Минулого року до Дня захисника України 032.ua публікував 5 історій учасників АТО, які пішли працювати у патрульну поліцію Львова. Цього року ми записали інтерв'ю із держслужбовцем Олегом Маланієм, який працює на Львівській митниці з 1997 року, а у 2014 році добровольцем пішов служити в зону АТО.
Досьє.
Олег народився у селі Лисовичі, що у Стрийському районі Львівської області. За освітою він юрист. Працює на Львівській митниці із квітня 1997 року. Раніше був головним державним інспектором відділу чергової частини Львівської митниці ДФС. Сьогодні – в.о. начальника митного поста “Стрий” Львівської митниці. Одружений. Виховує сина, якому скоро буде 8 років. У 2014 році добровільно пішов служити в зону АТО. Був на посаді водія 80-ї аеромобільної частини і неодноразово брав участь у бойових діях. Отримав уже п’ять відзнак, одна з яких – це медаль за те, що допоміг врятувати двох українських військових.
Олеже, розкажіть, чому Ви вирішили піти добровольцем в АТО?
Я бачив, що була дуже напружена ситуація в країні і знав, скільки загинуло в АТО мешканців Стрия. Я не служив в армії, але вирішив піти добровільно на Схід, щоб захистити цілісність України. Батьки і дружина дуже плакали, але я наполіг на своєму і пішов. Не міг вчинити інакше.
Де Ви проходили підготовку?
Під час розподілення у Стрийському військкоматі мене забрали у Рівне, де я проходив передпідготовку і підготовку. Насправді, від того, що я там побачив, був шокований. В Рівному не було вбиралень, а на добу видавали півтори літри води. Роби що хочеш: хочеш мийся, хочеш пий. Умови були жахливі – ми навіть не мали нормального забезпечення; спати довелося на дошках, а замість подушки був рюкзак. Тоді ще зима була. Було дуже холодно і люди хворіли, а всі захворювання лікували анальгіном. Було й багато крадіїв, але найгірше, що односельчани у селі в Рівному носили спиртне і за неповних 40 днів загинуло 14 людей.
Після того, як я побув в Рівному мене відправили у Луганську область, в місто Старобільськ. Воно розташоване за 40 км від Сватового. Там колись горіли склади.
А як там було із забезпеченням?
В АТО забезпечення було краще. Дуже багато допомагали волонтери. Спершу навіть більше, ніж Збройні Сили, аж потім ЗС почали видавати всім форму по два комплекти. Недостача була тільки із взуттям. Був випадок, що у наших у Біловодську повністю згорів намет із одягом і їм довелося спати у білизні.
Як місцеве населення на території бойових дій ставилось до вас у Старобільську ?
Я був у військовій формі і зі мною вони спілкувалися нормально, але в мене склалося враження, що вони не цінують те, що їм прийшли допомагати і за них воюють. Скільки я не старався їх переконувати, вони були впевнені, що ми приїхали туди, щоб заробляти гроші, які платить Америка. Бувало, що люди ходили повз наш блокпост і запам'ятовували розташування. Думаю, що з кущів вони знімали на відео наші позиції і передавали інформацію.
Ви неодноразово брали участь у бойових діях. Скажіть, коли було найстрашніше?
Пригадую, що найстрашніше було 1 чи 2 травня 2015 року, коли ми їхали і всюди повністю вимкнули світло. Того дня ми отримали інформацію, що ворог буде наступати і проводили евакуацію дітей, дорослих та старших. Мені особисто було за страшно за дітей. Ми усіх старалися скерувати у сховища. Втім, багато хто не хотів виходити з дому - боялися, що їхні помешкання пограбують. Усі мовчали і чекали наступу, але його, Слава Богу, не було.
А який настрій панував серед військових, коли Ви були на Сході?
Коли я служив в АТО, то зустрівся із багатьма патріотами, які прийшли захищати Україну. Не було значення, у якому ти батальйоні, ми всі відстоювали незалежність України. Втім, були й ті, хто чинив непорядно. Так, у нас був випадок, коли волонтери передали нам два планшети, а один із військових взяв і відправив ці планшети до свого дому. Найгірше в зоні АТО – це самогубства, а вони траплялись часто. Були й серед військових ті, хто зловживав спиртним.
Вас було нагороджено медаллю за те, що Ви допомогли врятувати двох людей. Розкажіть про цей випадок детальніше.
В грудні 2015 року я із своїм побратимом Ярославом, який ще до цього часу перебуває в АТО, вертались із бойового чергування у лісосмузі і визволили з полону двох українських воїнів. За це нас і нагородили почесною грамотою Збройних сил України, а Філарет особисто вручив медаль.
Після АТО Ви знову повернулися на роботу на Львівську митницю, де, як часто кажуть, є багато хабарників. Скажіть, у Львівській митниці і справді є люди нечисті на руку? Чи після Майдану і АТО там все змінилося?
Тих, хто нечистий на руку, звільняють. Львівська митниця надзвичайно велика і там працює приблизно тисяча людей.
Зараз дуже активізувалась військова прокуратура та “ловить” багатьох. І добре, що військова прокуратура почала працювати і штрафувати керівників, а не тільки простих інспекторів. Мені постійно пропонують йти на кордон, але я відмовляюся, бо на кордоні найбільше зловживань. Втім, я переконаний, що якщо б людям дали нормальну зарплату то їм не довелось би придумувати, як отримати збагачення. Інспектори, наприклад, отримують орієнтовно 3 тисячі гривень в місяць. І це проблема, оскільки до нас приїжджає дуже багато молоді, яка навчалася в університеті митної справи та фінансів, що у Дніпрі, і вона незабезпечена. У них немає ні достатньо фінансів, ні квартири. При зарплаті 3 тисячі гривень люди починають шукати корупційні схеми, але вони ніколи до добра не приводять.
У суботу, 14 жовтня, в Україні відзначатимуть День захисника. Скажіть, що означає цей день безпосередньо для Вас?
Для мене – це велике свято. Я вважаю, що у цей день треба віддати всім захисникам належне за те, що в цей нелегкий час вони обороняють нашу територію від загарбника. І обов'язково згадати тих, хто загинув за Україну.
Розмовляла Ірина ТРУШ.
ФОТО: Назар Юськів.
Шановні читачі! У зв’язку із великою кількістю так званих "ботів" країни-агресора, редакція сайту міста Львова 032.ua вирішила закрити доступ до коментування цього матеріалу.
Дякуємо за розуміння!