Упродовж вересня - жовтня львів’ян запрошують на цикл безкоштовних лекцій про видатних містян - “Гордість міста” 2.0, започаткований ГО “КонтрФорс”. Попередня лекція стосувалася життя і діяльності однієї з перших жінок-неврологів, львів'янки Луції Фрей, а друга - присвячена видатному археологу та єгиптологу Казімєжу Міхаловському. Кореспондент сайту 032.ua побував на лекціях та занотував найосновніше.
Цю лекцію також можна прослухати онлайн. Для цього натисніть кнопку програвання нижче:
(На фото: Казімєж Міхаловський)
Казімєж Юзеф Мар’ян Міхаловський (Kazimierz Józef Marian Michałowski; 1901 - 1981) - археолог, всесвітньо відомий єгиптолог, історик мистецтв, професор, основоположник нубіології (дослідження історичної області Нубії в долині Нілу), родом з України.
Дослідник, фактично, власноруч наповнив велику та багату експозицію у Варшавському національному музеї, зробив ряд величезних відкриттів, долучився до збереження античних пам’яток, виховав велику кількість видатних дослідників… Але попри визначні здобутки та статус “батька” середземноморської археології, Казімєжа Міхаловського знають лише в науковій спільноті.
Народився майбутній археолог 14 грудня 1901 року в Тернополі, у великій та досить заможній родині Міхаловських. Його дід, Еміль Міхаловський був педагогом, директором Тернопільської чоловічої учительської семінарії, урядником, послом Галицького крайового сейму, бургомістром Тернополя.
Казімєж Міхаловський закінчив Тернопільську гімназію, після чого, взимку 1919 року, вирушив до Львова для здобуття вищої освіти. Вступив на філософський факультет університету Яна Казимира (тепер - Львівський національний університет імені Івана Франка).
Як згадував пізніше у своїх спогадах сам Казімєж Міхаловський, умови навчання у той період були далеко не найкращими: студенти ходили на пари з пістолями у кобурах на поясі та з багнетами. Зумовлено це було польсько-українською війною.
Серед своїх львівських вчених-викладачів того періоду, Міхаловський згадує Казімєжа Твардовського, Мстислава Вартенберга та Едварда Порембовича. У спогадах дослідник докладно описав цих осіб, а також враження від навчання: наскільки цікавими чи нецікавими були семінари та лекції.
(На фото: викладач Міхаловського - Казімєж Твардовський)
“Добре” навчання, за висловами Міхаловського, розпочалось лише 1921 року. У той час він подружився із відомим польським лінгвістом Єжи Куриловичем, разом із яким вони відвідували семінари Яна Болеза-Антоневича - видатного знавця мистецтва, особливо, італійського відродження. На цих студіях Казімєж навчився методу командної роботи, хоч до того був замкненою особистістю.
У студентські роки Казімєж Міхаловський багато подорожував і відвідував найважливіші музеї Європи, зокрема, у Берліні, Парижі та Римі, де розміщувались найбільші знахідки світової археології.
Восени 1921 року львівському студенту вдалося семестр відівчитися у Відні, але Європа після Першої світової війни дещо змінила його уявлення про “Новий Світ”. Окрім цього, щоби не втрачати час за кордоном, Міхаловський відвідує історичні місця у Венеції, Мілані, Парижі. Особливе враження на дослідника справила Паризька Сорбонна (університет), яка здалась йому центром світу.
Рік перерви в університетському навчанні для Казімєжа не пройшов безслідно: повернувшись до Львова, повен ентузіазму і нових знань, він хотів приступити до вивчення мистецтвознавства. Але зіткнувся з критикою свого викладача - Владислава Подляхи, який вважав, що подорожі Казімєжа за кордон - це марна трата часу. Критика викладача підкосила Міхаловського, хоч він і не перестав поважати наставника.
Згодом і сам Казімєж стане викладачем, який прагнутиме навчати своїх студентів не лише в стінах університету, але й допомагати їм отримувати стипендії та нові знання за кордоном.
Читайте також: Поліна Кравченко - про жінок у ЗСУ, військову кар’єру та фронтові історії
Повернувшись до альма-матеру, Міхаловський зневірився у своєму факультеті мистецтвознавства та навіть не знав, як керувати власним життям.
Паралельно, дослідник відвідував лекції з класичної археології Едмунда Булянди, якого спершу не дуже полюбляв через надмірну емоційність викладача під час лекцій. Але колега Міхаловського - Ян Парандовський, зумів змінити враження друга про Булянду.
У кінці червня 1924 року, формально, на 5-му році навчання, Казімєж потрапив на семінар із класичної археології до Едмунда Булянди, де також була викладачка Яніна Орошуна. Саме вона дала поштовх до майбутньої видатної кар’єри Міхаловського. Викладачка запропонувала Казімєжу посаду асистента на кафедрі археології та переговорила з Буляндою, який вирішив взяти студента під свою опіку.
У той же день, Едмунд Булянда запросив Міхаловського до себе в кабінет, де за спогадами дослідника, відбулась розмова, що вирішила не лише його майбутнє, але й майбутнє усієї середземноморської археології. Тож із 1924 року Казімєж почав працювати під керівництвом Едмунда Булянди - одного з тих науковців, хто перетворив Львівський університет на один із провідних у міжвоєнній Європі, та зміг сформувати потужну кафедру археології (яка мала 175 м кв площі, власну фотолабораторію та отримала 50 тисяч злотих на закупівлю наукової періодики, що в 10 разів більше за її власний річний бюджет).
(На фото: Едмунд Булянда)
Едмунд Булянда, який керував Інститутом класичної археології, вирішив допомогти Міхаловському, бо вважав його розумним, хоч і надміру лінивим студентом. У той же день, професор вручив йому два товстих томи німецькомовної літератури і змусив добре їх дослідити упродовж липня - серпня, а у вересні скласти приватний колоквіум.
У вересні Казімєж прийшов на колоквіум, але Булянда почав дискутувати з ним про становище класичної археології у Львові та Західній Європі. Професор наголошував, що закордонні стажування мають бути обов’язковими і наполіг, що його підопічний повинен їздити на навчання та розкопки за кордон, аби отримати габілітацію (звання доктора наук).
Міхаловський у спогадах наголошував, що у той період він уперше зустрівся з людиною, яка чітко розставила пріоритети і показала йому шлях в житті. “Так я став археологом”, - згадував дослідник.
Після цього, Казімєж Міхаловський три роки пропрацював у Львівському університеті як молодший, а згодом - як старший асистент і доцент університету.
Окрім цього, дослідник брав участь у розкопках у Греції, а в 1926 році захистив докторську дисертацію про ніобідів (дітей давньогрецької цариці Ніоби). Широта наукових зацікавлень та високий науковий рівень дозволили йому отримати у 1929 році габілітацію.
Разом із тим, через декілька днів після захисту докторської, у Варшаві відбувся травневий переворот, який не залишив байдужим і Львів. Молоді люди збирались у навчальних закладах, по підприємствах і, зокрема, вдома у професора Булянди. На одному з таких зібрань наставник сказав Міхаловському: “Вважаю, що тепер ти повинен іти далі”. І тоді Казімєж зрозумів, що мусить покинути Львів.
Читайте також: “Або порушуйте принципи, або живіть за принципами і будете голодні”, - Вакарчук на конференції YES
Отримання звання доктора класичної археології не припинило навчання Міхаловського в університеті. Незабаром він отримав стипендію та поїхав у Берлін. Саме для цієї мети Булянда давав йому вивчати німецькомовну літературу - щоби ознайомитись із культурою Німеччини.
На той час Берлін був важливим центром навчання у галузі класичної археології. Попри свій доволі громіздкий багаж знань і науковий ступінь, Казімєж Міхаловський прагнув більших знань. Саме тому він вступив на перший курс факультету археології в університеті Берліну, а також посеместрово навчався в університетах Гайдельберга і Мюнстера, де мав можливість слухати лекції всесвітньо відомих вчених.
На початку 1930-х років Міхаловський переїхав до Польщі, де очолив кафедру класичної археології у Варшавському університеті. Професор зміг почати свої власні дослідження.
Переломним став 1937 рік, коли розпочалася франко-польська експедиція, на чолі з Казіміжем Міхаловським. Вчений розумів: щоби мати вагу в світовій археології, необхідно побувати у Єгипті. І місія в Едфу одразу стала успішною та викликала неабиякий інтерес у міжнародному науковому світі.
(На фото: Казімєж Міхаловський під час однієї з експедицій)
“Нас відвідували найвідоміші дослідники в той час, з якими ми могли поспілкуватись та обмінятись досвідом упродовж тривалого періоду”, - засвідчував дослідник.
У Єгипті Міхаловський показав себе як толерантну людину, що вміє знайти індивідуальний підхід до кожного. У спілкуванні з єгипетськими робітниками він спілкувався безпосередньо та нарівні з ними, без зверхності. Своїх студентів він навчав того ж самого: переконував обговорювати питання з місцевими, але в жодному разі не вказувати, бо це ні до чого не приведе.
Міхаловський постійно вивчав та порівнював організаційні системи, з якими він стикався, аналізував, що може бути адаптоване і корисне для польської археології. Але попри плідні здобутки, ситуація мала й зворотній бік: поляки звинувачували його у неправомірних твердженнях, критикували і ця критика впливала на фінансове становище експедиції.
Наукові журнали писали, що занадто багато коштів іде на цю поїздку, тоді як на дослідження польського Біскупіна коштів не вистачає. Проте Міхаловський не звертав уваги на бюрократію і ще більш плідно працював.
(На фото: К. Міхаловський)
Наприклад, своїх студентів з Александрії він прагнув навчити не лише, як правильно проводити розкопки, але й як поводити себе у важких кліматичних умовах, що робити, аби не отримати опіки, як плідно використовувати свій робочий день. У спогадах Казімєж писав, що бували на експедиції моменти, коли зранку в черевиках виявляли скорпіонів.
Усі дослідницькі роботи здійснювали на некрополі фараонів та в античних місцях греко-римських та візантійських часів. Кількість і художня якість пам’яток, здобутих під час кампанії в Едфу, дозволила у 1936 році утворити експозицію в галереї античного мистецтва Національного музею у Варшаві. Відкрита вона була уже в червні 1937 року.
Тим часом, вибухнула Друга світова війна. Саме в цей період потрібно було забути про розкопки, що й зробив Міхаловський. У вересні 1939 року дослідник став поручником резерву 5-го полку піхоти, був на першій лінії фронту. Через 14 днів потрапив у військовий табір, де проводив лекції та семінари з археології, єгиптології.
Після війни він отримав срібний хрест Virtuti Militari та повернувся до Варшави, попри захопливі пропозиції з різних європейських і американських установ. Французи навіть пропонували прислати за ним літак, лиш би він очолив кафедру в їхньому університеті.
Проте, побачивши Варшаву після війни, Казімєж чітко вирішив, що не потрібно залишати своє напрацювання у такому стані, а далі боротись за відновлення і покращення. Упродовж свого життєвого шляху, і саме в цей період він повторював: “Ми не можемо собі дозволити не розкопувати у Єгипті”.
1956 року Казімєж відновив свої дослідження, після “політичної відлиги” у Польщі, він очолив польську експедицію в радянсько-польських дослідженнях при розкопках Мірмекію (античне місто на території сучасної Керчі). Але вже за два роки дослідження довелось згорнути, оскільки тут розташували об’єкт радянської військової зони. Усі рухомі знахідки з розкопок за згодою сторін передали у Варшаву.
Згодом Казімєж Міхаловський взяв участь у міжнародній конференції в Палермо, де французи запропонували йому очолити комітет, який повинен був вирішити суперечливі питання в правах країн на результати розкопок. За результатами діяльності Міхаловського в Палермо, йому дозволили здійснити розкопки у Сирії, в Пальмірі.
4 травня 1959 року Міхаловський з групою археологів розпочав розкопки в Пальмірі, які тривали до 1973 року. Досліджували табір Діоклетіана, Преторіанську браму, міські мури та відкопали фрагмент Преторіанського шляху, а також відкрили кілька гробниць. Розкопки дали змогу дослідити урбаністичний розвиток міста та здійснити датування відкритих будівель на підставі епіграфічних матеріалів, які в них знаходилися.
Тут же виявили сенсаційну знахідку - скарб із ювелірними виробами та 27 золотими солідусами Фоки, Іраклія і Константа.
Майже одночасно з розкопками, у 1956 році з’явилася ще одна “наукова дитина” професора - Центр досліджень середземноморської археології Польської академії наук. Завданням установи було накопичення та збереження документації, матеріалів, які отримували внаслідок розкопок. Згодом їх стало так багато, що потрібно було розширятись.
(На фото: К. Міхаловський під час однієї з експедицій)
Наступного, 1957 року, розпочалися розкопки в Тель-Атрибі, за 50 км від Каїру, які організував Національний музей у Варшаві, і в якому Міхаловський був заступником директора з кінця війни і аж до смерті. З певною періодичністю, ці розкопки тривали до 1969 року.
У 1960 році польські археологи стали першою закордонною експедицією, якій дозволили здійснювати розкопки в Александрії. Дослідження тривало аж до 1974 року. Тут дослідники розкопали залишки найдавнішого на території Єгипту римського театру та долучились до його реконструкції. Таким чином, одна з найдавніших архітектурних споруд доступна й донині.
Того ж року відбулося відкриття Центру середземноморської археології Варшавського університету в Каїрі. Саме цей центр Казімєж Міхаловський вважав найбільшим досягненням свого життя.
На прохання єгипетської влади, у 1961 році розпочалися розкопки Дейр ель-Бахрі в Єгипті. Окрім відбудови храму Хатшетсуп, Казімєжу Міхаловському вдалось відкрити гробницю Тутмоса ІІІ, яка виявилась винятковою з погляду розташування та планування.
1962 року шукаючи більше місця для Центру збору документації, він вирішив змінити призначення першого поверху власної вілли. Будівлю спорудив батько дружини Казімєжа Міхаловського - Кристини, відомий польський інженер Тадеуш Банєвич. Вілла, оточена садом і великим лісом, розташована за 25 км від Варшави, стала своєрідним центром, який виконував не лише наукові, але й соціальні функції.
Кристина Міхаловська вміла дуже добре малювати та креслити. Усі креслення, які відомі з розкопок Казімєжа Міхаловського, були зроблені саме його дружиною.
(На фото: К. Міхаловський з дружиною)
Найбільшим результатом у цих дослідженнях, які здійснив учений, стала Галерея Фарас імені професора Міхаловського, розташована в Національному музеї у Варшаві. Тут є колекція унікального ранньохристиянського мистецтва, створена за результатами розкопок дослідника в Суданській Нубії.
Казімєж Міхаловський віднайшов руїни середньовічного собору фараських єпископів, а разом з тим - 150 настінних малюнків, датованих 7-14 століттям, 67 з яких потрапили у Національний музей у Варшаві. Інша частина знахідок перебуває у Національному музеї Судану, в Хартумі. Окрім цього, знайшли велику кількість епітафій місцевих єпископів і священиків, місцеві вироби.
До слова, професор Міхаловський ніколи не пропускав кофі-брейк на розкопках, оскільки вважав, що хороший відпочинок вартує набагато більшого і приведе до більших відкриттів, ніж праця, яка відбувається впродовж усього дня без перерви.
(Фрески з експозиції в Галереї Фарас ім. Казімєжа Міхаловського, врятовані від залиття водами Нілу під час Нубійської кампанії 1960-х років)
За свою наукову діяльність упродовж життя, Казімєж Міхаловський обійняв ряд посад у різних країнах світу, зокрема, був експертом ЮНЕСКО, здобув звання Honoris causa (лат. “почесний доктор”) в університетах Страсбурга (Франція), Уппсали (Швеція) та Кембріджа (Англія).
Йому присвоїли ряд почесних нагород, відзнак та орденів у різних країнах світу, наприклад, польський Хрест Virtuti Militari та Хрест Заслуги, єгипетський Орден Республіки, сирійський Орден Заслуги, французький Орден Почесного Легіону, Орден Корони Італії, грецький Орден Фенікса, бельгійський орден Леопольда та інші нагороди.
І незважаючи на це, усе життя професор мав тяганину з бюрократією в Польщі, хоч завдяки йому, польська археологія стала відомою у цілому світі і такою вважається сьогодні. Помер учений 1 січня 1981 року на 79-році свого життя, у Варшаві.
(На фото: перенесення Великого та Малого храмів Рамзеса ІІ в Абу Сімбел, нагляд за яким очолив К. Міхаловський)
В особливому капелюсі, якого він не знімав упродовж усього життя і на розкопках, з блиском у очах, він чимось нагадує Індіану Джонса. Саме так його і називають польські археологи. І хоч останні десятиліття життя вченого пройшли поза межами Львова, варто пам’ятати про видатного дослідника, який ходив львівськими вулицями, і в житті якого місто Львів займає одне з непересічних та важливих місць.
Текст підготувала: Є. П.,
за матеріалами лекції старшого наукового співробітника Львівського історичного музею, Оксани Куценяк.
Усі фото - з відкритих джерел.
ПОВНЕ АБО ЧАСТКОВЕ КОПІЮВАННЯ МАТЕРІАЛУ БЕЗ ПИСЬМОВОЇ ЗГОДИ РЕДАКЦІЇ ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ І ВВАЖАЄТЬСЯ ПОРУШЕННЯМ АВТОРСЬКИХ ПРАВ
Нижче пропонуємо переглянути відеозапис лекції: