Сайт 032.ua продовжує спецпроект “Кава з депутатом”. Цього разу ми зустрілися з депутатом міськради Львова від політичної партії “Громадський рух “Народний контроль” - Віталієм Свінціцьким.
Досьє:
Народився у 1977 році в місті Ваніно, Хабаровського краю, Росія у cім’ї військового. У 2000 році закінчив Львівську академію ветеринарної медицини імені С.З. Гжицького, санітарно - технологічний факультет.
У 1996 – 2004 роках працював на посаді технолога в КПВП “Екскавація”, з 2004 по 2008 був виконавчим директором ТОВ “ЛВ-Пірс”, а з 2008 по 2010 рік обіймав аналогічну посаду на підприємстві “Бетоншляхбуд”. З 2013 по 2015 рр – був менеджером з регіонального розвитку в ПрАТ “Деко”.
У 2006 році розпочинає свою політичну кар’єру, вступаючи до партії ВО “Свобода”, а у 2015 році стає членом партії "Громадський рух "Народний контроль".
У 2014-2015 роках захищав Україну від російської збройної агресії на Донбасі у складі 80 окремої десантно-штурмової бригади.
Пане Віталію, розкажіть, як розпочалася Ваша політична кар’єра?
Свою діяльність в політиці починав ще в 2007 році. Це була робота у партійній структурі, де займався організаційними питаннями, був в економічній раді. Коли ж повернувся восени 2015 року зі Сходу України, мої нинішні колеги по фракції - Валерій Веремчук, Михайло Дідух - запронували приєднатися до нової політичної сили, в якій збиралися активні і успішні люди, майданівці, волонтери. Так, після повернення з війни хотілося спокою і відпочинку, але водночас розумів, що потрібно знайти справу, на якій міг би зосередитися, скерувати свою енергію в продуктивне русло. Тож десь навіть несподівано для себе погодився балотуватися до міської ради по 63-му виборчому округу, який здебільшого охоплює Рясне-2 і частину Рясне-1.
З 2006 по 2009 рік Ви були членом партії ВО “Свобода”. Чому вийшли зі складу “свободівців”?
Це сталося перед виборами у 2010 році. Міг балотуватися та вирішив не робити цього. На це в мене були свої внутрішні переконання. В якийсь момент з’явилося розуміння, що я не розділяю той шлях, принципи роботи, які представляла ця політична сила.
Наразі Ви є депутатом міської ради Львова від "Громадський рух "Народний контроль”. Які враження від депутатської роботи?
Зараз моя робота кардинально відрізняється від тої, яку виконував у попередній політичній силі. І річ не лише в тім, що я вперше став депутатом, а відтак ця справа стала для мене геть новою. Якщо у попередній партії була чітко вибудувана політична ієрархія, то “Народному контролі” все дещо інакше. Є партійна дисципліна, спільні позиції, спільна ідея, але кожен із наших депутатів не зв’язаний цим по руках і ногах. Ми можемо спокійно висловлювати свої думки і вони враховуються. Зокрема, багато ідей, які я пропонував, були втілені в життя. Хоча цьому передували і активні дискусії, і обговорення, і навіть суперечки.
Ваша основна діяльність – з чим вона пов’язана?
Це підприємництво. До 2008 мав кілька компаній з деревопереробки, виробництва меблів. Ще займався будівництвом, здачею в оренду будівельної техніки. На жаль, криза 2008-го року для моїх фірм справді стала кризовою. Було важко оговтатися від того складного періоду, фінансових проблем... Думаю, у той час багато хто пережив щось подібне, коли все руйнується. Та зараз намагаюся відновити підприємницьку діяльність, адже маю у ній досвід. А ті не надто позитивні уроки беру до уваги, аби зараз не робити старих помилок, щоб бути далекогляднішим. Також долучаюся до роботи одного ресторану, який нещодавно у Львові відкрили мої військові побратими, по суті зробили все приміщення своїми руками. Десантники і кулінарія - несподіване поєднання, але насправді ресторанна справа – це чудовий засіб для налагодження комунікації з людьми, можливість отримати новий досвід. Врешті це приємно - готувати і пропонувати смачні страви львів’янам, гостям нашого міста.
Віталію Казимировичу, Ваш виборчий округ №63 – це мікрорайон Рясне-2. На які проблеми найчастіше нарікають Ваші виборці?
Думаю, сьогодні це чи не найбільш депресивний мікрорайон нашого міста. Наприклад, в інших віддалених районах – Кривчиці, вулиці Топольна, Мазепи - все ж відбувається плавна робота, яку запустили депутати попередніх каденцій. Натомість Рясне, Рясне-2 – забуті мікрорайони. В Рясне-2 взагалі можна потрапити лише з’їхавши з центральної вулиці Шевченка, бо далі починається виїзд до Яворова. Десятиліттями тут нічого не робилося. Результат - ні інфраструктури, ні освітянських проектів. Старі і розбиті спортивні та дитячі майданчики, хідники. Це район, про який забула міська влада. Та станом на сьогодні разом із депутатами з 61-го виборчого округу, із колегами з “Народного контролю”, двоє з яких також представляють Рясне, зробили так, що мешканці нарешті побачили позитивні зміни. У межах мікрорайону, вони справді суттєві: відновлення стадіону біля школи, нові дитячі майданчики, громадські простори. Є чітке бачення, як надалі розвивати цей район, розбудовувати інфраструктуру. Знаємо, що місто запропонувало стратегію розвитку громади мікрорайону Рясне. І у фундаменті цієї стратегії закладені пункти, які озвучувалися саме депутатами виконавчій владі: покращення транспортної інфраструктури, будівництво альтернативної дороги для зручного сполучення Рясного з іншими частинами міста, створення медичних закладів. Ми, зокрема і я, говорили кожної сесії впродовж 2 років.
Але в питаннях змін життя цілого мікрорайону також важливі не лише депутатські запити і звернення, а й активність громади. Після неодноразових зборів із мешканцями зробив висновок, що мікрорайон необхідно самоорганізувати. Тож зараз ведеться робота з активними людьми, щоб реалізувати ідею створення ОСН - Орган самоврядування населення.
Чим буде займатися цей орган?
Якщо коротко, то принцип його дії нагадуватиме ОСББ в будинку. Тільки його діяльність розповсюджується на цілий мікрорайон, аби покращити рівень комфорту для людей, які там проживають. ОСН буде займатися послідовним контролем та реалізацією проектів, які ми вже неодноразово озвучували: дороги, медицина, освіта, спорт. Цей орган створюється для того, аби постійно нагадувати владі про існування мікрорайону. Це орган, через який мешканці району зможуть висловлювати загальну думку чи вимоги до міського голови, чиновників.
У березні цього року Ви подавали депутатський запит щодо діяльності потенційно небезпечних підприємств на території міста Львова. Ви, зокрема, пропонували створити робочу групу, яка би мала визначити можливість роботи чи заборони таких фірм на території міста. Чи отримали Ви відповідь від міського голови щодо цього питання?
Не було жодної відповіді. На жаль. Адже насправді, ця проблематика досить серйозна. На території Львова є потенційно небезпечні підприємства неподалік людських осель. І щодо роботи цих підприємств має бути комплексне рішення, має бути постійне інспектування. Саме спеціалісти можуть надати рекомендації щодо екологічних заходів, вимагати мінімізації шкідливих викидів. Понад те, частину таких підприємств узагалі необхідно перенести за межі міста. Але для цього має бути комплексний підхід, загальні критерії, які визначатимуть, хто може чи не може діяти на території Львова. Для прикладу, мені важко зрозуміти, чому будинки зводять навколо АЗС. Яким чином видаються містобудівні умови? Ці питання є стратегічно важливими для міста, для його мешканців. Та наразі я не бачу у чиновників бажання грунтовно зайнятися цією проблемою.
Можливо варто було спробувати переговорити безпосередньо з бізнесменами?
Повірте мені, депутат має не такий великий діапазон впливу у своєї роботі, як здається. В мікрорайоні Рясне відбувалися неодноразові зустрічі із представниками заводу “Онур” щодо роботи асфальтного заводу. Можу сказати, що підприємець просто рахує свої кошти. Перемовини відбувалися з перемінним успіхом: в один день наче вдавалося дійти згоди, а на наступний – знову виникають непорозуміння. Врешті керівництво “Онуру” пообіцяло допомогти в ремонті доріг. Звісно, це не вирішує питання екологічної безпеки, але мешканці мають бодай бонус – отримають відремонтовану дорогу.
А що Ви думаєте про можливе будівництво сміттєпереробного заводу на території Львова?
Я не можу озвучити чітку позицію, бо наразі ніхто чітко і не пояснив: а що саме будуватимуть. Є концепція заводу механіко-біологічної переробки сміття. Але ми ще не бачили ані проекту, ані конкретики. Натомість, якщо від людей нічого не приховувати, а відверто розповідати, що, де і як, то і проблем з будівництвом не буде. Адже однозначно: завод місту потрібен. Питання тільки в тім, який він буде, якою буде реалізація. А на ці питання ми і досі не маємо відповідей. І від цього місто лише програє. Затягування часу у питанні сміття, як і раніше, грає не нашу користь.
З 16-го квітня у Львові збільшили ціну за проїзд в електротранспорті. Вже зараз виникають чутки, що підняти тариф можуть і автотранспортні підприємства. Це справді так?
Ціна за проїзд формується від багатьох чинників: вартість пального, зарплата водіїв, вартість техніки тощо. Якщо бути відвертим, то, гадаю, 5 гривень за проїзд справді не покриває видатків перевізників. Але... Знову ж таки. Це все здогадки. Поки ми не маємо конкретних даних по пасажиропотоках, поки робота перевізників " у тіні", будь-який тариф можна поставити під сумнів.
Тобто, можна очікувати на збільшення вартості проїзду?
Я не хочу прогнозувати. Розумію, що це дуже делікатне питання в нашому суспільстві. Кожне підняття мешканці розцінюють, як запихання рук в їхні кишені. Але якщо є аргументація, що ціну необхідно підняти – то потрібно це робити. Щодо електротранспорту, то тут підняття цін має бути лише для туристів, для тих людей, які приїхали до Львова на один-два дні. Для львів’ян ціна на послуги електротранспорту, який суттєво дотується із міського бюджету, має бути доступною.
У 2014 році Ви добровольцем вирушили на схід України для участі в АТО. Це було виважене рішення?
Я досить активно підтримував Помаранчеву революцію. До того 4 роки жив закордоном. Розумів, що потрібно щось змінювати в країні. А у 2004 році було видно, що за понад 10 років нашої Незалежності в Україні мало що змінилося. Побачивши, як живуть інші країни Європи, я щиро повірив, що завдяки Помаранчевій революції відбудеться той переломний період, з якого ми почнемо на якісно новому рівні будемо будувати нашу країну. Але, ви самі прекрасно знаєте, як все відбулося. Вже під час революції Гідності я перетворився а так званого “диванного революціонера” - від комп’ютера практично не відходив, читав усі новини. Зі Львова намагався допомогти, чим міг. Неодноразово хотів поїхати в столицю,але... Я до кінця не міг зрозуміти, що відбувається насправді. Та вже коли почалися розстріли, після того, як наші військові поїхали на Схід, коли почали надходити перші повідомлення про загибель наших солдатів, то зрозумів, що політика закінчилася. Потрібно просто одягати форму та їхати туди, захищати країну.
Ви провели в зоні бойових дій 15 місяців. Важко було повернутись до мирного життя?
Дуже важко. Ми поверталися з хлопцями додому, сиділи в поїзді та згадували про тих побратимів, які загинули. Це святість – загинути зі зброєю на полі бою. А ми повертаємося живі-здорові, хоча перемоги ще нема... З літа 2015 року ідейний патріотизм у багатьох хлопців згасав. Це та небезпека, до якої довели командири, бо мало працювали з особовим складом. Ми очікували лише одного – перемоги, мріяли витіснити ворога за межі нашої країни. Війна ж, як бачимо, затягнулася вже на роки. І це не провина простих вояків.
На скільки якісно місто підтримує бійців АТО?
Щоби сповна підтримувати ветеранів, необхідне дуже серйозне фінансування. Сьогодні працюють різноманітні програми для підтримки дітей сімей бійців АТО, які втратили батька чи сина, для хлопців, які повернулися поранені чи скалічені. Хлопці можуть отримувати земельні ділянки під дачні будівництва. Є програма про “100 тисяч підтримки”, яка теж допомагає нашим хлопцям. Звичайно, що цього недостатньо. Але місто бодай щось робить. Але ще раз: для більш якісної підтримки, потрібно більше фінансування. Можливо, дещо потрібно змінити пріоритети у розподілі тих коштів, що у Львова.
Яким буде Львів за 5 років?
Передусім, хочеться вірити, що місто буде мирним. А ще стратегічно з іншим розвитком. Галицька ментальність дуже специфічна. Ми вміємо чубитись, але ще не навчилися по-справжньому об’єднуватись - не лише в окремих випадках, а завжди. Коли йдеться про інтерес вашої вулиці, вашого будинку чи двору. Скажу відверто, я хотів би бачити через три роки абсолютно чисті вулиці та дороги у Львові. Ми ж європейське місто. Коли ви вдягаєте білі кеди, прямуєте в них на навчання чи на роботу, то хочете щоби ваше взуття залишалося білим. Чи часто так є? Ні. Бо розробляємо концепцію еко-міста, але паралельно на асфальт сипимо шкідливу піскосуміш і робимо вигляд, що все в нас добре. Це неправильно. Треба змінювати концепції і підходи, вивчати і застосовувати досвіди інших. Тож саме тому, хочеться щоб до керівництва у Львові урешті прийшла така людина, яка якісно і стратегічно почне змінювати не тільки асфальтне покриття чи каналізаційні труби, але й саму структуру адміністрування містом.
Розмовляв: Андрій Галицький.
Більше розмов з депутатами читайте ТУТ.