Сайт 032.ua продовжує спецпроект “Кава з депутатом”. Цього разу ми зустрілися з депутатом міськради Львова від "Громадянської позиції" - Романом Іванцівим.
Досьє.
Народився 1978 році в Луцьку. У 2000 році закінчив Львівський національний університет імені І. Франка за спеціальністю "Правознавство". З 2000-го року працює в ТОВ "Юридична компанія "АйЕмПартнерс". З 2003 року займається приватною підприємницькою діяльністю з надання юридичних та інших послуг. Член Асоціації українських правників. Член постійної комісії із питань інженерного господарства, транспорту, зв’язку та житлової політики.
Пане Романе, Ви вперше стали депутатом. Розкажіть, чому вирішили займатися політикою?
Міська рада – це орган, який покликаний вирішувати насамперед господарські питання. Я живу в Шевченківському районі, де були конкретні проблеми, які потребували вирішення. Наприклад, поблизу 97-ої школи хотіли збудувати нежитлову будівлю, а там є простір, де діти взимку катаються на санчатах. Схожа проблема була в густо забудованому районі вулиці Леннона та поблизу церкви муч.Віри, Надії, Любові та їх матері Софії. Я сам за фахом юрист, тому розумів, як можна вирішити такі питання в правовому полі у стінах міської ради.
З іншого боку, можливо, це звучатиме трохи пафосно, але мені болить, що українці не можуть дати собі раду в своїй країні. Багато хто за неї боровся, вмирав, але зараз, маючи свою країну, ми реально демонструємо дуже погані показники роботи та розвитку. За часи незалежності в України одні з найгірших економічних показників розвитку у світі. У нас дуже багато недовіри до влади, багато негативу та критики, яка переважно є заслуженою. Але будь-яка країна не може існувати без влади! Тому, покращення якості влади, зміна настроїв людей щодо влади - є моїм завданням. Тобто приймати правильні рішення, бути близьким з людьми, пояснювати свої рішення, аби люди розуміли складність завдань, змінювали в позитивний бік своє бачення щодо влади. Лише в такий спосіб можна розвивати нашу країну далі.
І які Ваші враження від депутатської роботи?
Я вже казав, що довгий період часу працюю юристом, адвокатом, супроводжував багато різноманітних проектів, в тому числі в комунальній сфері та в сфері органів місцевого самоврядування. Тому коли балотувався в міську раду, то мав чітке усвідомлення того, що на мене очікує. Нічого незвичного, насправді, не було. Можливо, навіть очікував чогось гіршого. У виконавчих структурах ЛМР та серед депутатського корпусу є багато фахових людей, які працюють задля якісних змін.
Чиї інтереси в міській раді Ви лобіюєте?
Виключно громади. У мене іншого формату не існує.
Депутат від “Укропу” Ігор Телішевський минулого року розповів журналістам, що, за його інформацією, Ви є юристом фірми “Грінера”, а під час одного із засідань комісії з питань інженерного господарства, транспорту, зв’язку та житлової політики Ви переконували своїх колег ухвалити рішення щодо придбання сміттєпресувальної лінії цієї фірми, за більш ніж 20 мільйонів гривень. Це правда?
Не було жодного мого рішення щодо інтересів “Грінери”. Так, ТОВ “Грінера Україна” - клієнт моєї юридичної компанії, що показує якісний приклад роботи у сміттєвій сфері у Львові. На комісії, коли розглядалося питання про пресувальну лінію, я чітко сказав, що не буду брати участь в обговоренні та голосуванні, оскільки можливий потенційний конфлікт інтересів. Ця позиція зафіксована у протоколі засідання комісії (усі протоколи комісії є загальнодоступними). Тому нехай повідомлення Ігоря Телішевського залишиться на його совісті.
Ні для кого не секрет, що більшість депутатів у Львові працюють в інших сферах, а свою депутатську роботу називають захопленням. Розкажіть, як заробляєте на життя Ви?
Моя фірма створена ще у 2000-му році. Ми надаємо повне юридичне обслуговування суб'єктам господарювання, що включає в себе господарські, податкові, фінансові відносини. Сімейні, спадкові, кримінальні справи ми, як правило, не ведемо. Серед наших клієнтів є цілий ряд компаній з іноземними інвестиціями. Компанія має налагоджену співпрацю з юридичними фірмами з Іспанії, Італії, Канади, Польщі, США, Словаччини та інших країн.
У 2016 році журналісти видання “Чесно” назвали Вас одним із найбільших землевласників серед депутатів у міськраді Львова. У своїй декларації Ви вказали, що володієте 6 земельними ділянками. Навіщо Вам так багато землі?
Журналісти тоді додали всі квадратні площі моїх земельних ділянок, і я в їхньому списку лідирував зі значним відривом сереl власників нерухомості (сміється, - авт.). Моя земельна ділянка, що має найбільшу площу, – сільськогосподарський пай у моєму рідному селі на Самбірщині, який я успадкував за заповітом від свого діда.
Щодо інших ділянок, то на одній землі стоїть будинок, в якому раніше проживала моя сім'я. Ще на двох суміжних ділянках для садівництва є наш заміський садовий будинок, город та власне сам сад. За період мого депутатства жодної нерухомості, в тому числі ділянок, я не купував.
Ваш однопартієць Юрій Кужелюк в інтерв’ю нашому виданню розповів, що нинішня каденція депутатів відчуває значний “партійний вплив”, тобто, народним обранцям у Львові вказують “зверху”, як голосувати. Це правда?
Мені важко судити в порівняльному аспекті з попередніми каденціями, адже я вперше став депутатом. Щодо впливу партій, то виходячи з досвіду цих двох років, можу сказати, що, наприклад, вплив фракцій є більшим у порівнянні з депутатськими комісіями. Тобто, під час засідання комісії може прийматись одне рішення, але в силу якихось політичних моментів, ті ж депутати на сесії можуть голосувати по-іншому. Мій підхід завжди був таким: з одного боку я маю право на свою думку та позицію, а з іншого - в роботі фракції має бути згуртованість та відчуття команди. У випадку з роботою фракції «Громадянської позиції» партійного диктату немає.
25-го січня депутати під час сесії прийняли ухвалу щодо забезпечення житлом посадових осіб Львівської міськради з числа керівників департаментів та їх заступників. Таке рішення влади викликало неоднозначну реакцію з боку громади Львова. Хочу почути Вашу думку щодо цього.
Дивіться: от є, наприклад, департамент житлового господарства та інфраструктури. Через цей департамент проходить левова частка бюджету, а це кілька мільярдів гривень. Це колосальні ресурси і цим ресурсом потрібно управляти грамотно, професійно та ефективно. Також у цього керівника величезний обсяг роботи та відповідальність. І в цій ситуації керівник департаменту заробляє у кілька разів менше, ніж відповідний менеджер у приватному секторі. Ми б хотіли мати на цій посаді ефективного управлінця? Відповідь очевидна! А як же місто має залучити якісного менеджера? Таких фахівців потрібно заохочувати. Якщо ми не можемо цього робити високою зарплатнею, то хорошим способом заохочення може бути покращення квартирних умов. Тому, стратегічно мені здається, що це рішення є правильним і працювати в тому дусі, аби місто мало хороших фахівців – дуже важливий аспект.
Ваш виборчий округ – Шевченківський район. Які проблеми турбують мешканців району насамперед?
Якщо говорити назагал, то Шевченківський район територіально є найбільшим у Львові. Об’єктивно кажучи, сюди найменше було вкладено інвестицій до Євро-2012, порівняно з іншими районами міста. Тому найгірші дороги, мені здається, саме у Шевченківському районі. Коли люди говорять про це, то одразу згадують вулиці Замарстинівську, Шевченка, Мазепи-Грінченка, які в жахливому стані. Насправді, мені не дуже подобається те, що в міськраді розподіл коштів по районах здійснюється в рівномірній кількості – наприклад, по 33 мільйона гривень з бюджету розвитку на 2018 рік отримав кожний район міста. На мою думку, це не зовсім правильно. Тому за такого підходу інфраструктурно наш район буде й надалі відставати. Під час виборів мене було закріплено за округом в районі вулиць Миколайчука-Щурата. Тут проживає моя сім’я. Цей мікрорайон знаю досконало. Для пошуку грамотних рішень у мікрорайоні мною була ініційована громадська рада, куди запрошено керівників школи, садочку, інших активних людей. Саме на цій раді ми обговорюємо ті чи інші речі, які є важливими для району, що допомагає приймати правильні рішення. Це досить позитивна практика.
Якою є проблема №1 у Львові?
Транспорт і сміття. Зараз, звичайно, на слуху – проблема з транспортом, але сміття теж нікуди не поділося. Але я би ще відзначив питання чистоти міста. У нас на вулицях багато пороху, бруду, наш громадський транспорт теж не завжди чистий. От цій проблемі приділяється недостатньо уваги. Але питання треба вирішувати, адже ця проблема має прямий вплив на здоров’я людей та якість життя в місті.
Романе Богдановичу, я знаю, що Ви активно досліджуєте проблему Грибовицького сміттєзвалища. Розкажіть, як міська влада вирішує це питання?
У силу певних обставин, Грибовицьке сміттєзвалище має три проблеми, які є нетиповими для сміттєзвалищ взагалі та потребують досить специфічного вирішення. Перша проблема – накопичення великого об’єму інфільтратів на сміттєзвалищі. За різними оцінками, об’єм становить від 100 тис.куб до 200 тис.куб, але інфільтрат там постійно прибуває. Ці озера потрібно очищати, їх там взагалі не повинно бути. Друге – гудронові озера і третє – дуже крутий схил, через який вже відбувся обвал сміття. Експерти кажуть, що схил продовжує сунутись і є загроза чергового зсуву.
Я був на багатьох зустрічах з науковцями та спеціалістами, де обговорювались ці проблеми. Усі говорили, що найкращий спосіб вирішити це питання – новим сміттям підперти цей схил, аби він не сунувся. На жаль, категорично проти цього виступили мешканці Малехова.
Є ще інший спосіб: спеціальна бульдозерна техніка заїжджає на полігон та зсуває сміття зверху вниз, виположуючи таким чином цей схил. Та ніхто не дає гарантії, що така техніка там втримається, а не опиниться під сміттєвим завалом. Власне, через це проектанти не дуже хочуть підписуватися під таким рішенням. Адже якщо станеться така біда, то першими звинуватять їх. Тому наразі питання з рекультивацією перебуває в робочому режимі проектних рішень. Але варто розуміти, що ми не зможемо запустити проект, допоки не отримаємо земельну ділянку, адже та частина полігону, де відбувся зсув, вона є, умовно кажучи, на самозахоплених землях. І ми маємо замкнуте коло: з одного боку, сільська рада Малехова не хоче виділяти нам земельну ділянку, а з іншого – місто не може завершити проектувальні роботи, поки не вирішиться питання з відведенням землі.
Наприкінці минулого року рівненська фірма виконувала роботи з переоснащення станції очистки інфільтрату на сміттєвому полігоні у Великих Грибовичах, аби збільшити її продуктивність. Чи працює станція тепер і на скільки якісно?
За цю проблему взявся академік Рогов, науковець з Рівного. З компанією, яку представляє Рогов, був укладений договір на суму близько 1,4 мільйонів гривень. За умовами договору, якщо переоснащення станції очищення інфільтрату буде неефективним, то вся сума має бути повернута місту назад.
Наразі там всі споруди вже збудовані, триває налагоджування роботи станції очистки інфільтрату. Будемо дивитися на результати. Умовно, після переоснащення станція має очищати 200-250 кубів інфільтрату на добу. Місто ще має намір запустити тендер, аби залучити інші компанії, які зможуть самостійно приїжджати та ставити свої установки, беручи плату за очищення 1 куба інфільтрату за день. Нам непотрібно очищати воду до ідеального стану. Ми маємо досягнути тих параметрів, які дозволяють “Львівіводоканалу” прийняти ту воду, а потім очищати її вже на своїх спорудах.
Чи справді львів’янам варто готуватися до транспортного колапсу, у зв’язку з боргом перед ЛАЗом?
Поліція не мала б арештувати весь транспорт міста. Наскільки я пам’ятаю, борг перед ЛАЗом становить близько 24 мільйонів гривень, тож арештувати більше автобусів, вартістю понад цю суму, не мали б. Але я не бачив документів з виконавчої служби, тому не берусь стверджувати цю обставину. Об’єктивно, боргове зобов’язання за поставлені автобуси існує, його визнав суд і перебуває на примусовому виконанні. Автотранспортне підприємство є під ударом, тож вирішувати цю проблему потрібно. Влада має знайти оптимальний спосіб вирішення цього проблемного питання. Мені досить добре відома робота ЛАЗу через свою адвокатську діяльність. У свій час, я захищав інтереси “Тернопільелектротрансу”, який за державні кошти замовив у ЛАЗу в лізинг сім тролейбусів, здійснив значний попередній лізинговий платіж, але тролейбуси так і не отримав. По Тернополю цю проблему ми вирішили так: замість тролейбусів місто в примусовому порядку забрало автобуси. Наскільки я знаю, жодне інше місто таку проблему досі не вирішило, внаслідок чого підприємства зі структури ЛАЗу мають значні боргові зобов'язання перед іншими містами.
Щодо можливих виходів із нашої складної ситуації: ЛАЗ має борги перед іншими кредиторами. Можливо, ми могли би, умовно кажучи, списати свій борг перед ЛАЗом, сплативши кошти на погашення заборгованості по податках, заробітній платі чи іншим кредиторам ЛАЗу. Доцільно також детально проаналізувати наслідки того, що виробником поставлених автобусів є інша юридична особа: завод комунального транспорту, а не ЛАЗ, перед яким у нас є борг. Або ж, враховуючи політичний аспект, можливо ініціювати перед Верховною Радою та Президентом зміни санкційного законодавства та санкційного списку. У будь-якому випадку вирішення цієї проблеми потребує непростих рішень, які залежать не лише від міської влади.
Пане Романе, ви також перебуваєте в робочій групі по впровадженню електронного квитка у Львові. Скажіть, на якому етапі наразі перебуває робота з провадження е-квитка?
Об’єктивно, впровадження електронного квитка в нас затягується. Ключова проблема – впровадження е-квитка змінить систему оплату праці перевізника, що у свою чергу призведе до суттєвого збільшення видатків з міського бюджету. Чи готове до цього місто? Адже варто розуміти, що мешканці не зможуть повністю покривати витрати перевізників. Відповідно, таке покриття буде відбуватися за рахунок міських коштів.
Хоча, з іншого боку, вже визначені консультанти, які допомагають реалізувати цей проект у Львові. Ще має відбутися конкурс на визначення особи, яка буде реалізовувати роботу щодо встановлення необхідного обладнання та програмного забезпечення. Вважається, що наступного року львів’яни мали б користуватися електронним квитком в громадському транспорті міста.
А як перевізники ставляться до таких змін?
Я вже вам казав, що серед моїх клієнтів є “Тернопільелектротранс”. Тернопіль вже має е-квиток, і там проект реалізували без ЄБРР, почавши працювати над цим питанням ще в 2011 році. Я супроводжував відносини з фірмою, яка впровадила цей проект в Тернополі. Але ми бачимо, що тепер там відбувається: після запровадження е-квитка більшість перевізників влаштували страйк, бо система оплати за проїзд стає повністю прозорою. Ми до цього теж повинні готуватися. Резонно, що потрібно збільшувати кількість комунального транспорту, аби в нас не виникло патової ситуації, коли приватний перевізник не хоче, а місто – не може забезпечити потрібну кількість транспорту для перевезення людей.
Розмовляв: Андрій Галицький.
Фото: Є.П.
Читайте також: Мирослав Данилків — про транспортні проблеми Львова, суспільну мораль і скандали з УПЦ МП.
Більше розмов з депутатами читайте ТУТ.