Сайт 032.ua продовжує спецпроект “Кава з депутатом”. Цього разу у фокусі опинився депутат Львівської міськради від партії ВО «Свобода» — Андрій Карбовник.
Досьє:
Народився у серпні 1975 року у Львові. Закінчив економічний факультет ЛНУ імені Івана Франка. Має ступінь кандидата економічних наук. Працював у ДПІ у Львові та Жовківському районі, був викладачем в Українській академії друкарства, з 2005 року працює у ТзОВ «Укрспектрол», з 2014 року - член ради самоорганізації Сихова. Підприємець. Входить у постійну комісію з питань інженерного господарства, транспорту, зв’язку та житлової політики ЛМР.
Пане Андрію, скажіть, чому Ви вирішили піти в політику?
Я мешкаю на Сихові з 1986 року і ніколи не знав, хто там депутат. Вони ніби й були, ми когось обирали, але вони нам на окрузі не показувалися, до них було не достукатися. І у 2010 році я вирішив спробувати стати депутатом, тому що хотів трохи покращити свій мікрорайон — Сихів. На той час у мене стало більше часу, бізнес налагодився і не потребував багато часу чи зусиль.
Чому приєдналися саме до ВО «Свобода»?
Я член об’єднання “Свобода” з 1993 року. У мене є партійне посвідчення за номером 73. Колись ця партія називалась просто по-іншому, це була Соціал-Національна партія України. І я входжу в першу сотню людей по всій Україні, які приєднались до цієї партії.
У чому, на Вашу думку, має проявлятися патріотизм українця?
Патріотизм має, в першу чергу, проявлятися у ставленні українців до рідної землі, до людей однієї з ними нації. Я не кажу про державу, тому що держава повинна бути, як казали римляни, матір’ю свого народу. У нас поки-що не матір, а мачуха. Любити свою землю, народ, своє місто, у якому ти живеш — це патріотизм на побутовому рівні. Я не пов’язую патріотизм із закликами на кшталт: “Бий євреїв” чи “Нищи негрів”, бо це - речі, які не мають жодного відношення до патріотизму. Можливо, до расизму...
Ще в липні цього року, під час сесії Львівської міськради, Ви пообіцяли звернутися із депутатським запитом щодо перевірки законності будівництва храму УПЦ МП на Сихові (вул. Антоненка-Давидовича-пр. Червоної Калини). Чи є уже якісь результати?
Так. Я отримав зі всіх відповідних інстанцій відповіді, які дозволили мені зробити певні висновки. 7 грудня на сесії міської ради я звернувся до міського голови Львова, оскільки з відповідей компетентних організацій виходить те, що ця будівля споруджена там без жодних дозволів, без жодних проектів, на землі, яка є захоплена самовільно московським патріархатом. Згідно з чинним законодавством, виконавча влада мала би вжити всіх заходів, для того, щоб демонтувати цю будівлю. Захоплення землі у нас карається кримінально. Я звертався в Держархбудконтроль, Управління земельного кадастру, Сихівську районну адміністрацію, звідки мені прийшли однозначні відповіді: жодних дозволів там нема.
Ми маємо споруду, яка не відповідає жодним державним будівельним нормам: вона може у будь-який момент завалитися і поховати під собою людей. Хто за це буде відповідати? Запит, із яким я звернувся, не може бути проігнорований, тому що він складений відповідно до чинного законодавства і відстоює його норми. Але якщо з якихось причин він не буде виконаний і посадові особи, яким це належить зробити, не виконають своїх обов’язків, то я думаю, що громада Сихова може сама це демонтувати.
Але все-таки, звідки взялися гроші на будівництво цієї церкви?
Спонсори. Я не хочу їх називати, бо у мене немає прямих доказів, що це вони, але я знаю, хто ці люди. Це люди, які керують досить великими львівськими підприємствами і спонсорують цю церкву, привозять туди автобусами бабусь з вул. Короленка, які там каламутять воду. Наприклад, ситуація: Великдень, поряд є православна церква Київського патріархату, де люди святять паски. А “ці” виносять конструкцію на тринозі, залізну балку і б’ють в неї, заважають людям святити паски. Це по-людськи, по-сусідськи, по-християнськи?! Про яку християнську мораль можна говорити, якщо вони на повному серйозі розглядають можливість канонізувати Наталію Поклонську, більш відому як “няша”, які моляться на ікони Сталіна й заперечують Голодомор?! І зараз не йдеться про ущемлення якоїсь релігійної організації, йдеться про дотримання законодавства земельного і архітектурного. Це принципове для мене питання, я буду боротися за нього до кінця, аж впритул до того, що ми своїми руками цю церкву розберемо! І за це не буде ніякого нікому покарання, бо споруда формально не існує.
Які кроки слід вжити Львову, щоб якось вирішити транспортну проблему?
У першу чергу, нам потрібно переглянути транспортну схему, яка, на мою думку, є неактуальною. Для того я запропонував провести дослідження пасажиропотоків. До честі управління транспорту, вони погодилися на це. Я підготував проект ухвали, а виконком уже прийняв відповідні рішення з цього приводу і такий моніторинг буде проведено. На його підставі можна буде проаналізувати маршрути. Те, що каже міський голова, що у нас замало транспорту — це теж правда, але якщо цей транспорт буде неефективно використовуватись, то нічого не зміниться.
З Вашого погляду, чи доцільно піднімати ціну на проїзд до 5, 6 чи навіть 7 гривень?
Ще рік тому ми мали конкурс перевізників, на якому була сильна боротьба та конкуренція і йшлося про тариф 4 гривні. Зараз нічого особливо не змінилося, крім того, що мінімальну зарплату підвищили. Вони [перевізники — авт.] хочуть 6,80 грн! Майже вдвічі більше! При цьому, не збільшилась в два рази ні ціна на бензин, ні на запчастини. І вони кажуть: “Нам невигідно возити”. Так чому ви брали участь в тому конкурсі?!
Рішення цьому має бути в такій площині: треба розширювати комунальне підприємство, його діяльність. У першу чергу йдеться про “Львівелектротранс”, у нас потреба в тролейбусах лише на половину забезпечена, в трамваях — трошки більше від 50%. Нам ще слід купити кілька десятків тролейбусів, трамваїв і таким чином проблема може бути вирішена.
Крім того, на наступний рік очікується введення електронного квитка. Часткове, правда, але воно теж дасть можливість реалізувати ситуацію, яка є в даний момент в транспортній галузі. Ринок перевезень Львова оцінюється в суму, яка наближається до 1 мільярда в рік. Це величезні гроші. Відповідно, там де великі гроші, там завжди є тіньові схеми, незадоволені люди.
Що більш доцільно для електотранспорту Львова: купити десяток нових трамваїв і тролейбусів чи більшу кількість користованих вагонів з Європи?
Користовані європейські теж бувають різні. Нам їх не так просто знайти, бо у Львові вузька колія і вона трохи відрізняється від решти широких колій в Україні. У Європі теж мало міст з такою колією, тому в нас обмежений вибір. Я не експерт в цій галузі, але є варіанти, що вони віддають безкоштовно ці транспортні засоби. Втім, ми вже купили колись німецькі автобуси, половина з яких зараз гниє на АТП №1 під парканом. Це були моделі, до яких вже запчастин не виробляють. Якщо є автобуси однієї марки, де можна поміняти запчастини, бо вони уніфіковані — це одне. А коли автобуси 20 марок, половина з яких не працюють, то відремонтувати їх вкрай важко.
Чому ніхто не хоче йти на посаду керівника управління транспорту?
Не хочуть, тому що стати зараз на таку посаду — це тільки отримувати палкою по спині і море критики. Завжди легше критикувати, ніж щось робити. Чомусь, наприклад, у нас ніколи немає проблем із заміщенням вакантних посад керівника управління земельних ресурсів чи керівника управління комунальної власності...
Кого б Ви бачили на цій посаді?
Є у нас багато компетентних людей. Наприклад, Антон Лягушкін - доволі компетентна людина у всіх відношеннях. Я просто не знаю, чи йому це треба і його відношення до цього. У нього дуже прогресивне бачення, він би міг багато зробити у цій галузі, з ним би було комфортно працювати, а транспорт набув би якогось нового розвитку. Він розуміється в тому, а коли на посаду йдуть люди, які до цього в цій галузі не працювали, вони нічого там не зроблять.
Продовження інтерв’ю Ви зможете прочитати на нашому сайті за посиланням.
Автор тексту і фото: Є. П.
Більше розмов з депутатами читайте ТУТ.