п’ю. Бо хіба у тому річ?”.
Читайте також: 40 років тому: який вигляд мав Львів у 1980-х роках, - ФОТО