До Львова, після тривалої подорожі навколо світу, приїхав Едуард Альварес, більше відомий всім як Martin Luther. Журналістка 032.ua вирішила зустрітись і поговорити про всі аспекти навколосвітньої подорожі.
Ти проїхав більше 100000 км, пробув у подорожі 455 днів, схуд на 23 кілограми, відвідав 26 країн і побачив 500 міст. Розкажи про найважливіше питання, яке цікавить всіх: як заробляти в подорожі?
Варіантів завжди є безліч. Можна працювати в хостелах, це була одна з моїх робіт. В Китаї, наприклад, я знімався в кіно. Непогані гроші там заробив. В Китаї немає жодних соціальних мереж. В них там свої ресурси. І от є один сайт «ViChat», на якому я і знайшов цю роботу. В Китаї мене залюбки взяли на роботу, бо я білолиций і дуже високий. Там таке дуже цінується. В Китаї можна працювати в клубі. Якщо в китайському клубі є білолиций, значить це вважається одним з кращих клубів, туди потрібно йти. Також я викладав англійську в приватних школах. В Америці також безліч варіантів роботи. Я працював і будівельником, і офіціантом, і вантажником. Одним словом, всюди можна знайти роботу, навіть не знаючи мову.
З чого ти почав подорож? Скільки грошей на початку з собою мав?
Я виїхав з дому з 200 доларами в кишені і прожив на них 2,5 місяці. Потім не було грошей абсолютно, тому ми просто виживали. Нам пощастило поселитись в друга, в якого ми жили 12 днів і за той час заробили 700 доларів. А коли в тебе в кишені 700 доларів, ти вже можеш дозволити собі набагато більше.
Розкажи трохи свої враження про країни.
Мені дуже сподобалась Індонезія. Китай дуже цікавий своєю культурою. В Азії в мене був культурний шок: тут стоїть хмарочос, внизу щось смажать, щось смердить, там людина без ноги валяється. І це все разом, це і лякає, і відштовхує, і притягує. В Америці все, як у фільмі. Йдеш собі містом і бачиш, що тут знімали «Один вдома», тут ще якийсь фільм. Класні відчуття.
Ймовірно, що траплялись складні ситуації. Які найбільше запам’яталися?
В нас був період, що ми в Китаї їли один рис протягом дванадцяти днів. Просто рис, без нічого. У них рис безкоштовно в кафе дають, то ми так і харчувались. Є вигоди автостопу: іноді водії нам щось давали поїсти, але це бувало рідко. В Китаї абсолютно ніхто не говорить англійською. Ми спілкувались за допомогою рук. З часом ми трошки вивчили, але було складно.
Була складна ситуація в Чилі. Ми три дні стояли в пустелі, не могли виїхати. Без води і їжі. Ми настільки були виснажені, що вже навіть не намагались зупиняти машини. Тоді реально було страшно. Ми свідомо думали, що тут і помремо.
В Сальвадорі нас намагались пограбувати. Там є бандитське угруповання. Воно вважається найнебезпечнішим угрупованням в світі, туди входить 50 000 людей. Ми через нетрі хотіли дістатись до статуї Ісуса, але коли ми підіймались, то якась бабця внизу показала нам, щоб ми не йшли дальше. Ми спочатку не зрозуміли в чому справа, але я зупинив хлопців. Ми заходимо в провулок і вибігає троє хлопців: один з мачете, інший з пістолетом, третій з ножем. Це малі діти, близько 17 років, але тоді стало реально страшно. Їм нічого не вартувало зарізати нас і забути. Якби ми пішли далі до статуї, вони точно б нас вбили.
Був випадок, коли нас ледь не вбили на Балі. Ми хотіли піднятись на вулкан і читали про те, що туди можна піднятись лише з гідом. Ну що б ми самі не піднялись чи що? Ми приїхали в село поблизу, а там всі жителі - гіди, вони завдяки туристам і живуть всі. Ставимо скутери і до нас вибігає 20 людей з мачете. Ми не розуміємо, що робиться, вони починають кидати в нас каміння. Ми ледве заспокоїли їх. Вони розбили нам один скутер, ми його там і залишили. Було дуже страшно, бо ми розуміли що їм нічого не вартує зарубати нас на місці і закопати в 3 годині ночі. Ніхто навіть нічого не знатиме.
Коли ти вийшов з дому, ти знав, що повернешся сюди через півтори роки, відвідавши 60 країн? Чи був взагалі план подорожі, і, якщо був, то який?
Маршруту в мене не було. В мене був білет в один кінець. Подорож почалась з Тайланду. Після того ми поїхали в Малайзію, бо там також візи не потрібно. Далі ми не знали що робитимемо. І вирішили зробити візу в Китай. Далі все пішло хаотично. Я собі подумав де я не був і туди їхав. Потім була Індонезія. Хотів в Австралію, але не вистачило грошей на візу. Хотів податись на американську, але не вийшло. Я просто не спробував. В Америці в мене закінчився термін українського паспорту, я хотів зробити новий, але не зміг. Там надто багато документів потрібно було, надто все заплутано. Тож мені посольство відмовило. Тоді я вирвав з паспорту дві візи, щоб мати місце на інші візи. Дві години сидів віддирав ті візи. В мене в паспорті було понад 15 штампів, вже просто не було місця на інші.
Як ти почуваєш себе тепер тут, в Україні?
Світогляд дуже змінився в мене. Коли ти катаєшся Європою, то хочеш додому, на своє ліжко. Я катався півтори роки, в мене вже не було такої думки про своє ліжко. Я вже не пам’ятав своє ліжко, свій дім. Це важко трохи. Я приїхав і бачу, що мама постаріла трохи.
Я колись вважав, що десь є краще, десь комфортніше, країна багатша і так далі. Я приїхав сюди і розчарувався. Вся справа в людях. В нас нічого в країні не зміниться, якщо не зміняться самі люди. Я їду в маршрутці і чую розмову двох хлопців, приблизно по 30 років : « Ну що, сьогодні як вчора? По пивку і додому?» Це молодці хлопці, які можуть багато робити в житті, чогось досягати. У Львові ще якось по-іншому, у вас тут життя яскравіше, цікавіше.
Я зрозумів, де б ти не жив чи то в Нью-Йорку, чи то в нетрях Індії, ти всюди береш з собою себе, свої думки. В нас люди залежні від грошей, я до цього почав ставитись легше. Я в Нью-Йорку заробив 4 000 доларів за місяць, а перед тим 12 днів їв чистий рис. Тут не вгадаєш.
Чим тепер займатимешся в Україні?
Я вчився в трьох університетах і жодного не закінчив. Тепер я не знаю чи хочу бути архітектором. Сам не знаю що зі мною буде далі, я на це питання відповісти не можу.
Чому ви завершили подорож?
В мене вже просто не було місця в паспорті. Та і гроші закінчились, але це не аргумент. Втомилися дуже, це реальна причина. Останнім часом вже дуже хотілося додому.
Яке найкрасивіше місце тобі вдалося відвідати?
Мені дуже сподобалось Мачу-Пікчу, чудо світу. Ми ще добирались до нього по джунглях. Оця статуя Ісуса, в Ріо-де-Жанейро, на чудо світу вона не тягне. Водоспади Ігуасу, це 270 водоспадів впадають в один великий, також дуже гарне місце.
Що потрібно взяти з собою в навколосвітню подорож?
Дуже важливо мати хороший намет і спальник. Завжди треба мати мінімальний набір продуктів, аптечку і воду. Речей брати по мінімуму, серйозно, це зайве. Більшу частину одягу, який я взяв з дому, протягом подорожі викинув. Я розірвав 8 пар кросівок за ту подорож.
Були за час подорожі і яскраві приємні моменти. Розкажи трохи про них.
Була ситуація, коли в нас поламалась машина в Америці і ми не знали, що робити. Ми припаркувались біля супермаркету і думали вже тут ночувати. Але тут до нас вийшла жіночка і запитала хто ми такі. Врешті решт ми залишились в неї ночувати, вона нас дуже гостинно прийняла. Вона набрала свого друга з Сакраменте, а він виявився українцем. Потім він влаштував нам зустріч з українською діаспорою і ми так сиділи, пили чай і розмовляли.
Що ти можеш порадити початківцям?
Головне - не боятись. Той, хто не рухається, той завжди стоїть на місці. Всюди і завжди є автостоп. Десь гірший, десь кращий, але він є. Ви виїдете з будь-якої точки світу. Також варто одягатися у яскравий одяг. Вночі, ми світили на себе ліхтариками, щоб нас краще бачили водії. Так більша ймовірність того, що нас підберуть. Варто знати хоча б кілька основних фраз тієї країни, куди їдеш. Часто буває, що люди не знають англійської і ваше спілкування заходить в тупик.
Починайте з малого, з України, щоб зрозуміти як це, бо далеко не кожен зможе здійснити кругосвітню подорож.
Розмовляла Мартинюк Марта