Сайт 032.ua продовжує спецпроект про життя мікрорайонів Львова. Зараз у прицілі об’єктива - мальовнича місцевість Софіївка, розташована між Стрийським парком та «Залізною водою», багата на затишні закутки, історичні цікавинки та зелені насадження.
Духовні початки
Якщо турист раптом забреде у мальовничу місцевість Софіївка та поцікавиться її назвою, то довідається, що вона походить від храму св. Софії, закладеного 1594 року з ініціативи багатої львів’янки Софії Ганель. На той час мікрорайон не був надто заселеним, тож споруда була основою культурного життя для мешканців.
До культової споруди веде довга вулиця Франка, засаджена деревами та пахучими рослинами. Храм розташований на невеликому пагорбі по вул. Франка, 121а . Територія довкола - зелена і доглянута, безпосередньо перед церквою - квіткова клумба.
Слід зазначити, що перша версія храму не пережила турецької облоги Львова 1672 року. Відновили її майже через століття - 1765 року. На цей раз будівля була зведена з каменю. З 1990-х років церква перебуває у використанні УГКЦ.
Вілли між садками
Софіївка — одна з місцевостей, де жили багаті люди Львова, підприємці. Одна із призабутих назв мікрорайону — Кошнарівка, бере свій початок від прізвища власника фільварку та цегельні на вул. св. Софії, 24 (нині - Франка, 108), Яна Кошнара. Згодом цегельню знесли, а на її місці спорудили школу.
Розквіт території припадає на середину 19 століття, коли зодчий Флоріан Ондерка зробив для львів’ян публічний парк (нині — сквер за костелом), який користувався неабиякою популярністю, а у самому районі почали з’являтися симпатичні вілли й садиби. Кілька будинків належали відомим архітекторам Зальцману й Шмідту, але до наших днів вони не збереглися.
До кінця 19 століття, на Софіївці було зведено більше 60 сучасних (на той момент) вілл у «швейцарському» стилі.
Цікавинкою є те, що 1876 року тут знайшли підземні тунелі готичної конструкції, які тягнулися від костелу до середмістя Львова. За інформацією тогочасних газет, на стінах були написи арабською мовою ще від 1591 року. Але крім цих даних, про тунелі більше ніде не згадували.
Рьорінг і цвинтар
«Золота доба» розвитку мікрорайону припадає на кінець ХІХ століття, коли геніальний мешканець Львова Арнольд Рьорінг «взявся» за Софіївку: природну розкіш садівничий використав, аби закласти Стрийський парк, де згодом діяла масштабна міжнародна виставка тогочасних новинок науки й техніки, канатна дорога.
Колишнє Стрийське кладовище, закрите ще у 1823 році, було повністю реорганізоване: у парку висадили 40 тисяч дерев, серед яких є екзотичні породи на кшталт червоного дуба, тюльпанового дерева та гінкго.
У парку діє оранжерея, яка хоч і пережила погром, була відновлена. Зараз тут висадили нові дерева та рослини. По центру - велика пальма, збоку - кактуси та інші рослини.
Окрім цього, у Стрийському парку вже давно росте "Тарасова верба". Як свідчить пам'ятна табличка, гілочку верби з казахської землі привезла до Львова делегація українських письменників у 1961 році та урочисто висадила неподалік озера в парку на соту річницю похорону Шевченка на Чернечій горі в Каневі.
У самому озері сидить русалка та у невеликому будиночку живуть лебеді, яких полюбляють годувати відвідувачі парку, особливо діти.
1895 року тут, з ініціативи Ради міста Львова, з’явився пам’ятник Яну Кілінському — учаснику повстання під проводом Тадеуша Костюшка.
Пильне око може помітити неподалік потічок з кам'яними декораціями та навіть мостиком. Колись це була гарна окраса території, яка зараз, на жаль, поросла жаботинням і незрозумілими архітектурними об'єктами.
Трохи вище є джерело, з якого відвідувачі полюбляють пити воду. Як свідчить пам'ятна табличка, територію біля джерела облагородили на честь видатного львівського садівничого Арнольда Рьорінга.
До початку Другої світової війни парк слугував місцем проведення ярмарку “Східні торги”, до яких вели залізничні колії від станції Персенківка. Цю виставку згадував Станіслав Лем. У радянський час колію перетворили у Львівську дитячу залізницю, яка працює і досі, а територія видатної виставки стала променадом, з діючим кінотеатром "Львів", дитячими атракціонами, ресторанами та кількома корпусами вищих навчальних закладів.
Львів і футбол
У Стрийському парку стоїть пам’ятка, яка нагадує кожному молодому поколінню футбольних фанатів про перший документально зафіксований матч, який відбувся у липня 1894 року на території цієї зони відпочинку. У рамках Загальної крайової виставки відбулась гра між командами спортивно-гімнастичного товариства «Сокіл» зі Львова та Кракова. Подивитись на гру прийшло 3 тисячі людей. Матч тривав 7 хвилин — до першого м’яча у воротах.
Трамвайне життя Софіївки
1894 року через Софіївку проклали першу лінію міського електротрамваю, основною метою якого було доставляти відвідувачів до місця проведення Галицької крайової виставки, що була у Стрийському парку. Одновагонний трамвай №10 лише віддалено нагадував свої сучасні аналоги: тут не було кабіни водія, який просто переставляв своє крісло з одного кінця вагону в інший. Зупинок він також не робив, але їздив повільно, тож пасажири заскакували й вистрибували з нього на ходу.
У ті часи колія з’єднувала вокзал, центр та верх Стрийського парку (по вул. У. Самчука), а коли Виставку закрили, кінцевою зупинкою став “трикутник” біля нинішнього пам’ятника Іванові Трушу.
Влітку 2008 року від вулиці Стуса почали прокладати трамвайну колію на Сихів, яку мали відкрити до початку чемпіонату Євро-2012, але згодом проект заморозили. Реалізувати задумане вдалося аж у листопаді 2016 року. Колія з’єднує центр Львова (пл. Соборна) через вул. Стуса з пр. Червоної Калини на Сихові.
“Трикутник”
Перед входом у Стрийський парк колись був маленький сквер-“трикутник”, з павільйоном трамвайної зупинки по центру. Такі споруди були популярними у інфраструктурі європейських міст до І Світової війни.
З 1996 року тут стоїть пам’ятник українському живописцю Іванові Трушу, авторства скульптора Сергія Олешка та архітектора Михайла Ягольника. Труша по праву вважають найвизначнішим з імпресіоністів України. Позу, у якій стоїть бронзовий митець, взяли зі світлини художника, коли він відвідував Єгипет.
За пам’ятником височіє будівля Генерального консульства Республіки Польщі у Львові, яка постала тут у травні 2012 року. Історично, на цьому місці (вул. Франка, 108) була міська цегельня, з 1878 року — школа Св. Софії. У радянський час будівлю займав структурний підрозділ Львівської обласної екскурсійно-туристської станції — база юних туристів, де на канікулах по кілька днів відпочивали школярі.
Уже в часи Незалежності, 2004 року, приміщення передали Генконсульству Польщі, де почали споруджувати додаткову установу для видання віз.
Франко і Грушевський
Свого часу, письменник Іван Франко та історик Михайло Грушевський облюбували собі територію Софіївки для проживання. За історичними даними, будинок для Франка у Софіївці придбав митрополит Андрей Шептицький. У цьому домі Франко провів останні роки життя. А по сусідству мешкав Михайло Грушевський.
Зараз ці будівлі функціонують як музеї - Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка, більш знаний як Дім Франка і Державний меморіальний музей Михайла Грушевського (вул. Франка, 150 — 154).
Примітно те, що Дім Франка стоїть на пагорбі скраю і одразу помітний мандрівникові. Будинок, хоч і простенький з вигляду, насправді дуже охайний, світлий і затишний, а довкола ростуть пахучі рослини. За будинком, за словами правнуків Франка, досі росте груша, посаджена їхнім прадідом.
Сусідній будинок Грушевського - більш аристократичний з вигляду, але ховається в тіні дерев. Історичну пам'ятку видає хіба тематичний банер при вході.
Притулок для незрячих
Неподалік на пагорбі, на початку 20 століття звели притулок для незрячих. 1901 року його перенесли з вулиці Личаківської на вулицю Святої Софії, 21 (зараз Франка, 119). На фасаді нової будівлі зазначили дати заснування притулку (1851 рік) та перенесення. Тепер це школа-інтернат для незрячих дітей №100.
Довколишні території - просторі, потопають у місцевих "джунглях". Поруч є кілька качель для дітей, а якщо піднятись асфальтованою доріжкою вгору, за будинок, можна вийти на широку поляну з дитячим майданчиком і лавками. Місцеві мешканці облюбували це місце для літнього відпочинку. Збоку є круті сходи для швидкого спуску до школи.
Дім Костюшка, який дав волю українському інтернет-простору
На початку вул. Свєнціцького діяв інтернат для немісцевих учнів львівських гімназій — Дім ім. Т. Костюшка, створений з ініціативи Товариства наукової допомоги у 1900 р. По завершенню Другої світової війни тут була середня жіноча школа №27, музей Костюшка, а у часи незалежності - Інститут фізики конденсованих систем НАН України, який 1992 року започаткував проект UARNet – Українська академічна і дослідницька мережа, у рамках якого в Україні вперше підключились до Всесвітньої павутини некомутованими лініями зв’язку.
Поруч стоїть побудований у 1894 році будинок для приватної клініки доктора Адама Маєвського. Зараз тут один з корпусів 4-ї міської лікарні.
Заміна, якої не відбулося
Через дорогу — невеликий скверик, де у радянський час у бронзі увічнили розвідника Ніколая Кузнєцова. 1993 року пам’ятник перевезли туди, де йому й місце - на батьківщину Кузнєцова в Росії.
З 2000 року йшлося про те, що на місці пам’ятника спорудять інший, на честь видатного українського географа і громадського діяча Володимира Кубійовича, про що свідчить пам’ятний камінь з відповідним написом. Але донині заміни не відбулося.
Пристанок митців
У мікрорайоні Софіївка розташований виш для митців - Львівська національна академія мистецтв (ЛНАМ), яка щороку випускає у світ дипломованих художників, дизайнерів, реставраторів, культурологів та інших творчих професіоналів. Ідея створення у Львові мистецької академії зародилася понад сто років тому, тож її представники по праву вважають себе спадкоємцями традицій і надбань української художньої освіти, започаткованої у Львові ще в середині 19 ст.
Серед відомих випускників закладу є такі постаті, як Софія Караффа-Корбут, Володимир Цісарик, Тарас Драган та багато інших.
На сусідній вулиці розташований Львівський коледж транспортної інфраструктури, який змушує замислитись над своїми фасадними скульптурами...
Втім, більш "заворожують" радянські скульптури на фасаді будинку "Трудових резервів". Хоч у СРСР сексу не було, але "спортивні" скульптури підозріло нагадують пози зі східного талмуду на цю тему... Чим неабияк дивують місцевих котів.