17 вересня в Україні щороку відзначають День рятувальника. У цей день урочисто вітають працівників аварійно-рятувальних служб, пожежної охорони та інших спеціальних формувань і громадян, які допомогли ліквідувати наслідки надзвичайний ситуацій чи врятували людей. Із нагоди свята, журналістка 032.ua побувала в Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області та відвідала пожежно-технічну виставку.
***
Про створення пожежної справи на Галичині та її розвиток до сьогодення розповідає експозиція у першому залі. Відвідувачі одразу дізнаються, що за всю історію існування Львів часто горів. Наймасштабніша пожежа трапилася у червні 1527 року, коли вціліла лише Ратуша, Вірменський собор та оборонні вежі міста. До цього траплялися великі пожежі, в основному через те, що більшість будівель споруджували з дерева.
Перші правила щодо запобігання та поводження під час пожеж у Львові запровадили у 14 столітті. Містяни повинні були допомагати гасити вогонь, приносячи воду. За відмову допомогти могли накласти штраф чи навіть посадити до в’язниці, а за підпал хтось міг заплатити й життям. Із 1356 року, коли Львів отримав Магдебурзьке право, на міській вежі цілодобово працював сторож (сурмач), який попереджав про пожежу та вдаряв у дзвони, тим самим сигналізуючи про частину міста, де вона сталася. Окрім цього, у центрі Львова було заборонено будувати заклади, які потенційно могли стати джерелом пожежі - пекарні чи броварні, до прикладу. Зазвичай їх мусили зводити за межами міста.
Оскільки боротьба з вогнем - справа ризикована, рятувальники мають власний оберіг - це образ Пресвятої Богородиці “Неопалима Купина”. Раніше його широко використовували і прості громадяни, які тричі обходили будівлю з іконою, щоб не траплялося пожеж. На образі можна побачити символ драбини (шлях від землі до Небес), храм, власне неопалиму купину та каміння, яке палає і символізує гріх або спокусу для людини.
Патроном рятувальників вважається святий Флоріан, скульптуру якого можна побачити на фасаді будівлі у Львові та при вході в управління. Це був військовий римської армії, який таємно прийняв християнство, за що у нього забрали всі його нагороди та засудили до смертної кари. Флоріана мали спалити на вогнищі, а коли він попросив, щоб вогонь зробили якомога більшим і його душа разом із димом піднялася догори, кару змінили на утоплення. За легендою, коли військовий кинув Флоріана в річку, то одразу осліп. Водночас у річці піднялася хвиля та винесла тіло святого на скельний виступ, де його від осквернення захистив орел. Уночі дух Флоріана з’явився благочестивій жінці та попросив його поховати. Недалеко від місця його поховання з-під землі забило джерело, яке нібито існує донині та називається джерелом Флоріана.
Інша вагома постать для львівських пожежників - це Павел Праун, який був співзасновником організації “Сокіл” у нашому місті та доклався до створення пожежної охорони 1875 року. Він також став співавтором книги про пожежну безпеку, яку досі використовують для навчання студентів за профілем. А для створення будівлі під Спілку добровільних пожежників Галичини і Лодомерії, Праун відправив своїх людей у Німеччину, які перебрали звідти найкращий досвід, і на основі цієї інформації спроєктували будівлю на Підвальній. Сам будинок під №6 на цій вулиці існує з 1900 року.
Окрім добровільного спортивно-пожежного товариства “Сокіл”, у Львові також діяли організації “Січ” та “Луг”. А особливу пошану мала професія сажотруса. Колись у Львові існувала ціла школа сажотрусів, куди приймали людей худої комплекції, часто підлітків. Після 3-річного навчання сажотруси приступали до роботи і перевіряли будинки містян раз на два тижні. Якщо виникала пожежа через непочищений камін, до відповідальності могли притягнути і сажотруса.
Втім, із цією професією пов’язані й різні легенди та забобони. Зустріти його посеред вулиці уже вважалося хорошим знаком, але на удачу рекомендувалося також потерти його за ґудзик чи витерти себе сажею. Сажотруси мали спеціальні документи на підтвердження своєї діяльності, а біля їхніх будинків встановлювали тематичні таблички з інформацією про те, що тут живе сажотрус.
У цьому ж залі можна побачити перші пожежні “машини” та інструменти, каски та інші побутові для вогнеборців речі. Окремий куток відведено для вшанування керівництва ГУ ДСНС у Львівській області. Особливо шанують Сергія Дмитровського, якому також встановили меморіальну таблицю на фасаді управління.
У другому залі можна побачити більш сучасну форму українських та іноземних вогнеборців. Наприклад, сучасні каски виготовляють із вогнетривкого матеріалу. Вони витримують до 300 кг при непрямому ударі. Деякі з них оснащені забралами для захисту очей та пелериною ззаду, щоб костюм був герметичним. Повне обмундирування вогнеборців, із каскою та кисневими балонами, важить орієнтовно 30 кілограмів.
Тут же для відвідувачів облаштували інформаційний стенд, який розповідає про стихійні лиха та масштабні світові катастрофи. Дітям демонструють форму вогнеборців, інструменти, які рятувальники використовують і сьогодні, показують результати необережного поводження з вогнем (спалені кабелі, телевізори тощо) і якими бувають небезпечні знахідки, наприклад, боєприпаси. Наймолодшим пояснюють, що у таких випадках слід звернутися до старших чи зателефонувати на 101.
На експозиції можна побачити: шанцевий інструмент, ручки для відкривання гідрантів, сокиру, пили, багри, які використовують рятувальники і сьогодні. Є зразок перевізного вогнегасника, який встановлюють на АЗС. Представлені також дерев’яні драбини, які є предками сучасних металевих: нині використовують драбину-палицю, яка складається та може слугувати для вибивання дверей або вікон, та трьохколінчасту висувну драбину. Можна тут побачити і штурмову драбину з гаком, яку вже не використовують.
Відвідувачі можуть ознайомитися із найбільшим генератором піни, який є на озброєнні львівських рятувальників, - ГПС 2000. Його використовують для покривання захисною плівкою паливно-мастильних матеріалів, які розлилися. У генераторі змішують воду та піну, у результаті чого виникає пінна подушка, якою накривають місце займання, щоб прибрати кисень - один із факторів горіння. Аналогічний стаціонарний генератор піни встановлюють на великих об’єктах.
Вогнеборці досі користуються пожежними колонками, які накручують на гідрант, щоб подавати воду в цистерну. Допомагає у цьому спеціальне розгалуження. Гідроелеватор дозволяє викачувати воду із важкодоступних місць. Ще один особливий інструмент на виставці - колонка львівського типу, яку використовують лише у центрі нашого міста, на австрійських гідрантах.
Майже усю стіну займає карта Львівської області, де позначене розташування пожежних частин. Колись її використовували для відмітки, де виникала надзвичайна ситуацію. Тут же можна побачити зразки старих телефонів, рацій та інших засобів зв’язку, якими у різні періоди користувалися вогнеборці. Поруч можна побачити макети житлових будинків, за допомогою яких дітям пояснюють особливості евакуації у випадку пожежі.
Окремий куточок присвячений здобуткам рятувальників. Щороку працівники ДСНС беруть участь у конкурсах із визначення найсильніших вогнеборців та здобувають нагороди, медалі та кубки. Торік змагання проводили у Львова та Києві, а ось цього року через пандемію COVID-19 обійшлося без масштабних заходів.
Третій зал відкрили до 20-річчя аварії на Чорнобильській атомній станції. Тут представлена інформація про найбільшу техногенну катастрофу світу, до ліквідації якої долучилися і львівські рятувальники. Окрім інформаційних стендів із викладеною хронологією подій та іменами ліквідаторів, тут можна побачити уніформу тих часів (рятувальника та лікаря), маски й пропуски, інструменти, які використовували ліквідатори.
***
Зазначимо, що виставка на Підвальній, 6 у Львові діє з 1986 року. Відвідати її можна щодня, крім суботи й неділі, з 9:00 до 17:00 (обід з 13:00 до 14:00). Вхід безкоштовний, але потрібна попередня домовленість за телефоном: (032) 239-02-43.
Читайте також: 25 найцікавіших подій 27-го Львівського міжнародного Book Forum, - АФІША