У рамках спецпроекту “Кава з депутатом”, 032.ua продовжує зустрічатися із міськими обранцями Львова, пити з ними каву та розпитувати про їхню роботу. Цього разу ми зустрілися з представником БПП "Солідарність" у міській раді Львова - Іваном Рудницьким.
Досьє:
Іван Іванович Рудницький народився 28 травня 1957 року. У 1981 закінчив Львівський національний університет ім. І. Франка. Свого часу працював на посаді керівника Сихівської РА, а також був головою ради самоорганізації населення Сихова. Крім того, Іван Рудницький був депутатом Галицької районної ради, Львівської міської ради п’яти скликань, а також Львівської обласної ради. Є представником міської комісії з інженерного господарства, транспорту, зв’язку та житлової політики
Пане Іване, розкажіть, чому Ви вирішили піти в політику?
Я з дитинства депутат. (Сміється, авт.) Мені легко бути депутатом тому, що я живу в такому об’єднанні – МЖК. Колись, коли ми були молодими, не мали житла і були малі діти, в нас гостро стояла проблема, де жити. Я займався наукою, а перспектив там не було жодних в плані отримання житла. І я прочитав, що у Свердловську молоді люди побудували Молодіжний житловий комплекс. Я поїхав туди, подивився і ми у Львові організували в кінці 1970 на початку 1980 такий Молодіжний комплекс. Там є близько 500 квартир, 5 великих багатоповерхівок, садочок дитячий, музична школа, центр творчості. І я там живу весь час, я всіх там знаю. І тому мені легко ставати депутатом, люди мені завжди дають достатньо голосів, аби стати народним обранцем. Не скажу, що мені так дуже подобається ця робота. Мабуть, це буде моя остання каденція, треба пропускати молодих людей до міської господарки. Але за той час, що я працював, чимось задоволений, чимось ні.
Де було складніше працювати: в обласній чи міській раді?
В міській раді мені легше працювати, адже я весь час живу та працюю у Львові, знаю про проблеми, які є в місті. Я працював головою Сихівської РА, маю досвід роботи в освіті, тож про проблеми в цій сфері знаю також. Тому, в міській раді мені працювати набагато цікавіше.
Чиї інтереси в міській раді Ви лобіюєте?
Я не є активний партійний діяч. З цими людьми, з якими я зараз в одній фракції, мені з ними комфортніше. Вони чогось досягнули в житті, щось зробили. Я очолював виборчий штаб «Нашої України», коли Порошенко брав участь в перегонах у 2004 році. Я бачив Петра Олексійовича на Майдані у 2014 році. Можливо, через це я й пішов у цю фракцію.
Ваш колега депутат Юрій Кужелюк в інтерв’ю нашому виданню сказав, що в міській раді Львова найсильнішою була каденція 2002 — 2006 років. Можете погодитись з його словами чи ні?
Я погоджуся зі своїм колегою. Склад міської ради зараз кардинально змінився: попередня каденція була в основному «просвободівська», а тепер є багато депутатів з «Самопомочі». Але мені здається, що тоді рівень проблем, які мали депутати на сесіях міської ради, він був трохи глибший. Наразі превалює десь піар, бажання похизуватися, є такі депутати, які по кожному питанню виступають та дають свої цінні поради. Наразі є трохи поверхневий підхід до справ. І тепер ми маємо негаразди в транспорті, зі сміттям, із забудовами та в будівництві.
Серед більшості львів’ян панує недовіра до влади, яку вони самі ж і обрали. Чого не вистачає депутатам, аби повернути довіру людей до себе?
Складне запитання. Думаю, що ми не повернемо ту довіру до того часу, поки влада і люди не стануть одним цілим.
До речі, щодо транспортної проблеми. Перевізники знову заявляють про можливість підняття ціни за проїзд, а мешканці скаржаться на постійні перебої в роботі транспорту та значну перенавантаженість автобусів. На Вашу думку, як можна вирішити цю проблему?
Мені здається, що та система, яка є зараз, коли лише 4 перевізники постійно беруть участь в конкурсах, коли ці лоти є дуже великими, де треба 200-300 автобусів, коли ці маршрути не поділені на 3-5 маршрутів, - через це немає конкуренції. Плюс, я так бачу, що з боку міста є тенденція посунути приватних перевізників з ринку, що на мій погляд неправильно. Звичайно, що комунальне підприємство місто щоразу дотує великими обсягами інвестицій, новим транспортом, а приватники мусять все купляти за свій рахунок. Це є не дуже правильно, оскільки приватні перевізники не мають перспективи, вони не впевнені в тому, що за рік їх не витурять з цього ринку. Звичайно, вони тоді не мають жодного бажання купувати автобуси за 5 - 10 мільйонів гривень та оновлювати свій парк. Проблема з транспортом періодично виникає, а згодом на деякий час зникає. Але нею потрібно займатися кожен день, а я не бачу такого системного підходу до вирішення цього питання. В управлінні транспорту взагалі досі немає повноцінного керівника.
Тобто, бажання міста зробити громадський транспорт комунальним – погана ідея?
Це помилка. Можна так само сказати, що ми зараз зробимо так, аби з міста сміття вивозила лише одна структура. Звичайно, такою структурою легше керувати: є один телефон, один начальник. Але не може місто закупити одночасно 300 автобусів або 30 машин для вивозу ТПВ. Через це потрібно працювати з приватними перевізниками. Думаю, що набагато краще було би, аби комунального та приватного транспорту в місті було порівну.
Іване Івановичу, давайте поговоримо про тему сміття. В липні цього року Ви очолили Департамент з поводження з відходами ЛМР, але вже за два місяці написали заяву на звільнення. Чому так?
Міський голова доручив проектування і будівництво заводу Степану Пакіжу (керівник ЛМКП "Львівтеплоенерго", - авт), а не Департаменту з питань поводженя ТПВ. Але я знаю точно, що в пана Пакіжа є доволі великий обсяг роботи в основній галузі. Та міського голову не вдалося переконати в тому, що проектуванням та будівництвом заводу має займатися департамент. Так само із сортуванням сміття. Є така група "Zero Waste", де працюють дуже розумні люди. Але це все треба переводити на практику, кожного дня думати, як той пластик сортувати, куди його вивозити, як переробляти. Що робити з великогабаритним, будівельним сміттям? Адже мусить бути якась ділянка, щоби його вивозити. Тобто, комплекс питань на який світ вже знає відповідь, а нам просто потрібно лише вивчити цей досвід. Ми знайшли підприємство, яке переробляє пластик, є люди, які добре виконують цю роботу. І вже дійшли до того, що обдумували хто буде вивозити пластик. Ця ділянка роботи зрушилася з мертвого місця. Я нового нічого не скажу. Кожен спектр питання дуже складний, ним мають займатися умовно п’ятеро людей. Тоді, років десь за три, в нас буде результат.
Ситуація зі сміттям є доволі проста і водночас складна. Якби впродовж останніх 10 чи 12 років кожного дня займалися цією проблемою, сьогодні ми би вже про це не згадували. Але тривалий час нічого не робилося, хоча всі розуміли, що рано чи пізно Грибовицьке сміттєзвалище доведеться закрити.
Влітку Ви розповідали журналістам, що відбуваються переговори з владою та бізнесом Тернополя щодо облаштування там полігону для складування спресованого сміття зі Львова. Я так розумію, що переговорили були невдалими?
Ми в тому питанні просунулися досить далеко вперед. Одні підприємці закупили для Львова устаткування, яке пресує сміття та обгортає його плівкою. Це обладнання стоїть в ангарі на території мікрорайону Рясне. Я намагався переконати мешканців району, що обладнання не є шкідливим, але мені не вдалося. Можливо, не вистачило часу.
Ідея була такою: давайте ми спресуємо те сміття, загорнемо в плівку, відвеземо кудись та заскладуємо. А коли у нас буде свій завод, ми знову сміття привеземо та спалимо його чи переробимо на заводі. Ми знайшли таке місце, такий невеличкий полігончик, саме для складування спресованого сміття. Оскільки люди не дали дозволу на те, щоби у Львові почали пресувати сміття, ця ідея так би мовити, в замороженому стані.
Мені доводилося чути, що це устаткування хочуть використовувати на майбутньому сміттеперобному заводі у Львові. Це можливо?
На мою думку, ні. Хоча міська рада викупила його в підприємців і зробила велику помилку. Тепер це велика купа металобрухту, який коштує 30 мільйонів гривень. В тому комплексі проблем необхідно навести лад. Якщо ми не будуємо завод, тоді ми повертаємось до теми пресування сміття, або ж ми будуємо завод, і пресувати сміття вже не потрібно. Треба вирішувати це питання конкретно. Увесь світ має спалювальні заводи, я думаю, що один в Україні можна було би збудувати. Звичайно, що це дорого, але ми мали би з цим впоратися. Якщо ж не впораємося, а це буде видно вже за півроку, тоді треба знову повертатись до теми пресування сміття.
Яке рішення було би оптимальним для міста: спалювати чи пресувати сміття?
Однозначної відповіді немає. Якщо взяти до прикладу Америку чи Канаду, де є великі території, то вони захоронюють сміття, а потім рекультивують цю ділянку. Європа більше уваги приділяє сортуванню та спалюванню ТПВ. Я думаю, що ми далекі від того, щоби за рік-два збудувати завод, то нам треба шукати місце для нового полігону. Або збудувати хорошу сміттєпресувальну станцію, старатися донести до людей, аби вони ретельно сортували сміття. Давайте ми краще на балконі в ящик будемо складати папір, в пакет складати пляшки, а потім це все здамо в прийомні пункти. Це довга робота. В Швейцарії, де сортують сміття за 30 видами, до цього йшли 30 чи 40 років. Але в людей є певне розуміння цього, якась боязнь того, що ми можемо повернутися знову до тої страшної кризи. І я так бачу, не знаю чи повсюди так, але на Сихові точно, люди дійсно сортують сміття. Чесно кидають пластик у спеціальні контейнери, а інше сміття кладуть в наступні. Тобто, розуміння є, треба лише правильно організувати роботу. Проводити роз’яснення серед людей, проводити зустрічати та пояснювати, чому треба сортувати сміття та як це правильно робити.
Яку б Ви поставили оцінку Андрію Івановичу за всі його роки управління містом?
Місто змінилося на краще, це однозначно. Але головна заслуга в цьому не Андрія Івановича, а в тому, що з бюджету держави ве ось третій рік місто отримує приблизно 2 мільярди гривень в бюджет розвитку. Це колосальні гроші. Ці кошти ні в якому разі не можна тримати на рахунках, їх обов’язково треба вкладати в справи. А для того, щоби їх вкладати, треба щоби не відставали справи, експертизи, тенденрні процедури. Андрій Іванович – добрий політик, піарник, але не дуже гарний господарник. Коли Олег Синютка працював його першим заступником, здається цей механізм працював, а тепер робота йде дуже тяжко. Я це бачу по-багатьох галузях міста: чи то сміття, транспорт, освіта. Хоча були прийняті досить хороші концептуальні рішення. Але на рівні міста це все виглядає трохи профанацією. Було 6 відділв освіти, а стало три. І це замість того, щоби думати над тим, як будувати садочки, як оптимально вести справи у школах і так далі.
P.S. Продовження інтерв’ю з Іваном Рудницьким читайте на сайті 032.ua наступного тижня.
Розмовляв: Андрій Галицький.
Фото: Назар Юськів.
Більше розмов із депутатми міської ради Львова читайте ТУТ.